ДИНАМІКА І ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ НА ПІДПРИЄМСТВАХ РІЗНИХ ГАЛУЗЕЙ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Головчак І.В.,Євка О.М.

Буковинська державна фінансова академія

м.Чернівці

 

Науковий керівник: Станко Г.В.

 

У даній статті проаналізовано динаміку рентабельності підприємств різних галузей економіки України за 2008-2010 роки та надано пропозиції щодо їх  підвищення.

 

Постановка проблеми. У системі ринкового механізму господарювання рентабельності належить одне з центральних місць. Особливістю даної економічної категорії як елемента цього механізму є комплексний характер, різноманітність виконуваних функцій. Найчастіше рівень рентабельності розглядається як головний оцінний показник з нормою прибутку в головній ролі. Рентабельне ведення виробництва та отримання прибутку виступають важливим стимулом розвитку господарств.

Підприємництво як один з основних факторів прогресу в умовах ринку не випадково визначається як діяльність, спрямована на отримання прибутку. Закони ринкової економіки не дозволяють виробляти продукцію, реалізація якої приносить збиток. Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти зі зробленими витратами. Тому у ринковій економіці на перше місце виходить фінансовий блок показників ефективності, в основі яких лежить прибуток.

Прибуток є першочерговим стимулом до створення нових чи розвитку вже діючих підприємств. Можливість одержання прибутку спонукає керівників шукати більш ефективні способи сполучення ресурсів, винаходити нові продукти, на які може виникнути попит, застосовувати організаційні і технічні нововведення, що обіцяють підвищити ефективність виробництва. Працюючи прибутково, кожне підприємство вносить свій внесок в економічний розвиток суспільства, сприяє створенню і збільшенню суспільного багатства і росту добробуту народу.

Аналіз досліджень та публікацій з проблеми. комплексу. Питанню підвищення рентабельності різних галузей економіки України у наукових розробках приділено чимало уваги: Т.В. Амельченко, Д.І. Чайлякова [1], М.К. Пархомець, Л.І.Дудар [2], А.І. Півен [3], А.П. Сава [5], Л. Й. Созанський [6], В.В. Васильєв [4] та багато інших. Та актуальним на нашу думку залишається вивчення та узагальнення специфіки функціонування системи управління конкурентоспроможності підприємств та підвищення рентабельності різних галузей економіки.

Виклад основного матеріалу. Показники рентабельності характеризують фінансові результати й ефективність діяльності підприємства. Вони вимірюють прибутковість підприємства з різних позицій і групуються відповідно до інтересів учасників економічного процесу, ринкового обміну.

Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку підприємств.

При розрахунку рентабельності можуть бути використані різні показники прибутку. Це дозволяє виявити не тільки загальну економічну ефективність роботи підприємств галузі, але й оцінити інші сторони його діяльності [1, 151].

Рентабельність – це важливий показник діяльності підприємства, який дає більш детальну, ніж прибуток, інформацію.

На рис. 1.1 наведено класифікацію показників рентабельності галузей економіки [1, 160].

Рис. 1.1. Показники рентабельності галузей економіки

Таблиця 1.1.

Динаміка показників рентабельності підприємств різних галузей економіки України за 2008-2010 роки (%) [8]

Галузь економіки

2008

2009

2010

Усього

22.5

33.7

68.3

у тому числі

сільське господарство, мисливство, лісове господарство

12,9

14,7

2,6

Промисловість

4,9

1,8

3,8

Будівництво

-2,7

-0,9

-1,8

торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку

-0,2

4,5

12,7

торгівля автомобілями та мотоциклами, їх технічне обслуговування та ремонт

-0,5

-2,4

19,9

оптова торгівля посередництво в оптовій торгівлі

0,1

5,5

13,8

роздрібна торгівля; ремонт побутових виробів та предметів особистого вжитку

-1,6

3,3

4,5

діяльність готелів та ресторанів

-6,3

-3,3

3,3

діяльність транспорту та зв’язку

6,9

8,5

10,6

фінансова діяльність

5,2

1,5

2,5

операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям

4,0

5,1

4,8

Освіта

6,2

6,0

6,6

охорона здоров’я та надання соціальної допомоги

0,3

3,1

6,4

надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту

-6,7

-13,7

-21,4

 

Отже, протягом 2008-2010 років загальна рентабельність збільшилась з 22,5% до 68,3%, що є позитивним, адже значно підвищилась рентабельність таких галузей як: торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку з -0,2% до 12,7%, торгівля автомобілями та мотоциклами, їх технічне обслуговування та ремонт з -0,5% до 19,9%, оптова торгівля посередництво в оптовій торгівлі з 0,1% до 13,8% та відзначились як найбільш рентабельні. Причиною підвищення рентабельності по галузях економіки країни стало те що Україна подолала рубіж кризи ,яка набула свого піку у 2008 р, і галузі почали ефективно функціонувати, з’явились нові ринки збуту і налагодились зовнішньо - економічні відносини Проте спостерігається негативна тенденція у сільському господарстві, мисливстві, лісовому господарстві, де показник рентабельності значно зменшився: з 12,9 до 2,6. Взагалі не рентабельним є надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту, оскільки у 2008 р він становив -6,7 і ще зменшився до -21,4.

Шляхи підвищення рентабельності підприємств різних галузей економіки України:

1.     Промисловість [3, 90]:

– зростання капіталовкладень із середнім темпом, не нижчим ніж 9-10% на рік;

– підвищення норми нагромадження основного капіталу;

– зниження податкового навантаження на підприємства та спрощення податкової системи;

– підтримання обмінного курсу гривні та митних тарифів;

– формування загальнодержавної системи технологічних кластерів, що мають особливе значення в сфері критичних технологій, для радикального зниження енергомісткості основних виробничих галузей України, обороноздатності. Вони є базою для технологічного оновлення виробництва, доведення його до конкурентноспроможного рівня.

2.                 Машинобудування [3, 92]:

– зниження процентних ставок по кредитах та створення надійних механізмів рефінансування виробничої діяльності;

– значне розширення внутрішнього ринку;

– створення умов для використання вітчизняного металу, що на сьогодення є економічно неефективним через високу ціну, яка зумовлена ціновою політикою природних монополій;

– проведення чіткої банківської політики щодо формування обмінного курсу вітчизняної валюти;

– використати досвід АТ «Азовмаш» щодо виробництва та експорту цистерн для залізної дороги, а саме створення резервних фондів, забезпечення виробничого процесу диверсифікованими фінансовими інструментами.

3.            Сільське господарство, мисливство, лісове господарство [6, 61]:

– збільшенні експортного потенціалу вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції;

– налагодженні сучасної інфраструктури аграрного ринку за допомогою створення інфраструктури для консалтингу, навчання та підвищення кваліфікації фермерів і сільськогосподарських спеціалістів;

– посиленні кооперації виробників сільськогосподарської продукції;

– поліпшенні доступу до ринків збуту та посиленні конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва шляхом зростання обсягів вітчизняних та іноземних інвестицій в агропромисловий комплекс;

– створенні спеціалізованих банків для кредитування сільськогосподарських підприємств на пільгових засадах;

– формуванні сприятливого фінансово – кредитного клімату за активної участі держави на ринку фінансів для забезпечення розширеного відтворення та інноваційного розвитку сільського господарства;

– техніко-технологічній модернізації матеріально-технічної бази агропромислового виробництва, спрямована на високотехнічне і технологічне переоснащення сільськогосподарського виробництва;

– переведенні сільського господарства на інноваційно-інвестиційну модель розвитку шляхом створення системи мотивацій суб’єктів господарювання до впровадження наукоємних технологій, формування агротехнологічних парків, підтримки міжнародного співробітництва в інноваційній сфері [7, 122].

4. Освіта:

– вдосконалення організації освітньої діяльності;

– трансформація системи управління освітою;

– удосконалення системи фінансування освіти;

– розширення можливостей для набуття освіти різними групами і верствами населення;

– створення нових форм організації та управління освітньою діяльністю;

– диверсифікація освітньої діяльності в традиційних навчальних закладах;

– підвищення функціональної гнучкості роботи навчальних закладів;

– впровадження стимулюючих форм фінансування.

5. Інші [4, 13]:

– нарощувати обсяги виробництва та реалізації товарів, робіт, послуг;

– здійснювати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;

– зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції, тобто знижувати її собівартість;

– з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є в розпорядженні підприємства, в тому числі і фінансові ресурси;

– кваліфіковано, зі знанням справи здійснювати цінову політику, оскільки на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;

– грамотно будувати договірні відносини з постачальниками, посередниками, покупцями;

– вміти найдоцільніше розміщувати (вкладати) одержаний раніше прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту;

– вироблення тільки тієї продукції, що безумовно буде купуватися, при цьому підприємству потрібно згрупувати свою продукції за ознакою рентабельності та зосередити свою увагу на тій продукції, яка є високорентабельною. Також потрібно покращувати продукцію з середнім рівнем рентабельності, а низькорентабельну продукцію зняти з виробництва;

– організовувати виробничий процес так, щоб він був пристосований до швидкої переналадки;

– постійно вести наукові дослідження з аналізу ринку, поведінки споживачів і конкурентів;

– приділяти більше уваги дизайну продукції, упаковці, а також рекламі. Адже реклама є дуже важливим засобом доведення інформації про підприємство, та про продукцію, яка ним виготовляється, до відома споживачів. Реклама повинна бути ефективною, тобто вона повинна сприяти існуванню зворотного зв’язку, який іде від споживача, на якого направлена інформація, до підприємства-відправника інформації.

– підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності. Це можна досягнути за рахунок зниження собівартості, покращення дизайну, зовнішнього вигляду продукції;

– усунення каналів втрати прибутку (виплата різних штрафів, пені, неустойок);

– чітке і своєчасне виконання угод з поставок продукції;

– підвищення оптових або інших відпускних цін на продукцію, але так, щоб ці ціни відповідали якості продукції [4].

Висновки. Отже, підсумовуючи результати досліджень, перш за все необхідно з усіх позицій міжгалузевих виробництв провести моніторинг для вивчення попиту на продукцію міжгалузевого призначення серед споживачів усіх галузей народного господарства. Причому така інформація має бути класифікована за регіонами, оскільки саме за рахунок територіальної концентрації різнорідних за галузевою приналежністю виробництв, які мають потребу в продукції міжгалузевого призначення можна вийти на більшу ємність ринку.

Незважаючи на всі проблеми й труднощі в економіці України, практично в усіх її сферах сформовано фундамент ринкової економіки, нагромаджено критичну масу ринкових перетворень. Це відкриває реальну перспективу для динамічного зростання та якісного розвитку вітчизняної економіки.

Для поповнення промисловості новим технологічним устаткуванням, зменшення енерго та матеріалоємності виробництва і підвищення конкурентоспроможності продукції, міністерство промислової політики має постійно розробляти й реалізовувати на машинобудівних підприємствах галузеві і державні комплексні науково-технічні програми, які за своїм змістом мають бути інноваційними. Ці програми мають передбачати освоєння виробництвом сучасного обладнання нового покоління для енергетики, гірничо-металургійного комплексу, автомобілебудування, залізниці та інших галузей. Обладнання безперечно має відповідати вимогам міжнародних стандартів.

Одже згідно зазначених вище пропозицій здійснення діяльності і дотримання загальних вимого призведе до збільшення рентабельності по галузях та ефективне функціонування економіки в цілому.

Список використаної літератури:

1. Амельченко Т.В. Прибутковість як один із найважливіших показників ефективності діяльності підприємства / Т.В. Амельченко, Д.І. Чайлякова // Экономика Крыма № 2(31). – 2010. – С. 158-160.

2. Пархомець М.К. Аналіз ефективності та фінансової стійкості аграрних підприємств / М.К. Пархомець, Л.І.Дудар // Інноваційна економіка. – 2010. – №4. – С.60-66.

3. Півен А.І. Фактори кризового стану підприємств машинобудівної галузі / А.І. Півен // Економіка та управління підприємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики. – 2009. – № 4(8). – С. 85-96

4. Васильєв В.В. Шляхи підвищення результативності українських підприємств / В.В. Васильєв // Фондовий ринок. – 2009. – №12. – с. 11-14.

5. Сава А.П. Регіональні аспекти розвитку аграрного сектору економіки: проблеми і перспективи / А.П. Сава, П.З. Сава // Інноваційна економіка. – 2010. – №4. – С.20-23.

6. Созанський Л. Й. Аналіз тенденцій рентабельності активів будівельних підприємств і організацій України / Созанський Л. Й. // Економіка будівництва і міського господарства. – 2009. – №1 (том 5). – С. 51-61.

7. Шпикуляк О. Проблеми розвитку та регулювання аграрного ринку // Економіка АПК. – 2009. – №7. – с.120-127.

8. Офіційний сайт Державного комітету статистики України www.ukrstat.gov.ua