Пастернак І.

Науковий керівник

Удовенко В.В.

Буковинська державна фінансова академія

Світовий досвід організації та функціонування спеціальних економічних зон України

Актуальність теми. Однією з важливих ланок у реалізації принципів відкритої ринкової економіки є створення вільних економічних зон. Їх функціонування пов'язується з лібералізацією й активізацією зовнішньоекономічної діяльності, завдяки сприятливому для зовнішніх і внутрішніх інвестицій митному, податковому та інвестиційному режимам. Також розвиток спеціальних економічних зон в Україні важливий тим, що сприяє створенню нових робочих місць, поліпшенню фінансового стану підприємств, активізації зовнішньоекономічної діяльності, подоланню бідності завдяки збільшенню купівельної спроможності населення, прискоренню обертання капіталу і т.п. Для України як для молодої європейської держави надзвичайно важливим є іноземний досвід в тому числі й у питаннях функціонування спеціальних економічних зон (СЕЗ).

Питанням діяльності СЕЗ присвячено праці таких зарубіжних економістів-науковців, як Н. Жек’є (Швейцарія), Я. Монкевич (Польща), Ж. Дюшен (Франція), Е. Лоувен (Німеччина), Р. Болін (США), К. Міягіва, С. Наїто (Японія) та ін. В Україні питаннями теорії та практики спеціальних економічних зон займаються В.С. Будкін, В.О. Дергачов, Д.Д. Коссе [4], В.І. Пила, В.М. Гаєць [5], Ю.В. Макогон., В.О. Шевчук, В.В. Засадко [6], О.Н. Желудкова, І.М. Корякін, С.О. Трігуб [2] та ін.

Виклад основного матеріалу. Вільні економічні зони широко поширені у світі. Вони впливають на економіку країни як прямо, так і опосередковано. Це імідж країни, нові робочі місця з можливістю навчання новим технологіям і новій культурі виробництва, відрахування в бюджет, можливість одержання ділових послуг на сучасному міжнародному рівні, виробництво імпортозамінюючих товарів, збільшення експорту, високі темпи розвитку конкретної території, оголошеною вільною економічною зоною.

Згідно ст.1 закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» спеціальна (вільна) економічна зона (далі СЕЗ) являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб. [10].

За даними Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, на даний час в Україні зареєстровано: 11. Загальна територія, на яку поширюється режим СЕЗ – 121 367 га, або 0,2 % території України [9].

На території України можуть створюватись спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо. [1].

На перший погляд створення СЕЗ може здатися універсальним інструментом для підйому економіки держави, розширення зовнішньоекономічних зв’язків та розвитку технологій. Проте функціонування в Україні СЕЗ за останні 10-13 років показав, що перш за все потрібно створити відповідні умови для їх функціонування, щоб врешті решт отримати очікуваний ефект. За весь період функціонування СЕЗ очікувалось досягти таких показників: залучення інвестицій – понад 3,6 млрд дол. США); створення нових та збереження існуючих робочих місць – 91,6 тис. При цьому спостерігається значна нерівномірність у ступені досягнення очікуваних результатів між окремими СЕЗ. Так, станом на 2008 рік у СЕЗ “Порт Крим” залучено інвестицій на рівні 1,0 % від очікуваного та створено робочих місць 1,1 % від очікуваного; у СЕЗ “Рені” – 0,5 % і 31,0 % відповідно. У той же час, наприклад, для СЕЗ “Миколаїв” ці показники становлять 137,1 % і 100,0 %[7].

Найбільш вагомими аргументами для твердження про низьку ефективність діяльності СЕЗ в Україні є:

1. Низька частка інвестицій у високі технології у СЕЗ (лише близько 5 % від їх загального обсягу), хоча розвиток і впровадження у виробництві високих технологій становив одну з цілей їх функціонування.

2. Вивезення значної частини доходу без реінвестуання в основний капітал, що призводить до передчасного зносу устаткування, виснаження ресурсів.

3. Незначні обсяги залучених іноземних інвестицій (частка іноземних інвестицій складає менше третини загального обсягу інвестицій у СЕЗ). Лише 10% прямих іноземних інвестицій в Україну припадає на СЕЗ.

4. Наявність оберненої залежності між розміром податкових пільг і обсягами інвестицій. Так, приміром, протягом 2000-2005 рр. (у 2005 р. було скасовано пільговий режим для СЕЗ) сума наданих державою пільг зросла більше, ніж у 3,3 разу, а податкові надходження – лише у 1,5 разу.

5. Використання СЕЗ як „легального” інструменту мінімізації імпортних податків і зборів та суттєвого зниження собівартості виробництва товарів, у зв’язку з чим підприємства, що реалізують інвестиційні проекти, використовуючи преференційні умови діяльності, мають більш вигідні стартові умови, порівняно з іншими вітчизняними виробниками, які працюють без усяких податкових пільг, погіршуючи тим самим конкурентне середовище на ринку.

6. Діяльність СЕЗ не тільки не сприяє наповненню державного і місцевих бюджетів, а й з урахуванням пільг, спричиняє значні втрати. Наприклад, до 2007 року суб’єкти СЕЗ отримали податкових пільг на суму 10,4 млрд грн., тоді як обсяг надходжень до бюджету склав 8,1 млрд грн. [4]. Це зумовлюється вкрай низькою бюджетною ефективністю зареєстрованих у них інвестиційних проектів.

Так, в середньому по СЕЗ від кожної гривні пільг держава отримує лише 78 копійок бюджетних надходжень, а для деяких зон та територій цей показник ще нижчий. Наприклад, для СЕЗ “Донецьк” він становить 6 копійок на гривню пільг; СЕЗ “Славутич” – 24 копійки; ТПР Волинської області – 48 копійок. Найбільша серед СЕЗ частка пільг припадає на СЕЗ “Донецьк” (76 %), тоді, як частка надходжень до бюджету становить лише 8 %. У той же час, наприклад, СЕЗ “Закарпаття” при частках надходжень до бюджету і пільг 61,9 % і 16,6 % відповідно, демонструє досить високий показник бюджетної ефективності – 2,19 грн./грн.; для СЕЗ “Азов” характерні показники 4,2 %, 0,2 % і 15,51 грн./грн. відповідно. Найвищий показник бюджетної ефективності у ТПР м. Шостка Сумської області – 49,68 грн. надходжень на 1 грн. податкових пільг [7]. Зловживання пільгами виявлялося також у несплаті акцизних та митних платежів, ігноруванні процедур сертифікації якості та відповідності.

7. Існування пільгових умов господарської діяльності в рамках СЕЗ створює передумови для проведення тіньових операцій і незаконної діяльності, а також таких видів діяльності, які виходять поза межі специфікації СЕЗ і ТПР.

8. Діяльність українських СЕЗ не має схвальних відгуків у міжнародних економічних і політичних колах. Більше того, існування преференційних територій і виробництв значним чином перешкоджає інтеграційним прагненням України через нерівність стартових умов вітчизняних виробників і потенційних імпортерів [7].

Саме тому варто застосовувати позитивний світовий досвід для виправлення помилок і створення умов.

Найбільш успішним прикладом масштабного (і успішного) використання концепції СЕЗ по сьогодні залишається Китай. Дві великі СЕЗ в приморських провінціях забезпечують переважну більшість китайського експорту промислових товарів, який майже наполовину залежить від імпортних компонент ─ це підвищує вагу прикордонної інфраструктури. Китайські СЕЗ починали з виробництва дитячих іграшок, а сьогодні забезпечують стрімке збільшення експорту таких високотехнологічних товарів, як комп’ютери, DVD плейери та мобільні телефони. За період 1998─2004 рр. американський імпорт китайських ноутбуків зріс із 5 млн. до 7,7 млрд. доларів, а дисплеїв ─ з 860 тис. до 4,9 млрд. доларів. У 2005 р. телекомунікаційне обладнання, електроніка і комп’ютерна техніка становили 43% китайського експорту[3].

Взірцем у сфері розвитку і вдосконалення СЕЗ вважається Ірландія, економіка якої у 50-х роках ХХ ст. характеризувалась аграрною спрямованістю, масовим безробіттям, зубожінням і низьким рівнем грамотності населення, масштабною трудовою еміграцією. За три десятиліття Ірландія створила на своїй території біля 60 СЕЗ, внаслідок чого виникла потреба у кваліфікованій робочій силі, яка забезпечувалась шляхом розвитку мережі цільового професійного навчання, були надані державні гарантії фінансового забезпечення гімназійної освіти, а середньорічний дохід працівників СЕЗ становив 50-70 тис. дол. США. Спеціальні економічні зони Ірландії, зокрема «Шеннон» пройшла наступні три етапи становлення та розвитку:

1 - розміщення на території зони технологічно не пов’язаних між собою виробництв, заснованих на Іноземному капіталі (переважно дочірніх фірм транснаціональних корпорацій), які використовують імпортовану сировину та виробляють продукцію, призначену на експорт;

2 - становлення спеціалізації ВПЗ, переорієнтація промислових підприємств зони з трудомістких на капітало- та наукоємні виробництва, сприяння розвитку технологічних та комерційних зв’язків зони з ірландськими поза зональними підприємствами;

3 - розширення сфери діяльності зональних підприємств за рахунок міжнародних кредитно-фінансових, лізингових, консультативних та інших видів послуг.

Важливий аспект діяльності СЕЗ,що заслуговує на увагу стосується ролі місцевої влади у плануванні, проектуванні та функціонуванні таких зон. В нових економічних умовах більшість ініціатив щодо створення СЕЗ виходить від місцевих органів влади, а не від центральних. У цьому відношенні найбільш доречним є досвід двох країн: Малайзії та Шрі-Ланки. У Малайзії експортні промислові зони створювалися окремими штатами (наприклад, такими як Пенанг, Негрі Сембілан, Селангор, Малакка, Джохор), а не федеральним урядом. У Шрі Ланці СЕЗ Коломбо керує міська рада Великого Коломбо, а не центральний уряд. Вражаючі результати розвитку експортних промислових зон у цих двох країнах свідчать, що керівництво на місцевому або штатному рівні та стимулювання розвитку таких зон може бути дуже ефективним. У Малайзії такий федеративний вид організації експортних промислових зон сприяв здоровій конкуренції між зонами різних федеральних штатів. Приклад Шрі-Ланки показує, що міська рада може бути хорошим менеджером СЕЗ, але цей успіх породжує й свої проблеми: потенціал та розміри зони Коломбо такі, що існує велика спокуса поширити процес індустріалізації зони на інші райони країни. Досить корисним для України є знову і досвід Китаю. СЕЗ тут створювалися за рахунок валютних надходжень від експорту продукції, яка виготовлялася китайськими виробниками за допомогою іноземного капіталу та іноземних технологій. Відмінною рисою як Китаю, так і більшості країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону стала автономія місцевої влади від центрального уряду при формуванні не тільки економічної політики, але й законів, які діють у цій зоні.

Наступним важливим предметним світовим уроком для нашої країни є шлях, на якому деякі експортні промислові зони поступово перетворилися на імпортні промислові зони. Найпершим прикладом цього стала вільна зона Манаус у Бразилії, продукція якої зараз майже повністю поглинається бразильським ринком. Одним з перших факторів поступового перетворення СЕЗ на імпортні промислові зони є намагання фірм експортної промислової зони використовувати внутрішній ринок держави як поле демпінгу для товарів, які не відповідають стандартам зовнішніх ринків. Необхідно відзначити, що ретельне довгострокове планування доступу фірм експортної промислової зони до внутрішнього ринку є корисним інструментом регулятивної політики приймаючої країни. Відкриваючи двері внутрішнього ринку для фірм експортних промислових зон, приймаюча країна може стимулювати вітчизняні фірми до підвищення технічного оснащення, регулювати конкурентні відносини суб’єктів господарювання.

Іще одним цікавим уроком моделі індустріалізації експортної промислової зони, є засоби, якими деякі експортні промислові зони змогли залучити такі галузі промисловості, які звичайно не характерні для СЕЗ. Переважну більшість галузей експортних промислових зон всього світу становлять галузі легкої або переробної промисловості (текстильна, швейна галузі, виробництво продовольчих товарів та напоїв). Деякі експортні промислові зони слідували іншій моделі розвитку і розмістили у себе основні галузі важкої промисловості. Так було у експортній промисловій зоні Трінідаду і Тобаго (нафтопереробка та виробництво нафтопродуктів), Гані (переробка бокситів у алюміній), Об'єднаних Арабських Еміратах (хімічна, нафтохімічна галузі та автомобілебудування).

Отже, СЕЗ в Україні можуть стати ефективним рушієм прогресу, але не в нинішньому стані. Для цього потрібно виправляти їхні вагомі вади, через наступні шляхи:

- залучення в економіку України іноземного капіталу, передової технології та управлінського досвіду;

- передбачувана, стабільна і послідовна політика держави щодо СЕЗ;

- удосконалення законодавчої бази;

- підвищення ролі місцевої влади у плануванні, проектуванні та функціонуванні таких зон.

- утворення ВЕЗ на території концентрації важкої промисловості, що дало б змогу зменшити податкове навантаження на підприємства експортноорієнтованого спрямування (особливо актуально для України, де важка промисловість в основному експортноорієнтована),

- створення інфраструктури для розширення міжнародних економічних зв’язків (у тому числі валютно-кредитних, страхових, інформаційних, транспортних), які дозволяють використати СЕЗ як канал між внутрішньою та зовнішньою економікою;

- розвиток експортної зони та збільшення валютних надходжень, у тому числі за рахунок переробки сировинних ресурсів;

- підвищення ефективності впровадження у виробництво вітчизняних та зарубіжних науково-технічних розробок з подальшою передачею результатів для широкого використання в економіці країни та за кордоном;

- апробація на локальному рівні різноманітних варіантів впровадження нових форм господарювання, пристосованих до умов світового ринку;

- практичне навчання наших фахівців способам та методам міжнародного бізнесу з подальшим використанням отриманих навичок роботи поза зоною.

Отже, використовуючи власний та іноземний досвід Україна як самостійна держава, що прагне інтеграції у світове економічне співтовариство, повинна перш за все проводити ефективне фінансування, забезпечити підготовку фахівців, удосконалити нормативно-правове поле та розробити стратегію та тактику своїх дій у напрямі розвитку СЕЗ, адже СЕЗ – це конкретні інструменти економічного зростання, і, як і будь-який інший інструмент, вони потребують певної майстерності у володінні ними.

Список використаних джерел

1. Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон [Текст] : закон України від 13 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992

2. Трігуб С. Особливості вільних(спеціальних) економічних зон та їх вплив на стимулювання діяльності підприємств. Академічний огляд. / 2010. № 1(32).

3. Шевчук В.О. Можливості ренесансу вітчизняних СЕЗ/ВЕЗ на інвестиційно-інноваційній основі в Україні / В.О. Шевчук, Н.І. Черкас // Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участі в інтеграційних процесах. – Луцьк, 2007. – С. 24-30

4. Фаріон М. Особливості та перспективи діяльності спеціальних економічних зон в Україні/ М. Фаріон, Т. Вергелес // Економічний аналіз. – Тернопіль, 2010. – Вип. 5. – С. 370-374

5. Коссе Д.Д. Особливості правового режиму оподаткування суб'єктів спеціальних економічних зон в Україні : Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Коссе Дмитро Дмитрович ; Інститут законодавства Верховної Ради України. - К., 2007. - 19 с.

6. Геєць В., Семиноженко В. Спеціальні економічні зони: «чорні діри» чи точки економічного зростання? «Дзеркало тижня» №44, 18 Листопад 2006

7. Засадко В.В. Перспективи функціонування спеціальних економічних зон в Україні в умовах створення зони вільної торгівлі з ЄС. – Львів. Режим доступу: www.niss.lviv.ua/analytics/77.htm

8. Спеціальні економічні зони на території США. Відділення ТЕМ у складі Посольства України в США, м. Сан-Франциско 2010 р. Режим доступу: www.ukrainesf.com/tem/prom.pdf

9. www.kmu.gov.ua

10. zakon.rada.gov.ua