К.е.н. Галазюк Н.М.,

Ст. гр. МЕ-21 Галущенко О.С., Луцик О.Г.

Луцький національний технічний університет

Передумови та шляхи інтеграції України до

європейських структур

Інтеграційні процеси у політичній, економічній, соціальній і духовній сферах є одним із характерних елементів сучасної Європи. Процеси європейської інтеграції, що практично беруть свій початок із часів закінчення другої світової війни, більше не виступають лишень аспектом політичного і економічного життя Західної Європи. Із розпадом системи чіткого поділу на “західний” та “східний” блоки та інших добре відомих політичних подій на початку 90-х років, ідея “повернення в Європу” охопила майже всі посткомуністичні і пострадянські держави.

Історія європейського континенту вже кілька десятиліть твориться шляхом поступового поширення й посилення європейських демократичних цінностей. Цей процес розпочався падінням берлінської стіни та оксамитовою революцією у Празі, а революція троянд у Тбілісі та помаранчевий Майдан у Києві стали свідченням його незворотності. Ці доленосні для усієї Європи події наочно продемонстрували зрілість цих нових незалежних держав, народи яких бачать своє майбутнє в єдиній європейській родині. Розвиток інтеграційних процесів та розбудови нової Європи взяв на себе Євросоюз, що є яскравим взірцем успішних процесів інтеграції та кооперації.

Ще із проголошенням незалежності України в 1991 році всім стало зрозуміло, що п’ята за населенням та перша за територією на європейському континенті Українська держава є одним із ключових елементів політичної, військової, економічної, наукової та культурної співпраці між країнами Європи. У травні 1995 року Голова ПАРЄ Мігель Мартінес заявив, що прийняття України до сім'ї європейських партнерів буде корисним для Європи в цілому, її участь в європейських проектах збагатить всю європейську спільноту.

Сьогодні Європейський Союз вступає в новий етап інтеграції. Поряд з економічними стають політичні, соціальні і екологічні проблеми, проблеми прав людини і проблеми безпеки. Тобто, спостерігається багатофакторний розвиток Європейського Союзу, і разом з цим відбувається підвищення його ролі і місця в глобальній економіці.

Зрозуміло, що для України як молодої європейської держави це об'єднання стає дуже привабливе. Рада Європи стала фактично першою європейською інституцією, в яку Україна увійшла повноправним членом. З неї почався наш шлях повернення до об’єднаної Європи, до Європейського Союзу і НАТО. Тому одним з найактуальніших завдань України виступає асоційоване членство в Європейському Союзі. Спрямовуючи свої погляди в Європу, слід пам'ятати, що інтеграція країни у світову економіку - це послідовне вирішення завдань, які повинні забезпечувати в першу чергу загальнонаціональні інтереси країни. Ця проблема вирішується лише після того, коли будуть досить чітко визначені основні елементи національної зовнішньої та внутрішньої економічної політики.

Стратегія України полягає у наближенні до загальноєвропейських структур двома паралельними курсами - безпосередньо та через членство в центральноєвропейських інституціях. За таких умов особливого значення набуває завдання налагодження відносин з такими міжнародними економічними організаціями та угрупуваннями, як Європейський Союз, Європейський банк реконструкції та розвитку, Рада Європи, Центральноєвропейська ініціатива, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, Економічна комісія ООН для Європи, Міжнародний валютний фонд, Світовий банк.

Інтеграція України в міжнародне співтовариство супроводжується активною співпрацею з міжнародними організаціями, іншими країнами, державними і приватними установами іноземних держав. Особлива роль у цьому процесі належить стану взаємовідносин України з міжнародними фінансовими організаціями, зокрема, Міжнародним валютним фондом. Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку.

Участь України в Європейських проектах тільки збагатить досвід і почуття всієї європейської спільноти. Європейський вибір України є природнім та цілком закономірним. Такий вибір можна пояснити декількома чинниками:

Ø географічна та цивілізаційна близькість між Україною та Європою, українці були, є і завжди будуть європейцями.

Ø історична традиція співпраці українців із іншими європейськими народами (Київська Русь 9-13ст., козацька Україна 15-17ст. та ін.)

Ø ймовірна нова “загроза зі Сходу” і, одночасно, “ідея повернення в Європу”, що охопила посткомуністичні держави Центральної та Східної Європи наприкінці 80-х – початку 90-х рр., виявилися каталізаторами процесу зближення Києва та Брюсселя. Цей фактор змусив спрямувати русло зовнішньої політики України із “дружніх обіймів Москви” в бік більш стриманих центрів європейської інтеграції: Брюсселя, Страсбурга і Люксембурга.

Які ж можливі подальші кроки України на шляху інтеграції до європейських структур?

Перший варіант. Тісна співпраця України з ЄС в галузі зовнішньої політики, повноправна участь в ОБСЄ, РЄ, ЦЄІ і взаємодія із НАТО, ЗЄС та іншими європейськими структурами, сприятиме цілком реальним можливостям України отримати статус асоційованого партнера ЄС. У разі підйому своєї економіки, це “часткове асоційоване членство в ЄС у політичній сфері” Україна здатна перетворити на повноцінне.

Другій варіант. Цей варіант спирається на негативні тенденції в розвитку Української держави. Внаслідок нестабільності та соціальних протиріч ще протягом 5-10 років ЄС втратить інтерес до підтримки України. Держава, яка є неконкурентноспроможною на європейському та світовому ринках, держава-споживач застарілої техніки та неякісних товарів, держава із низьким життєвим рівнем населення і мінімальним рівнем свободи особистості не зможе бути рівним партнером Євросоюзу. Така держава врешті-решт перетвориться на сировинний придаток для розвинутих країн та джерело дешевої робочої сили. Будемо сподіватися, що цей сценарій, не дивлячись на реалії його втілення, ніколи не спіткає Україну, а тільки залишиться на папері.

Література:

1. Г.І. Мерніков. Європейська інтеграція України та економічна безпека держави. //http://www.db.niss.gov.ua/docs/polmil/100.htm.

2. О.О. Ляшенко. Співробітництво України із структурами ОБСЄ та Ради Європи // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. – Вип.6 – К.:УНІСЕРВ,2000. – С.81-85.

3. С. Ромаскевич. Відносини Україна – НАТО. //http://www.sd-c.com.ua/files/Statt_12.doc.