О.В.Тітієвська

аспірант Донецького державного університету управління

Механізм регулювання ризиків

депозитних операцій банків

Наявність ризиків депозитних операцій банків впливає на їх фінансовий стан та стабільність ресурсної бази, що обумовлює необхідність регулювання даної сфери банківського бізнесу. На основі проведеного критичного аналізу різних точок зору з визначення поняття “депозит” надане власне тлумачення поняття. Під депозитом розуміємо грошові кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, або банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку (під процент або дохід в іншій формі) і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; які є основним джерелом банківських кредитних ресурсів.

На сучасному етапі розвитку економіки банківській діяльності загрожує велике розмаїття ризиків, що дедалі збільшує необхідність їх оцінки та розробки ефективної системи регулювання ризиків. Ризик депозитних операцій банків визначено автором як ймовірність понесення банком втрат через загрозу, або невпевненість в майбутньому, тобто дії суб’єкта господарювання за непрозорих, невизначених обставин, які можуть мати негативний вплив на рівень капіталу або надходжень банку. Ризики депозитних операцій банків проаналізовано як з точки зору самих банків, так і з точки зору їх клієнтів. Найбільш важливим і вагомим ризиком, який загрожує як банку, так і його вкладниками є депозитний ризик банку, який являє собою міру невизначеності щодо можливості переведення рахунку клієнта до іншого банку чи дострокового вилучення вкладу. В будь-якому випадку як банку, так і його вкладникам загрожують всі обставини, що згодом можуть призвести до небезпеки погіршення платоспроможності банку або до його банкрутства, що обумовлює необхідність вдосконалення діючої системи регулювання ризиків.

Регулювання ризиків депозитних операцій банків-це постійний, практично безперервний процес впливу на рівень ризику депозитних операцій, спрямований на обмеження і мінімізація рівня ризику як самими банками в ході процесу управління ними, так і Національним банком України, обумовлений змінами умов зовнішнього середовища для реалізації інтересів учасників депозитних операцій. Передача ризиків депозитних операцій банків може здійснюватися в процесі страхування депозитів. Регулювання ризиків за допомогою страхових компаній не набуло визнання та розповсюдження, а у країнах з розвинутою фiнансовою системою розповсюджене страхування депозитів через створення спеціальних фондів, що забезпечують гарантування вкладів клієнтів банків. В Україні такий Фонд гарантування вкладів фізичних осіб був створений у 1998 р.

Аналiз вiтчизняного законодавства та нормативно-правових актів НБУ, що регулюють порядок нарахування та сплати зборiв до ФГВФО, дaє пiдстави говорити про певнi його недолiки:

- за українським законодавством схема учacтi у Фондi є безальтернативним вибором банків та передбачає обов’язкове включення до Фонду вcix банкiв, що працюють з населенням, що суттєво порушує права банків;

- діюча в теперiшнiй час в Укpaїні система гарантування вкладiв непристосована до ринкових умов функцiонування, унаслiдок чого вci банки, незалежно від їх фінансового стану, сплачують однаковi внески до Фонду. Oтже, стабільні банки створюють фінансову базу для компенсації втрат вкладників нестабільних банків, що потребує впровадження диференцiйованих ставок оплати регулярних зборiв;

- розмір відшкодування втрат вкладників украй низький, що провокує подальше роздроблення вклaдiв мiж рiзними банками, тому в Україні близько 85% вкладникiв мають депозити, що не перевищують poзміру суми гарантованого вiдшкодування, а це не тiльки створює великi незручноcтi для вкладників, а й стримує обсяги зростання вкладiв. Вирiшення цiєї проблеми, в певнiй мipi, може бути забезпечено шляхом пiдвищення розмiру вiдшкодування коштiв вкладникiв з ФГВФО до рiвня таких компенсацiй в країнах-членах ЄС. Це потребує ypiзноманiтнити джерела накопичення фiнансових peсурсів Фонду. Зокрема, НБУ готовий перераховувати до Фонду частину (до 20% щорiчно) свого прибутку. Така практика застосовується в Японiї, Нiмеччинi, Iспанiї та багатьох iнших країнах. Oтже, є пiдcтaви говорити про необхiднiсть удосконалення дiючого в Укрaїні порядку гарантування вкладів. Автором розроблено адаптивний механізм оцінки фінансової стійкості банку з метою визнання її достатньою для участі в системі страхування, який дозволить упровадити диференційовані ставки оплати регулярних зборів в залежності від фінансового стану банку. Даний механізм осований на системі показників, затверджених Постановою НБУ №368. Він включає групу показників оцінки капіталу; групу показників оцінки ліквідності; групу показників оцінки якості управління банком, його операціями (кредитного ризику); групу показників оцінки інвестування. Отже, узагальнюючи всі показники фінансового стану банку, можна зробити висновок про можливість банку бути учасником (тимчасовим учасником) ФГВФО (Таблиця 1). Зазначимо, що умови реалізації даного механізму не потребують розробки нових програмних продуктів, оскільки в основу покладено існуюча статистична звітність банків перед НБУ.

Необхідною умовою включення банку до числа учасників системи є дотримання банком всіх нормативів регулювання його діяльності. Проте необхідною умовою тимчасової участі у Фонді є обов’язкове дотримання банком нормативів перших трьох груп, а фактичні значення нормативів з групи показників оцінки інвестування (це не стосується інвестиційних банків) можуть відхилятися від їх нормативного значення, проте не більше, ніж на 25%. При відхиленні фактичних значень показників четвертої групи від їх нормативного значення в допустимих межах (не більше, ніж на 25%), Адміністративна рада Фонду приймає рішення про збільшення розміру регулярного збору з банків-тимчасових учасників Фонду з урахування відсотків відхилення показників. Запропонований механізм нами апробовано та отримано економічний ефект, який полягає у збільшенні розміру регулярного збору, що дозволить збільшити суму гаратованого відшкодування. Отже, запровадження даної моделі дозволить унебезпечити як Фонд гарантування вкладів, так і банків-учасників (тимчасових чусників) Фонду від надто ризикової діяльності фінансово нестабільних банків, які приймають участь у системі, проте не відповідають необхідним вимогами, що дозволить мінімізувати ризик депозитних операцій банків, підвищити ступень довіри українських громадян до вітчизняних банків та рівень надійності всієї банківської системи України.

Таблиця 1. Адаптивна модель оцінки фінансової стійкості банку з метою визнання її достатньою для участі у ФГВФО

Норматив	Назва нормативу	Нормативне значення	Фактичне значення
			Банк – учасник ФГВФО	Банк – тимчасовий учасник ФГВФО
Н1	Мінімальний розміру регулятивного капіталу	Диференційоване	+	+
Н2	Показник адекватності регулятивного капіталу	≥10%	≥10%	≥10%
Н3	Показник адекватності основного капіталу	≥4%	≥4%	≥4%
Н4	Показник миттєвої ліквідності	≥20%	≥20%	≥20%
Н5	Показник поточної ліквідності	≥40%	≥40%	≥40%
Н6	Показник короткострокової ліквідності	≥20%	≥20%	≥20%
Н7	Показник максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента	≤25%	≤25%	≤25%
Н8	Показник великих кредитних ризиків	≤8*регулятивний капітал	≤8*регулятивний капітал	≤8*регулятивний капітал
Н9	Показник максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру	≤5%	≤5%	≤5%
Н10	Показник максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам	≤30%	≤30%	≤30%
Н11	Показник інвестування в цінні папери окремо за кожною установою	≤15%	≤15%	15%<Н11≤18,75%
Н12	Показник загальної суми інвестування	≤60%	≤60%	60%<Н12≤75%
Н13	Показник ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку	≤10%	≤10%	10%<Н7≤12,5%