Саноцька А. І.

Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М. І. Туган – Барановського. г. Донецьк

Секція: Економічні науки (№1)

Взаємовідносини України з МВФ.

МВФ створений для регулювання валютно-розрахункових відносин між державами і здійснення фінансової допомоги країнам-членам через надання їм за виникнення валютних труднощів, зумовлених порушенням рівноваги платіжних балансів, позик в іноземній валюті. Але ефект від роботи з МВФ полягає не так в отриманні коштів для структурної трансформації економіки, як у створенні фондом „економічної репутації” для країни. Детально проаналізувавши діяльність міжнародних фінансових організацій та інвесторів, можна простежити певну залежність: ні великий інвестор, ні міжнародна чи регіональна організація не спрямують у країну кошти, якщо вона не має досвіду співробітництва з МВФ.[1]

Співпрацю України з Міжнародним валютним фондом можна розподілити на етапи, які характеризуються фінансовою взаємодією у рамках відповідних програм.

Перший етап (1994 – 1995 рр.) характеризується наданням МВФ кредитів за програмою системної трансформаційної позики в сумі $742 млн. для підтримки платіжного балансу України. Труднощі з ним виникли внаслідок загострення економічної кризи та змін у структурі і цінових умовах зовнішньої торгівлі, основною з яких став перехід до світових цін на енергоносії. Також Україна отримала $2 млрд. на фінансування дефіциту держбюджету. В обмін на фінансування уряд зобов’язався здійснювати приватизацію, демонополізацію ринків, лібералізувати ціни та зовнішню торгівлю, а також стабілізувати курс національної валюти. Ці вимоги, попри постійні нагадування фонду, було виконано лише до кінця 90 – х, до того ж не в повному обсязі.[3,4]

На другому етапі (1995 – 1998 рр.) було реалізовано три програми „Стенд – бай” затверджені в обсязі $2185,5 млн. Ці кредити призначалися для підтримки курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України. Завдяки реалізації двох перших програм наша держава отримала доступ на світові ринки капіталу, а за третю в серпні 1997 р. було відкрито кредитну лінію терміном на один рік на загальну суму $ 542 млн. Україна отримала лише $242,2 млн., оскільки у березні 1998 р. МВФ відмовив у наданні чергових траншів через порушення урядом окремих показників Меморандуму економічної політики, зокрема дефіциту державного бюджету. 4 вересня 1998 року рада виконавчих директорів Міжнародного валютного фонду затвердила програму розширеного фінансування (EFF) для України. В Україну надійшли кошти двох траншів позики на перебудову фінансового сектора у сумі 200 млн. дол. та кошти двох траншів позики на розвиток підприємств II етапу у сумі 200 млн. дол.[1,4]

Третій етап (1998 – 2001 рр.) розпочався з вересня 1998 р. запровадженням трирічної Програми розширеного фінансування, якою передбачено надання позики загальною сумою $2,226 млрд. Головна її мета – сприяння макроекономічній стабілізації в Україні і виходу на позитивну економічну динаміку, забезпечення протягом 2001 – 2005 рр. щорічних темпів зростання реального ВВП на рівні не менше 4 – 5%. На 1 січня 2001 р. у рамках цієї програми отримано понад $1 млрд., які пішли на поповнення валютних резервів НБУ. Протягом 1999 року було підписано ще два системних проекти: Проект реформування державних ресурсів на суму 200 млн. дол., та Проект реформування державного управління на суму 200 млн. дол. Метою цих проектів було: реформування системи державного управління, запровадження ефективного режиму державного регулювання та заходів щодо боротьби з корупцією, удосконалення підготовки і виконання бюджету, перебудова структури державних витрат.

Починаючи з 2000 року – зі зростанням експорту, зниженням інфляції й дефіциту бюджету – необхідність у кредитах фонду зникла. Останній МВФівський кредит запропонували Україні кілька років тому, однак уряд відмовився від фіндопомоги. Зараз Україна фінансово не залежить від МВФ. Борг країни перед фондом налічує лише $3 млрд. – менш ніж 3 % річного ВВП. Тому місія МВФ в Україні, по суті, лише продовжує консультувати українських чиновників, уже не висуваючи ультимативних вимог середини 90-х – негайно приватизувати великі підприємства, закрити нерентабельне виробництво, відмовитися від держрегулювання в банківському секторі. Останні рекомендації західних економістів у дусі центробанків США і Європи, які наполегливо стримують зростання цін, - перейти до таргетування інфляції та відмовитися від фіксованого курсу гривні.[2,3]

За період співпраці з МВФ наша держава отримала від нього кредитів на загальну суму $3,5 млрд. Зараз Міжнародний валютний фонд зовсім припинив кредитну діяльність у нашій країні. Тепер МВФ займається підрахунком і збором відсотків за кредитами, виданими в середині 90-х, а також складанням рекомендацій для українських урядів. [3]

На нинішньому етапі входження України до європейської спільноти співробітництво з МВФ необхідно продовжувати, оскільки ця організація є провідною аналітичною установою у світі, яка «тестує» країни на предмет можливості співпраці з інвесторами. Також слід зазначити, що кредитні відносини країни є реформостимулюючим фактором. Аналізуючи зміст і механізм запропонованої фондом Україні нової кредитної програми «Попереджуваний стенд – бай», потрібно зазначити, що за своєю природою вона більше відповідає вимогам часу, ніж попередні програми.

Також пріоритетним у відносинах нашої держави з міжнародними фінансовими організаціями є питання пошуку альтернативних джерел дешевого довгострокового запозичення. [4]

Література:

1. Колосова В. П. „Кредитування економіки України міжнародними фінансовими інститутами”//Фінанси України, 2000 - №2

2. Кредиты МВФ//Журнал европейской экономики, 2005 - №2

3. Олена Шкарпова „Фонд у поміч”//Контракти, 2006 - №39

4. Ревуцька А. О. „Напрями поглиблення і оптимізації співробітництва України з міжнародними фінансовими установами//Вісник НБУ, 2002 - №3