Право / 9. Гражданское право

Форитор Т.М.

Тернопільський національний економічний університет, Україна

Право власності як гарантія майнової самостійності юридичних осіб

Юридична особа створюється та існує для участі в цивільному обороті, який має, переважно, майновий характер. Майно юридичної особи може формуватися за рахунок різних джерел, але основними з них на початкових стадіях існування є внески засновників. Саме вони, як ініціатори створення юридичної особи, повинні подбати про забезпечення її необхідним і достатнім, на їх думку, майном [3,48].

Майнова самостійність юридичної особи припускає наявність в юридичній особі майна, відокремленого: по-перше, від майна замовників цієї особи; по-друге, від майна держави чи автономного утворення, адміністративно територіальної одиниці; по-третє, від майна інших організацій, в тому числі вищестоящих органів.

Актуальність полягає в тому, що на даний час майно підприємств, установ та організації в більшості знаходяться в оперативному управлінні, господарському відомстві та у праві власності, а, отже, доцільно з’ясувати, за яких підстав право власності буде гарантією майнової самостійності.

Метою є спроба на теоретичному рівні обґрунтувати правильність закріплення за установами приватного права майна на праві власності та можливість на рівні закону відмовитися від категорії оперативного управління відносно майна установ публічного права.

Завдання полягає у з’ясуванні майнової самостійності як важливої категорії існування юридичної особи.

Для різних видів юридичних осіб їх майнова відокремленість має різні прояви. Так майнова відокремленість державних підприємств проявляється через інститут права повного господарського відомства.

Для державних установ як некомерційних організацій, що фінансуються із державного бюджету, правовий режим закріпленого за ними майна визначається вужчим правом оперативного управління.

Що стосується інших видів юридичних осіб (приватні підприємства, колективні підприємства, кооперативи, господарські товариства, господарські об’єднання тощо), то їх майнова відокремленість виражається у праві власності.

Право оперативного управління – це речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується та розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим органом), для здійснення некомерційної господарської діяльності у межах, встановлених законом, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна здійснює контроль за використанням та збереженням цього майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб’єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується установою, та майно, що використовується останньою не за призначенням (ст..137 ГКУ) [2,105].

Суб’єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб’єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб’єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених ГКУ (ч.1 ст.134 ГКУ).

Суб’єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на праві господарського відання, володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ГКУ та іншими законами (ч.1 ст.135 ГКУ) [4,77].

Водночас майно юридичної особи може не обмежуватись тільки майновими об’єктами, а полягати ще й у наявності зобов’язальних майнових прав. Крім цього деякі юридичні особи не мають майна на праві власності, господарського відання або оперативного управління. Все їх майно складається з грошових внесків на банківських рахунках, а зайняті ними приміщення - знаходяться у володінні на умовах договору оренди.

Результатом майнової відокремленості юридичної особи та її участі від свого імені у цивільному обігу є визнання за нею здатності відповідати за взятими на себе зобов’язаннями.

Отже, можна зробити висновок, що правове регулювання режиму майна установ приватного права категорією оперативного управління є застарілим як для законодавства, так і для економіки України сьогодення. Тому в сучасних умовах не може йтися про використання застарілих механізмів при регулюванні майнових відносин таких учасників цивільного обороту, як юридичні особи. Майно повинно належати їм на праві власності.

Доцільно прийняти закон України про установи, який би вирішив і питання правового режиму майна установ приватного та публічного права, закріпив за останніми майно на праві власності.

Література:

1. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2003. - N 18-22.-144 с.
2. Жигалкін Іван. Правовий режим майна установ / Іван Жигалкін // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - №7. – С.103-106.
3. Кравчук в. Поняття статутного капіталу юридичної особи / В.Кравчук // Право України. – 2006. - №12. – С.48-52.
4. Щербина В. Поняття та зміст правового режиму майна суб’єктів господарювання / В. Щербина // Юридична Україна. – 2007. - №1. – С.70-79.