Нартов М.В.

Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна

Картографування здатності території до самоочищення

Техногенна діяльність протягом останнього століття, інтенсивне зростання виробництва, впровадження наукових досягнень без належної оцінки їхнього впливу на довкілля призвели до екологічної кризи. Екологічна оцінка наслідків техногенного забруднення навколишнього середовища, прогнозування змін його якості пов’язані з аналізом і узагальненням різнорідної інформації, що охоплює різні сфери наукових знань.

Актуальність проблеми самоочищення викликана розвитком проблеми стійкості природного середовища, як наслідок посилення інтенсивності антропогенного впливу на природне середовище і необхідність оцінювати можливості його стійкості та самоочищення.

Головною складовою автореабілітаційних процесів є самоочищення, або природна деконтамінація, - природне руйнування забруднювача внаслідок природних фізичних, хімічних та біологічних процесів.

Самоочищення екосистеми полягає у деконтамінації її біогенної складової , коли відправним пунктом є початкова ланка трофічного ланцюга. Прийнятий термін „природна біоремедіація” означає зниження концентрації забруднювача в різних середовищах, зумовлене біологічними процесами за відсутністю втручання людини.

Можна й сформулювати антропогенізоване визначення самоочищення – як зниження впливу забруднюючих речовин на населення під час використання потенціалу та ресурсів забруднених територій.

Розвиток картографування здатності території до самоочищення у складі проблеми стійкості природного середовища є необхідним на тлі сучасного загострення у відносинах системи «людина – природне середовище». Саме здатність території до самоочищення визначає перспективи подальшого використання всіх компоненті природного середовища. Головна умова цього – раціональне природокористування та активна природоохоронна діяльність, а в багатьох випадках – негайне гальмування ніщивного антропогенового впливу, нормування навантажень на територію, оцінка екологічних ризиків.

Важливе прогнозування інтенсивності та строків очищення території від забруднюючих речовин, але тільки за умови зниження (повне їх зупинення неможливе) темпів та потужності забруднення навколишнього середовища.

Внаслідок аналізу теорії процесів стійкості і самоочищення було складено реєстр показників і характеристик, які використовуються при оцінці здатності природних компонентів до самоочищення. Ці показники пропонуються при картографуванні даної проблеми.

На думку А.Г. Ісаченко, картографічне моделювання стійкості складається з двох етапів: створення карт пофакторної стійкості окремих компонентів природного середовища і створення синтетичної карти стійкості геосистем до різних господарських впливів та навантажень.

До першого етапу можна віднести карти, що характеризують властивості компонентів (атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод, ґрунтів), що визначають їх здатність до самоочищення. Із пофакторних карт стійкості природних компонентів можна назвати два головні види: карти біотичного потенціалу і самоочищення території.

На сучасному етапі картографування здатності території до самоочищення тільки починає розвиватися на тлі нового напряму тематичного картографування – картографування стійкості геосистем.

Створені карти стійкості окремих компонентів природного середовища до техногенного навантаження. Карт, які б характеризували природний потенціал самоочищення природних компонентів, одиниці.

Для карт метеорологічного потенціалу атмосферного повітря здатність атмосфери до самоочищення визначається за метеорологічним потенціалом забруднення атмосфери і її метеорологічним потенціалом. Перший показник визначається на основі аналізу повторювання метеорологічних характеристик: приземних інверсій штилів, туманів, опадів, швидкістю вітру. Але наявної інформації за цими показниками недостатньо для розрахування потенціалу забруднення атмосфери.

Карти стійкості поверхневих вод до техногенного навантаження характеризують природний потенціал самоочищення. Будь-яке водне середовище здатне до самоочищення. Під самоочищенням водних ландшафтів можна розуміти вилучення забруднювача з розчину природним шляхом, що наближує його концентрацію до рівня безпечного.

Створення та подальший аналіз карт самоочисної здатності водойм може дати підґрунтя для вирішення завдання щодо керування процесами самоочищення водойм, зокрема – процесами заростання (вміти підсилювати їх де це потрібно), чітко знати найбільш ефективні для цього види рослин.

Доцільно було б створювати й карти цих факторів, аналіз яких дозволив би шляхом природоохоронних заходів послабити ці процеси, таким чином підвищуючи здатність водних систем до самоочищення.

Розвиток картографування здатності території до самоочищення у складі проблеми стійкості природного середовища є необхідним на тлі сучасного загострення у відносинах системи „людина-господарство-природа”. Саме здатність території до самовідновлення визначає перспективи подальшого використання всіх компонентів природного середовища. Головна умова цього – раціональне природокористування та активна природоохоронна діяльність, а в багатьох випадках – негайне гальмування ніщивного антропогенового впливу, нормування навантажень на територію, оцінка екологічних ризиків. Важливе прогнозування інтенсивності та строків очищення території від забруднюючих речовин, але тільки за умови зниження (повне їх зупинення неможливе) темпів та потужності забруднення навколишнього середовища.