Педагогические науки/2.Проблемы подготовки специалистов

Сперанська-Скарга М. А.

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

ВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ ФОРМУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЇ СКЛАДОВОЇ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОГО ІМІДЖУ

Професійно-педагогічний імідж сучасного вчителя наразі розглядається як комплексний феномен, до складу якого входять як внутрішні, так і зовнішні структурні компоненти. Проблема формування іміджу розглядалася в багатьох роботах сучасних науковців, таких, як С.  Амінтаєва, М. Апраксина, В. Горчакова, О.  Бекетова, Л. Жарикова, О. Калюжний, О. Петрова, В. Шепель, В. Черепанова та інших. Багатьма вченими підкреслюється багатокомпонентність та різноманітність складових іміджу, професійного іміджу, зокрема.

У нашому дослідженні ми дійшли висновку про взаємозалежність між особистісними та професійними якостями майбутнього вчителя, між внутрішніми компетентнісними характеристиками фахівця та зовнішнім їх відображенням й відтворенням соціальних очікувань.

До зовнішньої складової іміджу вчителя можна віднести такі компоненти, як вербальні та невербальні засоби спілкування. Саме через ці елементи зовнішньої техніки вчитель виявляє свої наміри, саме їх «читає» та розуміє аудиторія іміджу.

Сучасна професійна та педагогічна ситуація диктує необхідність говорити не лише про мовний етикет, а також про індивідуальний вербальний стиль учителя. Визначальними рисами індивідуального вербального стилю є відповідність чинним мовним нормам, бездоганне володіння позамовними засобами (мімікою, жестом, правилами членування мовного потоку, темпом мовлення, тембром звука), «секретами» виразного читання тощо. Основними комунікативними ознаками культури мовлення, на думку Н. Бабич, є правильність, точність, логічність, різноманітність, чистота, доречність, достатність, ясність, виразність та емоційність [1, с. 116]. Необхідно також дотримуватися правил організації мовної системи, логіки чи психології, естетики чи етики. Отже, вербальна культура – це культура мислення й культура суспільних (соціальних) і духовних стосунків людини.

Правильність мовлення – це одна з визначальних ознак вербальної культури. Дотримання літературної мови та вміння обрати в конкретній ситуації найбільш доречний, стилістично й експресивно виправданий варіант літературної норми – запорука відповідності головним задачам педагогічного спілкування [2, с. 60-68].

Точність мовлення, яка зумовлюється знанням об’єктивної дійсності, спостережливістю мовця, його вмінням співвіднести свої знання мови з цією спостереженою об’єктивною дійсністю, сприяє пізнанню дійсності та виконує найважливішу функцію у формуванні вербальної культури. Точність мовлення досягається знанням предмета мовлення, знанням мови, мовної системи усіх її рівнів, оволодінням стилістичними ресурсами, мовними засобами вираження емоційності, умінням узгодити знання про предмет зі знаннями мови (тобто вмінням обрати найточнішу для конкретної ситуації спілкування назву предмета, явища, процесу тощо).

Логічність мовлення як інтегральна характеристика вербальної культури тісно пов’язана з правильністю та точністю висловлення думки. Мовлення є логічним, якщо сполучення одного слова з іншим несуперечливе; слова розміщуються в логічній послідовності, котра відповідає думці і при котрій не виникає смислових непорозумінь; не порушені смислові, структурні та експресивні зв’язки в межах цілого тексту.

Не менш важливою характеристикою професійної вербальної культури є різноманітність та багатство мовлення. Джерелами лексичного та фразеологічного багатства мовлення є лексичні, фразеологічні, словотворчі, граматичні, стилістичні ресурси мови, які склалися у процесі мовної практики попередніх поколінь та збагачуються з розвитком суспільства. Головною вимогою до мовця у контексті розвитку вербальної культури є засвоєння та доречне застосування багатства лексики у професійному спілкуванні [3, с. 77-90].

Чистота мовлення пов’язана з правильністю і нормативністю. Ця мовна характеристика виявляється у трьох аспектах: в орфоепії – правильна літературно-нормативна вимова, у слововживанні – відсутність позалітературних елементів та в інтонаційному аспекті – відповідність інтонації змістові та експресії висловлення. Чистота мовлення, його естетичність та доречність – це важливіші ознаки вербальної культури, яка організує точність, логічність, виразність та чистоту професійного мовлення. Саме навички комунікативної поведінки майбутнього фахівця забезпечують вияв індивідуальної особистісної позиції та відіграють роль специфічного освітньо-виховного засобу.

Отже, такі компоненті мовної культури вчителя, як правильність, точність, логічність, багатство (різноманітність), чистота та доречність мовлення, сприяють педагогічній ефективності висловлювань вчителя та багато в чому залежать від рівня володіння мовою та вміння здійснювати правильний вибір мовних засобів комунікації. Таким чином, можна зробити висновок, що рівень майстерності мовленнєвої діяльності вчителя визначається рівнем культури його мовлення і сформованості індивідуального вербального стилю, що, у свою чергу, впливає на ефективність процесу формування професійного іміджу майбутнього вчителя.

Література:

1. Педагогічна майстерність : хрестоматія : навч. посіб. / упоряд.: І. А. Зязюн, Н. Г. Базилевич, Т. Г. Дмитренко та ін. ; за ред. І. А. Зязюна. – К. : Вища шк., 2006. – 606 с.

2. Калюжный А. А. Психология формирования имиджа учителя / А. А. Калюжный. – М. : ВЛАДОС, 2004. – 222 с.

3. Гусев Д. Риторическое искусство в педагогике / Д. Гусев // Педагогическая техника. – 2004. – № 5. – С. 77–90.