Секція «Економічні науки»

1. Фінанси і банківська система

Хоружа І. С.

e-mail: irinahoruzhaya1@yandex.ru

Донецький національний університет

економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського

Науковий керівник Бєлозєрова Н.І.

Оцінка кредитоспроможності позичальника з метою мінімізації кредитного ризику

Розвиток банківської системи України в останні роки характеризується динамічним зростанням обсягів кредитного портфеля, що об`єктивно спричиняє зростання рівня ризику банківського кредитування.

Ризикованність кридитування обумовлена природою кредитної угоди й тим, що кредитні операції посідають значне місце в загальному обсязі активних операцій майже всіх комерційних банків. Надто ризикована кредитна політика комерційного банку є однією з основних причин його банкрутства. У зв`язку з цим актуальним за сучасних тенденцій розвитку банківського сектору є аналіз і управління кредитним ризиком з метою знмиження його рівня.

Найбільш грунтовно досліджували проблеми управління кредитним ризиком та шляхи вдосконалення його методів такі відомі науковці, як О.В.Дзюбалюк, О.В.Васюренко, Б.С.Івасів, О.Д.Терещенко, Р.І.Гриценко, М.І. Савлук та ін.

Аналіз української банківської практики показав, що на сьогодні банки самостійно розробляють підходи до оцінки кредитоспроможності. Вони фіксуються у внутрішньобанківських документах та визначаються з урахуваннм вимог Положення про порядок формувааня та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджене постановою Правління НБУ від 06.07.2000р. № 279 [1].

Положення визначає обов`язковим урахування таких показників:

1) платоспроможність (коефіцієнти ліквідності);

2) фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

3) обсяг реалізації;

4) обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки і суми кредиту, наявність рахунків у інших банках);

5) склад та динаміка дебіторсько-кредиторської забргованості (за останній звітний та поточний роки);

6) собівартість продукції (у динаміці);

7) прибутки та збитки (у динаміці);

8) рентабельність (у динаміці);

9) кредитна історія (погашення кредитної заборгованості у минулому, наявність діючих кредитів).

Банки мають прво самостійно визначати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника; встановлювати нормативні значення та відповідні бали для кожного показника; визначати вагомість кожного показника залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів), ліквідності балансу, становища ринку тощо. [1, c. 5]

Проте визначення кредитоспроможності за вимогами НБУ, засвідчило таке [2, c.35]:

- за самостійно розробленими банками критеріями оцінки позичальників часто завищується їх клас, що призводить до штучного поліпшення реального фінансового стану позичальника;

- класифікація одного і того ж позичальника в різних банках істотно відрізняється.

Об`єднання українськими банками в єдиному рейтингу різноманітних кількісних і якісних показників породжує значний суб`єктивізм. Так, в Промінвестбанку методика оцінки фінансового стану налічує 42 показники, які згруповані в 12 розділів, 74% з яких належать до якісних [4, c120]. Такий підхід до оцінки кредитоспроможності є недоцільним, бо:

1. Якісні показники неможливо об`єктивно визначити кількісно

2. Кількісні критерії оцінки не можуть завжди вимірюватися за єдиною шкалою. В силу своїх відмінностей показники можуть потребувати різного розмаху та поділу оціночної шкали для того, щоб забезпечити групування значень показника в якісно однорідні групи.

Враховуючи досвід вітчизняної практики, а також міжнародний досвід організації кредитних відносин, є доцільним запропонувати єдину систему оцінювання та управління кредитним ризиком на основі вироблення процедур кредитування, підготовки необхідних документів для внутрішнього і зовнішнього аудиту. У зв`язку з цим необхідно сконцентрувати увагу банківських працівників на необхідності підготовки «посібника з кредитної політики», в якому детально опрацьовувати питання кредитної політики банку з позиції мінімізації кредитного ризику, підготувавши необхідні методики оцінки кредитоспроможності позичальників, аналізу грошового потоку позичальника і самого банку з метою мінімізації ризиків.

Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що для вирішення проблеми управління кредитними ризиками необхідні теоретичні розробки у цій галузі та практичні навички працівників банку з аналізу та мінімізації можливих втрат, пов`язаних з кредитною діяльністю.

Література

1. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків: Постанова Правління НБУ від 06.07.2000р., №279 // Офіційний вісник України.-2000. -№32

2. Корнієнко Т. Методика визначення класу позичальника для розрахунку розміру резерву // Вісник НБУ.-2006.-№3.-с.35-373

3. Галасюк В. Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник НБУ.-2005.-№9.-с.54-57

4. Бугель Ю.Основні шляхи вдосконалення оцінки кредитоспроможності позичальника // Банківська справа.-2007.-№4.-с.54-59