Історія/1.
Вітчизняна історія.
К.і.н., доц. Чубіна Т.Д.
Черкаський
державний технологічний університет, Україна
Анна Ельжбета Потоцька:
сторінки життя
Точна дата народження Анни Ельжбети
Потоцької невідома. Деякі джерела називають 1724 р.
Батьками її були Станіслав Потоцький – познанський воєвода та Маріанна Лашч.
В 1742 р. Францішек Салезій Потоцький бере другий шлюб зі своєю родичкою Анною Ельжбетою Потоцькою, дочкою
гетьмана, жінкою з жорстоким та зарозумілим характером, яка своїм посагом
вагомо збільшила багатство «короля руських земель», як йменували тоді
Потоцького.
Анни Ельжбета
відігравала у житті чоловіка велику роль, вона не тільки принесла йому значне
придане, але також свою амбіцію і гордість, впливала на його просування.
Відомий був її поганий характер і недоступність, а автори мемуарів згадують
суворий порядок.
Від цього шлюбу Потоцькі мали чотирьох дочок (Аделіну Антоніну, Пелагею, Людвіку
та Маріанну Клементину), а також єдиного сина – Станіслава Щенсного.
У кристинопольському дворі, де
в основному мешкала родина Потоцьких, панувала дивна й нездорова атмосфера.
Батька й матір Щенсного, - розповідає мемуарист, -
«мали за людей гордих, недоступних, суворих, мстивих, багатство яких було
найгрізнішою силою в боротьбі з їхніми ворогами. Через ці вади їх тут називали
опришками із карпатських гір, і вони не користувалися повагою не лише в
співгромадян-сусідів, а й у своїх домочадців та двораків. Цей двір у містечку Кристинополь Бельського
воєводства був вогнищем усякого роду беззаконня, ба навіть аморальності й
злочинства. Повен підлабузників, - раніше їх називали підніжками, - ледацюг та
базік; що ж до двірських інтриг, то вони тут були стихією та розвагою для
подружжя». Усе це, звичайно, не заважало навколишній шляхті всіляко, майже в
буквальному розумінні цього слова, догоджати панові воєводі; на брак клієнтів дрібно- й середньошляхетського
розряду Потоцький ніколи не нарікав. «У кристопольських
салонах завжди було повно публіки, для неї влаштовувалися виставки, давалися
бали з балетом, музикою, співами, феєрверками, верховими перегонами, на що
Потоцький коштів не шкодував, прагнучи перевершити шиком інших польських
магнатів». Цей розгульний спосіб життя зовні не дуже узгоджувався з настроєм і
характером господині дому. Анна Потоцька була жінка
горда й чваньковита, святенниця, яка зовні аж занадто дотримувалася релігійних
обрядів, неприємна й сувора до свого оточення, жорстока до слуг. Вона охоче
наставляла вуха до всяких доносів та пліток, і викриті в дворі любовні інтриги
давали їй привід для жорстоких покарань панн та покоївок. Досить сказати, що
«своїх панн за найменшу легковажність у стосунках із чоловіками вона веліла
виховувати різками. Часто пізньої ночі, підхопившись із ліжка, пані воєводиха йшла потемки підслуховувати під дверима їхніх
покоїв, шпигуючи, чи туди не закрався якийсь молодик». За звичайний флірт панни
з фрауцімер діставали тридцять ударів пучком різок,
за обман, що зайшов трохи далі, хлоста була набагато
жорстокіша й поєднувалася з холодною, куди їх садовили на хліб і воду; при всіх
цих екзекуціях Анна Потоцька асистувала особисто з
неабияким задоволенням. У Кристинополі добре знали,
що вблагати пана воєводу чи його дружину нелегко; обоє вони були людьми
жорстокими, затятими й невблаганними; власним уподобанням потурали легко, зате
до інших були безпощадні, суворі й не знали поблажливості.
Фатальна її участь у долі свого сина та його обраниці. Потоцькі плекали мрію,
що дружиною їхнього сина буде якщо не королівська дочка, то, у всякому разі,
дочка багатого князя чи графа. Всупереч мріям батьків Станіслав Щенсний полюбив Гертруду, дочку шляхтича Коморовського, який володів лише кількома селами.
Молоді люди покохали одне одного, дівчина завагітніла, і
батько Гертруди почав наполягати на їхньому шлюбі. Молодята таємно побралися у Нестаничах, що на Львівщині, та роз’їхалися по своїх
домівках.
Скандал, що вибухнув у кристинопільському
маєтку Потоцьких, був страшним. Батьки погрожували тим, що позбавлять сина
спадку. Станіслав зламався і підписав згоду на розлучення. Того ж дня Потоцькі
вислали до садиби Коморовських у Новосілки гайдуків,
які 13 лютого 1771 р. ввірвалися в дім Гертруди, схопили дівчину в тому, в чому
стояла, і силоміць відвезли до Львова. Їм наказали здати її до одного з
монастирів. Між Куликовом і Кристинополем
шлях гайдуків перетнули 300 селянських фур. Гертруда почала кликати на
допомогу, щоб вона криком не зрадила своїх викрадачів, її накрили
подушками, під якими вона задихнулася. Тіло викинули
в ополонку річки Рати.
Коли Станіславу розповіли, що трапилося, хлопець побіг до
свого кабінету, зачинився там, вихопив з кишені ножик і почав різати собі шию.
Його життя врятував камердинер Бістецький, який вибив
двері. У квітні 1772 р. річка Рата винесла тіло
бідолашної дівчини на берег біля села Конотопи. Його
знайшли монахи-августинці і впізнали померлу.
Жахливий злочин Потоцьких обурив шляхту: їх не приймали у жодному порядному
домі.
Земне правосуддя не звершилося над Анною і Францішком Салезієм Потоцькими,
але, - як кажуть у таких випадках, - рука Божа швидко відміряла їм заслужену
кару. Анна Ельбета Потоцька
померла наглою смертю в Сокалі 7 січня 1772 р., за
таємничих і нез'ясованих обставин; підозрювали навіть, що то було самогубство.
Через десять місяців опісля тяжка недуга звалила Францішека
Салезія Потоцького; недовго промучившись, 22 жовтня
1772 р. він помер.
Такою була доля Анни Ельжбети.
Чи щасливою була ця жінка? Чи злоба і пихатість заповнювали все її нутро? Чи
переважала любов до дітей над власними амбіціями?.. Питань багато, а відповіді,
на жаль, не можуть дати жодні джерела…
Література: