Экономические науки/2. Внешнеэкономическая деятельность

Лапан О.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Перспективи інтеграції нафтогазового комплексу України до європейської енергетичної системи

Стабільний розвиток нафтогазового комплексу виступає стратегічною метою економічного розвитку і одним з найважливіших факторів економічної безпеки України.

Протягом 1998-2006 рр. видобуток нафти і конденсату зберігався на рівні 3,7-4,5 млн. т. на рік, у 2006 р. видобуток склав 4,4 млн. т., що є мізерною часткою сукупного світового видобутку [7]. Потреби країни в нафті за рахунок власного видобутку задовольняються тільки на 10 %. Монопольним постачальником нафти в Україну виступає Російська Федерація, на яку припадає протягом останніх років більше 90% загального обсягу імпорту первинних енергоносіїв.

Географічне розташування України між дома групами країн – найбільших виробників нафторесурсів (РФ, Азербайджану, країн Близького Сходу) і розвинених промислових країн-споживачів (країни ЄС) вказує на те, що сьогодні не тільки Україна, але і більшість країн Західної Європи, а також нові країни-члени ЄС ЦСЄ залежать від імпорту нафти з Російської Федерації, який здійснюється розгалуженою мережею українських нафтопроводів. В цих умовах питання ефективної інтеграції нафтогазової промисловості України до європейської енергетичної системи на основі диверсифікації як джерел, так і шляхів постачання нафти до країн ЄС набувають особливого значення не тільки для однієї країни.

Дослідження стану, тенденцій та перспектив розвитку нафтогазового комплексу України, а також питань енергетичної безпеки опікуються такі вчені: Г.Бабієв, Ю.Бойко, М.Данилюк, І.Діяк, М.Ковалко, А.Марченко, І.Рибчич, В.Саприкін, Т.Сердюк та інші. Окремі аспекти диверсифікації постачання енергоресурсів та інтеграції України до європейського енергетичного ринку розглянуто у працях Дж.Гербста [2,3], В.Загородського [4]. Однак, незважаючи на серйозність наукових розробок, на сьогодні існує потреба узагальнення теоретичних положень та практичних висновків щодо підвищення ефективності та зміни пріоритетів розвитку нафтогазового комплексу України в умовах посилення інтеграційних процесів.

Мета статті – проаналізувати постачання енергоносіїв до України та країн ЄС, визначити перспективи взаємодії країн у нафтогазовій сфері та перспективи диверсифікації постачання нафти і нафтопродуктів як основи ефективної інтеграції України до європейської енергетичної системи.

Зарубіжний досвід показав, що в умовах підвищення світових цін на нафту більшість країн змушенні були змінити стратегію свого енергетичного забезпечення, використовуючи оптимальні механізми диверсифікації імпорту вуглеводнів. В основу диверсифікації покладено принцип, згідно якого частка одного постачальника нафти в загальному обсязі імпорту не повинна перевищувати 30% [1, с. 7]. Одним із критеріїв диверсифікованості систем енергопостачання в ЄС вважається наявність щонайменше трьох джерел надходження первинних енергоресурсів [5].

Нафтогазовий комплекс України характеризується високим рівнем залежності від імпортних постачань енергоносіїв з Російської Федерації. Так, середнє значення коефіцієнту імпортної залежності від поставок нафти протягом 2003-2006 рр. становить приблизно 70% (2003 р. – 54%, 2004 р. – 61,5%, 2006 р. – 75%), який в середньому зростав на 11% кожен рік. За даними Держкомстату, у 2007 р. стовідсотковим імпортером сирої нафти для України є РФ, на країни Європи припадає близько 63% експорту продуктів переробки цієї нафти [8].

Магiстральнi нафтопроводи України забезпечують поставки нафти з РФ та Казахстану на нафтопереробні заводи України i прокачування її на експорт до країн Центральної i Захiдної Європи. Географічна структура експорту нафти та продуктів нафтопереробки до країн ЄС представлена на рис.1.

Рис.1. Географічна структура експорту нафти до країн ЄС, січень-липень 2007 р.

До 2000 р. обсяги транспортування нафти трубопровідною системою України залишалися стабільними на рівні 65 млн. т. на рік, в тому числі транзитом на експорт до 53 млн. т. нафти. У 2006 р. протранспортовано 44,9 млн. т. нафти, в тому числі транзитом 33,2 млн. т., на нафтопереробні заводи, розташовані на території України, поставлено 11,7 млн. т. Протягом 2003-2006 рр. транзит нафти до країн Європи знаходиться на рівні близько 32% [7].

Нафтопереробні заводи України забезпечуються переважно російською сировиною, яка в обсягах переробки перевищує 85%. Проте використання потужності нафтопереробних заводів не в повному обсязі дає можливість ввозити нафту з інших джерел без заміни існуючого постачальника [5].

За оцінками експертів, єдино можливим диверсифікаційним проектом є проект Одеса-Броди (в рамках сучасної транспортної інфраструктури будуються нафтотермінал в м. Одесі і нафтопровід „Одеса Броди” потужністю 40 млн. т. нафти на рік), який не може бути реалізований у найближчі 2-3 роки за певними причинами, до яких варто віднести недостатню кількість каспійської нафти із-за забезпечення інших пріоритетних проектів, наприклад Баку-Джейхан, затримання будівництва польської частини нафтопроводу, низький рівень українського менеджменту в реалізації проекту [6].

В рамках диверсифікації постачань нафти передбачалася також реконструкція діючих нафтотерміналів в містах Херсоні і Феодосії. Одночасно, з метою підвищення ефективності переробки нафти, було розроблено пропозиції щодо модернізації українських НПЗ, виконанні відповідні дослідницькі роботи. На жаль, наступна приватизація галузевих заводів російськими вертикально інтегрованими компаніями, які самі добувають значну кількість нафти, відсунула виконання цих проектів на невизначений строк [1, с. 7].

Зацікавленість ЄС у використанні трубопровідної системи України є дуже високою. Попит на нафту і продукти її переробки у Європі зростає стрімкими темпами. З урахуванням цього Україні необхідно постійно нарощувати експортну складову енергоносіїв до Європи шляхом збільшення обсягів поставок і розширення кола постачальників нафти. Крім того, є значні можливості для збільшення нафтового транзиту в Європу за рахунок залучення до нього нафти Азербайджану та Казахстану.

ЄС окрім Росії має інших потужних експортерів нафти: Близький Схід – 17,6%, Норвегію – 17,1%, Африку – 16,3%, а також Азербайджан після введення в 2006 р. в дію нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан. Саме тому країни ЄС, за виключенням Польщі та Литви, не виражає зацікавленість в українському проекті Одеса-Броди-Гданськ, який здатний поставляти до Європи 14,5 млн. т. нафти щорічно. Європейські енергетичні компанії надають перевагу іншим шляхам транспортування каспійської нафти, а саме: нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан та нафтогону Бургас-Олександрополіс (35 млн. т. нафти на рік), останній має транспортувати російську нафту з болгарського порту на березі Чорного моря до грецького [9].

Отже, на відміну від України, ЄС проводить активну політику диверсифікації джерел енергоресурсів і не зупиняється виключно на їх імпорті зі Сходу, тобто з Російської Федерації, звертаючи увагу на родовища Близького Сходу і Африки. Звичайно сумарні потужності для транспортування енергоносіїв з цих країн є малими в порівнянні з можливостями нафтопровідної системи України. Але вони, в поєднанні з іншими шляхами транспортування газу до Європи в обхід України, становлять альтернативу для країн ЄС і загрозу зменшення стратегічної ролі України як транзитної держави [9].

Тому реалізація програми диверсифікація поставок енергоносіїв в Україну в умовах розвитку інтеграційних процесів повинна бути спрямована на уникнення залежності українського ринку нафти і нафтопродуктів від однієї країни-експортера, підвищення ефективності використання нафтотранспортної системи, надійності постачання нафти та зміцнення енергетичної безпеки і включати наступні напрямки дій:

– розробка для окремих українських нафтопереробних заводів рекомендацій щодо диверсифікації імпорту нафти з врахуванням їхнього географічного розміщення, наявності терміналів та нафтопроводів;

– переорієнтація НПЗ країни на переважне використання нафти з районів Каспійського і Північного морів, Африки, країн АТР, що дало змогу значно знизити „екологічний прес”, в тому числі за рахунок підвищення якості нафтопродуктів, що виробляються з цієї нафти;

– інтенсифікація добування нафти на шельфах Чорного і Азовського морів, модернізація усіх діючих галузевих підприємств з метою збільшення глибини переробки до 82% до 2010 р. і до 92% – до 2015 р., широке використання наявних нафтопроводів, одеського, херсонського і феодосійського терміналів [1, с. 7];

– створення значних стратегічних запасів нафти та нафтопродуктів, підвищення ефективності нафтопереробки, удосконалення системи державного управління нафтогазовою промисловістю, покращення рівня інвестиційної привабливості галузі.

Таким чином, ефективна інтеграція нафтогазового комплексу України до європейської енергетичної системи вимагає проведення активної політики, яка повинна бути спрямована на підтримку статусу транзитної держави шляхом диверсифікації джерел постачання енергоносіїв з метою послаблення залежності від імпорту нафти з Російської Федерації, підвищення надійності постачань, забезпечення енергетичної незалежності держави. Тому варто шукати шляхи диверсифікації джерел поставки енергоресурсів, зосереджуючи увагу на каспійських нафті та продовжуючи практичну діяльність по добудові нафтопроводу „Одеса-Броди” до Полоцька і заповненню його каспійською нафтою.

ЄС в рамках політики диверсифікації джерел постачання нафти активізує зовнішню торгівлю з країнами Близького Сходу і Африки. У найближчий час імпорт енергоносіїв з цих країн без використання інфраструктури нафтогазового комплексу України неможливий.

Україні також необхідно продовжувати діалог з Іраном, Іраком, Лівією та іншими ісламські країни Азії та Африки, котрі вже підтвердили свою зацікавленість у здійсненні постачань енергоносіїв до України та держав Європи.

Література:

1. Бурлака В.Г. Диверсификация поставок нефти в Украину // Діловий вісник. – 2007. – № 2. – С. 7

2. Гербст Дж. Енергетика і майбутнє України в Європі? // Вісник НГСУ. – 2004. – № 4 – С. 2-3

3. Гербст Дж. Значення енергетичних реформ для євроінтеграції України // Вісник НГСУ. – 2004. – № 4 – С. 2-3

4. Загородський В.О. Диверсифікація постачання енергоресурсів та адаптація газотранспортної системи України до норм єдиного європейського газового ринку // Вісник НГСУ. – 2005. – № 2 – С. 24-27

5. Постанова уряду України „Програма диверсифікації джерел постачання нафти в Україну на період до 2015 року” № 1572 від 08.11.2006 // www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=54093917

6. Саприкін В. Енергетична політика України на сучасному етапі (доповідь на конференції в Берліні) // www.nceps.org/ua

7. www.naftogaz.com/ 8. www.ukastat.gov.ua

9. www.ucipr.kiev.ua/modules.php?op=modload&name=News&file=article