УДК 658.589:664 (477)

К.е.н. Валінкевич Н.В.

Житомирський державний технологічний університет, Україна

Посилення впливу зовнішніх факторів на процес модернізації підприємств харчової промисловості України

З огляду на розвиток проблеми глобальної конкуренції продовольча безпека пов’язується із постійним зростанням ціни на сільськогосподарську сировину і, таким чином, відповідно, й на продукти харчування. Таке зростання, ми вважаємо, спричинено за рахунок збільшення обсягів споживання продуктів харчування в таких країнах як Китай та Індія, посилення дисбалансу через значне збільшення переробки сільськогосподарської сировини на біопаливо. Підприємства харчової промисловості України в останні роки господарювання забезпечили помітне зростання виробництва продукції, хоча, водночас, зберегли ризик надійного забезпечення населення країни продовольством за доступними для нього цінам. Такі ризики обумовлені, перш за все, низьким рівнем доходів сільськогосподарських товаровиробників в умовах диспаритету цін, різкими стрибками цін на сільськогосподарську сировину та продовольство, нестабільним характером функціонуванням всього агропродовольчого ринку та збільшенням частки імпорту продовольчих товарів. Останнім часом на внутрішньому ринку продовольства спостерігається зростання цін на окремі види товарів, що обумовлено, на нашу думку, рядом причин: зростанням закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію (хоча товаровиробники цієї продукції не спроможні підвищувати ціни адекватно до зростання своїх витрат), збільшенням виробництва біопалива, підвищенням світових цін на продукти харчування, постійно зростаючими витратами виробництва у порівнянні з отриманою виручкою, нерозвинена ринкова інфраструктура в ланцюгу «товаровиробник-споживач», де в умовах руху товару вартість продукції збільшується майже у два рази. Монополізм таких посередників, на наш погляд, можливо усунути за рахунок обмеження торгівельної надбавки на товари, яка не має перевищувати 15відсотків. Доцільно було б звернути увагу на роль, значення та відновлення споживчої кооперації, яка в деяких розвинутих країнах займає одне з провідних місць у розвитку економіки.

Біокліматичні умови нашої країни дають можливість збільшувати обсяги виробництва та забезпечувати населення якісною продукцією, тому необхідно розуміти, що стратегічним завданням цієї галузі є експорт продовольчої продукції. Є всі підстави стверджувати, що потенціал вітчизняного сільського господарства, який, на наш погляд, належним чином не оцінений, дозволяє вивести нашу країну на продовольче самозабезпечення та налагодити експорт, водночас утримуючи лідируючі позиції в міжнародній торгівлі продовольством і, до того ж, вирішуючи проблему боротьби з голодом у бідних країнах світу. За таких умов потребує ефективного вирішення ряд питань, таких як: вивід продовольчих галузей на новий технологічний та технічний рівень, створення експортної інфраструктури, вдосконалення механізмів фінансової допомоги виробникам продовольства. Крім цього, створення системного підходу в несприятливих умовах стрімкого зростання цін (за останні місяці світовий ринок продовольства подорожчав на 25 відсотків) дасть можливість стабілізувати державну підтримку, підвищити конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції на зовнішніх ринках та регулювати експорт. Настав час і для нашої країни експортувати не зерно, а продукти його переробки. Наприклад, як Казахстан, який експортує на ринок арабських країн не зерно, а борошно. Але варто пам’ятати, що доля імпортного виробництва на вітчизняному ринку не повинна перевищувати пороговий рівень продовольчої безпеки країни. Проте очевидно, що лише створення умов для розвитку сільського господарства, стимулювання виробництва, підвищення ефективності його функціонування стануть ключовим моментом виходу на світові продовольчі ринки. Дану проблему посилює і ситуація на вітчизняному ринку цукру, де торгові оператори заробляють у літку на значному підвищенні ціни, проте заводам залишається лише 1гривня 60 копійок з кожного кілограму цукру. А цукрова промисловість є стратегічною, оскільки цукор використовують у виробництві продуктів харчування, а також фармацевтичній та хімічній промисловості. Велика кількість посередників, які заробляють майже половину від ціни, яку сплачують споживачі за кілограм цукру, неминуче призводить до збільшення ціни продукту, а самі виробники змушені працювати з низьким рівнем рентабельності та скорочувати площі посівів цукрового буряка, що і призвело до банкрутства велику кількість вітчизняних заводів. Підприємства аналізують рентабельність свого виробництва продукції для оперативного реагування при формуванні та зміні ціни, постійно здійснюють факторний аналіз, моделюючи різні ситуації. Такими діями адміністрація заводів прагне оптимізувати витрати підприємства, мінімізувати трудозатрати. Проте сільськогосподарські виробники отримують порівняно низькі доходи, тому не мають можливості скористатись дієвими економічними механізмами та стимулами, не спроможні здійснити не лише розширене, а й просте відтворення. Розглянемо витрати у структурі формування ринкової ціни на цукор: 32 відсотки припадає на бурякосіючі господарства, які безпосередньо вирощують цукровий буряк. У них на вартість насіння віднесено 15-18 відсотків затрат, на заробітну плату – 3 відсотки, на виробничі та адміністративні витрати – 3 відсотки, на транспортування та зберігання відповідно 3,5 і 3 відсотки. У виробництві цукру цукровим заводам нараховують 16-20 відсотків, з яких транспортування та зберігання 3,5-5 відсотків, заробітна плата складає 2-4 відсотки, а виробничі витрати та адміністративні – 8-10 відсотків. Інша ситуація складається у торгівельній мережі, на яку віднесено 18-24 відсотки: адміністративні витрати складають 4-20 відсотків, зберігання – 1,5-5 відсотків, а на заробітну плату приходиться 3-10 відсотків.

Стрімке зростання ціни на даний продукт можливе і за рахунок інших показників: росту інфляції, збільшення грошової маси у споживача, зростання світових цін та цін на енергоносії, спекулятивні наміри посередників та торговельної мережі. За таких умов собівартість виробництва значно нижча ціни, за якою заводи вимушені продавати цукор посередникам. Виникає замкнуте коло, яке спроможне розірвати, на наше переконання, лише державна підтримка товаровиробника. Утім, державне регулювання економіки повинно сприяти втіленню лише оптимальних рішень, оскільки втрати суспільства від потенційно необґрунтованих рішень та розпорядчих заходів набагато збільшуються. Очевидно, що реалізація економічних функцій держави загалом здійснюється шляхом наступних напрямів соціально-економічної політики за допомогою таких дієвих механізмів, як: бюджетного, фіскального, грошово-кредитного, соціального, цінового, інвестиційного. Таким чином, стратегічною метою розвитку галузі є підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, збереження середнього рівня її рентабельності. Це набуває особливої актуальності в умовах погіршення цінової кон’юнктури на світовому ринку по головним видам сільськогосподарської продукції – молока, цукру, зерна.

Найголовніше те, що процес планування в харчовій промисловості повинен бути максимально точним, враховувати специфіку галузі (технологічні нормативи продукції, сезонність, запаси сировини та товарів на початок і кінець планового періоду. Використання планування дає можливість практичної реалізації підвищення рівня управління та ефективного функціонування підприємств харчової промисловості, забезпечуючи, таким чином, необхідну добову потребу населення в здоровому харчуванні та їх поступовий висхідний розвиток в умовах жорстокої конкуренції на вітчизняному та світових ринках. Довгострокові плани уряду призвели до нагальної необхідності розвитку вітчизняної харчової галузі з метою не лише задоволення внутрішнього попиту, але й забезпечення експортних поставок окремих видів продукції на перспективу в умовах зростаючої глобалізації. Необхідно розуміти, що залежність від імпорту в окремих видах продовольства суттєво знижує продовольчу безпеку України - великі обсяги імпортуємого продовольства за рахунок продажу власних ресурсів забезпечує процес безпосереднього фінансування закордонних товаровиробників.