Економічні науки/16. Макроекономіка

Газізова Ю.П.

Колосова Ю.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Івановича Туган – Барановського, Україна

Науковий потенціал як фактор розвитку інноваційно-інвестиційної системи України

Мета цієї статті – скориставшись комплексним підходом, проаналізувати складові наукового потенціалу України у порівнянні з досвідом інших країн, визначити найбільш проблемні зони становища науки в даний час, аргументувати окремі заходи, реалізація яких забезпечить утвердження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку.

В умовах економіки знань виграє той, хто вміло їх використовує і перетворює у доходи. Витрати на наукові дослідження і на вищу освіту розглядаються як інвестиції у знання. Саме тому науковий потенціал країни і здатність до його реалізації детермінують інноваційно-інвестиційний розвиток економічної системи.

Головними складовими наукового потенціалу країни є кадри, фінанси та матеріально-технічна база.

Основою для зростання кадрового потенціалу наукової сфери є підвищення загального рівня освіти населення. Зростання частки населення з вищою освітою позитивно позначається на економічному прогресі, структурній перебудові господарства. Підвищення рівня освіти та кваліфікації робочої сили сприяє її переорієнтації на інноваційно-орієнтовані галузі, загальному піднесенню продуктивності праці в економічній системі.

Про розуміння цих залежностей свідчать показники збільшення кількості студентів, яких країни, що розвиваються, направляють для навчання у країни розвинуті. За даними Національного наукового фонду США, кількість іноземних студентів, що здобули у США ступінь магістра у сфері природничих та технічних наук, у 1993-1997 рр. зросла у 2,5 рази (від 8 до 20 тис. осіб). Найбільшу кількість своїх студентів до розвинутих країн направляють Китай, Індія, Малайзія тощо, щоб забезпечити себе висококваліфікованими кадрами. Щодо України, то за період з 1994 р. по 2005 р. кількість вищих навчальних закладів зросла з 159 до 347. Проте стрімке зростання кількості ВНЗ суперечить здоровому глузду і свідчить про часткове перетворення системи освіти в бізнес. Відсутність структурних реформ економіки в напрямі інноваційності зумовлює невідповідність попиту на робочу силу та її пропозиції, а тому створюється певний парадокс: зростання чисельності громадян з вищою освітою не супроводжується адекватним зростанням ВВП.

Аналізуючи фінансування науки як складову наукового потенціалу України, слід оцінювати не лише загальні обсяги та динаміку показників, але також їхню частку у ВВП. За даними Світового банку, 85% сукупних світових інвестицій у науку здійснюють країни – члени ОЕСР, 11% - Індія, Китай, Бразилія, нові технологічно розвинуті країни східної Азії і лише 4% - решта країн світу, у тому числі і Україна [,C.9-21].

В Україні протягом 90-х років обсяг ВВП невпинно скорочувався. Цей фактор і відносно стабільна частка витрат на науку (% ВВП) зумовили значне зменшення загального фінансування її в 1993-1999 рр. Таким чином, у нас ні держава, ні реальний сектор, не кажучи вже про окремі підприємства, не в змозі забезпечити інвестиції в науку на рівні розвинутих країн.

Важливим фактором є розширення попиту в економічній системі на наукові розробки і, як результат, на реальні інновації. Тому витрати на інноваційну діяльність слід розглядати як ще одну складову використання коштів для технологічного поступу країни. У 2000 р. співвідношення між витратами на науку і на інноваційну діяльність в Україні становило 1 : 1,1, у 2004 р. – 1 :1,3.

Наведені показники засвідчують:

· низький попит на нові наукові розробки з боку господарського сектору у зв’язку з браком коштів, отже, недостатній рівень практичного освоєння результатів науки;

· певний розрив між рівнем розробок і практичними потребами реальної економіки;

· факт дублювання наукових досліджень у зв’язку з відсутністю необхідного інформаційного забезпечення.

Науковий персонал може працювати продуктивно тільки за умови забезпечення високого рівня технічної оснащеності та фондоозброєності. За даними Державного комітету статистики, частка основних засобів наукових організацій у загальному обсязі основних засобів підприємств та організацій України станом на кінець 2004 р. становила 0,9%, у тому числі щодо машин та обладнання – 1,3%. Ступінь спрацювання основних засобів у науковій сфері досяг 46%.

Головними причинами незадовільного стану матеріально-технічного та інформаційного забезпечення науки є зменшення фінансування за рахунок держбюджету і відсутність вільних коштів у самих наукових організацій та промислових підприємств.

Результативність науки можна охарактеризувати виходячи з таких показників, як обсяг виконаних робіт, кількість поданих до Державного департаменту інтелектуальної власності України заявок на видачу охоронних документів, кількість отриманих у патентних відомствах інших країн охоронних документів тощо.

Проведений аналіз стану наукового потенціалу України свідчить про необхідність вирішити цілий комплекс проблем, пов’язаних з кадрами, фінансуванням та матеріально-технічним забезпеченням науки.

Література:

1. Захарін С.В. Посилення ролі корпоративних структур у розвитку інноваційної економіки. „ Фінанси України ” №5, 2006, с. 118.

2. Федулова Л. Напрямки підвищення результативності наукової сфери в Україні. „ Економіст ” №5, 2005, с. 58-61.

3. Матюшенко И.Ю. Перспективы развития науки Украины в условиях преодоления многоукладности экономики и создания общества, построенного на знаниях. «Бизнес-Информ» № 1-2, 2006, с.9-21.