Щодо можливості допиту суддів тимчасовими слідчими комісіями Верховної Ради України

Право/8. Конституційне право

К.ю.н. Медвідь А. Б.

Львівська комерційна академія, Україна

Щодо можливості допиту суддів тимчасовими слідчими комісіями Верховної Ради України

Практика вітчизняного парламентаризму усе гостріше ставить питання необхідності законодавчого врегулювання статусу тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України. З огляду на це, актуальним є дослідження конкретних аспектів обсягу повноважень вказаних парламентських органів.

Висвітлюючи дане питання, звернемо увагу на повну відсутність його нормативно-правової регламентації у чинному законодавстві України, оскільки положення чинної Конституції України [1] та Регламенту Верховної Ради України [2] його не торкаються, а Закон України "Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України" від 15 січня 2009 року [3] був визнаний Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України [4].

При цьому, як показує практика, надання парламентським слідчим комісіям права виклику особи та її допиту є загальносвітовою тенденцією. Зазначимо, що така тенденція так чи інакше знайшла своє відображення у всіх законопроектах спрямованих на врегулювання діяльності тимчасових комісій Верховної Ради України. До прикладу, 2 і 3 пункти ст. 23 законопроекту № 2815-1, у редакції від 5 березня 2007 року [5], передбачали право слідчої комісії „запрошувати осіб для отримання свідчень і пояснень з питань, щодо яких проводиться розслідування слідчою комісією, заслуховувати їх на своєму засіданні, ставити їм запитання”.

Також зауважимо, що усі проекти закону „Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії ВРУ” встановлюють перелік осіб, які не можуть бути викликані та допитані вказаними комісіями. Такими особами, визнано Президента України та у різних редакціях законопроектів суддів Конституційного Суду України та/або суддів судів загальної юрисдикції. Дана позиція, щодо суддів загальних судів видається сумнівною, так як ЗУ „Про статус суддів” [6] містить лише одне положення на якому може ґрунтуватись зазначене домінантне становище зазначених суб’єктів. Зокрема, ч. 2 його ст. 12, вказує: „суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення щодо суті розглянутих справ або справ, які знаходяться в його провадженні, а також давати їх будь-кому для ознайомлення, інакше як у випадках і порядку, передбачених законом”. З цього, можна зробити висновок про допустимість отримання слідчими комісіями суддівських свідчень, що не стосуються суті розглянутих суддею справ або справ, які знаходяться в його провадженні.

Необхідність надання зазначеним комісіям права на отримання суддівських свідчень, з вказаним обмеженням, випливає і з практики діяльності слідчих комісій Верховної Ради України. Так, відсутність такого права могла б повністю паралізувати роботу не лише двох, раніше створених вітчизняним парламентом, слідчих комісій (зокрема, Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування обставин звільнень і призначень суддів окремих судів загальної юрисдикції та їх голів, Генерального прокурора України [7] та Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань з’ясування обставин прийняття Радою суддів України рішення про призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад [8]), а й інших слідчих комісій предмет розслідування яких був би певним чином пов’язаний з діяльністю суддів чи судової системи.

З огляду на це, більш оптимальним видається закріплення у спеціальному законі положення згідно з яким для отримання свідчень слідча комісія має право викликати будь-яку особу за винятком Президента України, суддів Конституційного і Верховного судів України та суддів судів загальної юрисдикції, які можуть бути запрошені на засідання тимчасової слідчої комісії для ознайомлення з їх позицією. Вказані особи не повинні безпідставно відмовляти тимчасовій слідчій комісії у наданні інформації і пояснень та сприяти їй у ефективному здійсненні її повноважень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141. 2. Про Регламент Верховної Ради України: Закон України від 10 лютого 2010 р. № 1861-VI // Голос України. - 2010, 02, 17.02.2010. - № 28. 3. Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України: Закон України від 15 січня 2009 р. № 890-VI // Офіційний вісник України, 2009, N 22 (03.04.2009), ст. 694. 4. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України", справа N 20-рп/2009 від 10 вересня 2009 р. // Офіційний вісник України, 2009, N 72 (28.09.2009), ст. 2488. 5. Про тимчасові спеціальні та тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України: Проект Закону України № 2815-1 у редакції від 05 березня 2007 р. 6. Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 8. - Ст. 56. 7. Про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування обставин звільнень і призначень суддів окремих судів загальної юрисдикції та їх голів, Генерального прокурора України: Постанова Верховної Ради України від 27 квіт. 2007 р. № 992-V // Голос України. – 2007. – 04 травня - № 77. 8. Про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань з’ясування обставин прийняття Радою суддів України рішення про призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад: Постанова Верховної Ради України від 8 червня 2007 р. № 1165-V // Голос України. – 2007. – 15 червня - № 104.