Гаспарян К.Д., Сіроштан О.А

Криворізький Економічний Інститут Київського Національного Економічного Університету ім. Вадима Гетьмана

Система права України

В юридичній літературі широко використовується поняття «система права», «система законодавства», «правова система», «політична система» та ін. З'ясувати зміст цих понять означає встановити їх структуру та складові елементи. Щодо понять «система права» і «система законодавства», то вони використовуються для характеристики національного права і законодавства. Вагомий внесок у розвиток теоретичних засад побудови поняття "система права" і "система законодавства" зробили відомі українські науковці Скакун О.Ф., Лисенков С.Л., Субботін В.М., Зайчук О.В., Оніщенко Н.М., Федоренко Г.О., Торончук І.Ж. та багато інших.

Актуальність теми полягає в тому. що комплексні дослідження системи права не проводились впродовж останіх десятиліть. А тому ще й досі залишаються нерозкритими та дискусійними окремі аспекти систематизації правових норм, які унеможливлюють формування якісно нової системи права України.

Метою дослідження є формування об’єктивно існуючої системи права, встановлення складових елементів, виявлення взаємозв'язків та способів організацій в процесі утворення та розвитку.

Система права – це об’єктивно зумовлена внутрішня організація і структура права певної держави, яка виражає єдність і узгодженість правових норм, правових інститутів, підгалузей, галузей, блоків галузей, яка виражається в системі законодавства і інших нормативно-правових актах, а також в інших формах права (правових звичаях, правових прицидентах, правових договорах тощо). Система права - поняття значно вужче, ніж правова система. В кожній державі утворюється і діє величезний масив норм права, які тісно взаємодіють між собою і одночасно поділенні на певні групи.

Функціонування системи права забезпечується ії структурою, що містить слідуючі структурні елементи: норми, інститути, підгалузі, галузі. Основою побудови системи права є два критерії, які використовують у їх єдності і взаємодії, та які виступають як системоутворюючий фактор: предмет і метод правового регулювання. Метод правового регулювання — це набір юридичного інструментарію (прийоми та засоби), за допомогою якого держава здійснює необхідний вплив на вольову поведінку учасників суспільних відносин. Предмет правового регулювання — сукупність соціальних відносин певного виду, що підлягають правовому регулюванню. У структуру предмета входять: суб'єкти та їх поведінка, явища навколишнього світу та соціальні цінності, з приводу яких люди вступають у правові відносини. Іншими словами, це сфера, на яку право поширює свою дію. Всі розглянуті вище методи тісно взаємопов’язані, діють не ізольовано, а в спорідненості один з одним. Разом з тим вони відносно самостійні, що і дозволяє їх класифікувати.

Під галуззю права ми розуміємо сукупність правових норм, що становлять самостійну частину системи права та регулюють суспільні відносини певного виду своїм особливим методом. Галузь права, найбільший структурний підрозділ і центральна ланка права, найповніше виражає «групові» особливості правового регулювання. Галузі права неоднорідні за своїм складом, нерівнозначні за своїм обсягом, роллю в процесі впливу на суспільні відносини. Одні з них є великими нормативними утвореннями (наприклад, конституційна, цивільна галузь), інші являють собою порівняно компактну сукупність правових норм (наприклад, процесуальні галузі). Пояснюється це відмінністю їх предметів правового регулювання. Як історично унікальні утворення галузі права не «придумані» законодавцем, а викликані до життя соціальними і практичними потребами, які він усвідомлює і оформляє. Серед умов, що визначають об'єктивний процес виникнення тієї чи іншої галузі права, важливе місце посідають ступінь своєрідності тих чи інших суспільних відносин, неможливість їх врегулювання за допомогою норм інших галузей права; необхідність застосування особливого методу регулювання та ін.

Інститут права — система відносно відокремлених від інших і пов'язаних між собою правових норм, які регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин. Кожна галузь права має інститути як свій самостійний структурний підрозділ.

Підгалузь права преставляє собою певну сукупність (об'єднання) правових інститутів, що об'єктивно складається в межах однієї галузі права. Як цілісне утворення підгалузь права регулює специфічне коло відносин в межах сфери правового регулювання відповідної галузі права, яка характеризується правовою уособленістю. На відміну від правових інститутів підгалузь права не є обов'язковим компонентом кожної галузі. Вона виникає тільки у великих за своїм обсягом та за характером галузях права.

Після здобуття Україною державної незалежності в 1991 році відбувається формування самостійної української національної правової системи. У її розвитку спостерігаються, зокрема, такі позитивні тенденції, як активне формування основних структурних частин правової системи; приведення у відповідність до міжнародних правових стандартів, перш за все європейських; утвердження принципів правової демократичної держави і громадянського суспільства; поява нових підходів до праворозуміння; створення нових галузей та інститутів права і законодавства.

Українська правова система розвивається у напрямку європейських правових систем, у більшій мірі до романо-германської та за її зразком. Однак швидкість розвитку залишає бажати кращого, що зумовлено деякими особливостями національної культури та особливою структурою правової системи, в зв’язку з цим для повної відповідності будь-якій із існуючих правових систем - правовій системі України потрібен час.

Література:

1. Кельман М.С. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами) / Кельман М.С., О.Г . Мурашин. – К.: Кондор, 2002. – 353 с.

2. Колодій А. М / Загальна теорія держави і права : Навч. посіб. / Колодій А.М., Копейчиков В.В., Лисенко С.Л., — К. : Юрінком Інтер, 2001. – 320 с.

3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс)/ Скакун О.Ф. – Харків: Еспада, 2006. – с.240-249.