Секция “История”

Подсекция 1.

Сердюк І. О.

аспірант кафедри Історії України Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка

Джерела для вивчення демографічних характеристик населення міст Лівобережної України

другої половини 18 століття.

Актуальним напрямом сучасної урбаністики є вивчення міської демографії, історії сімї, різних статевих і вікових груп населення[12, с.14]. Такі дослідження проводяться на основі ряду демографічних методик роботи з джерелами статистичного характеру[10]. Автор даного повідомлення поставив мету – звернути увагу дослідників на джерела, які, при застосуванні відповідних методик, дозволяють вивчати різні аспекти демографії міст Лівобережної України другої половини ХVІІІ століття.

Традиційним джерелом для дослідження демографічних процесів у містах є дані церковного метричного обліку: реєстрація шлюбів, народження і смертей. Проте, як свідчить їх джерелознавчий аналіз, до 1830-х років метрики мали низьку точність. Основною причиною цього було те, що священники, які вели записи погано обліковували жінок і немовлят, померлих віком до 1 року, а на їх долю доводилось до третини всіх народжених і до 40% всіх померлих за рік. Після поправки на недооблік немовлят і жінок, дані метричного обліку дають точнішу інформацію про народжуваність і смертність. Метричні книги точніші у питаннях шлюбності у зв’язку з особливою роллю церкви у питаннях шлюбу[17, с.185].

Важливим джерелом для вивчення демографічних характеристик міського населення є матеріали ревізій 1753 і 1764 років, що зберігаються в Центральному державному історичному архіві України (ф.51). Якщо перепис 1753 року рахує лише кількість дворів, то наступний враховує і число ревізьких душ[16, с.75]. Історико-демографічний потенціал останнього джерела розглянемо на прикладі матеріалів ревізії міста Стародуба (1764р.)

На перших 34-х аркушах подвірного перепису в таблицю записані „города Стародуба мещане”, вказано їх імена, вік, кількість хат у дворі, тощо [1, арк.2 – 34зв.]. Далі, у вигляді таблиці, подані зведені дані. Перша колонка вказує кількість міщанських дворів, їх у Стародубі – 156, друга – кількість хат у цих дворах (175). У третій записані бездвірні хати (413), далі вказано чисельність слуг і робітників (138). Привертає увагу остання колонка „число мещан и показания лет”. В ній міщани розподілені на три вікові групи: молодші 10 років, 10 – 60 років, старші 60 років[1, арк.34зв.]. На нашу думку такий розподіл певною мірою відображає тогочасні уявлення про активний вік, дитинство і старість. Очевидно, що ті кому виповнилося 10 років ще могли вважатися дорослими, але вони вже починали працювати. У переписах зустрічаємо найманих робітників, учнів такого віку.

Далі на десяти аркушах за таким же принципом переписані різночинці, підсусідки, слуги, робітники. Вони об’єднані в одній таблиці [1, арк.36 – 46зв.]. За ними йдуть посполиті записані окремо по полкових сотнях і власниках. Використання даних лише підсумкових таблиць дозволяє порахувати чисельність представників окремих станів у місті, простежити їх віковий розподіл на активне населення, дітей і людей похилого віку. Наприклад міщан у Стародубі нараховано 1361. З них дітей – 306 осіб, старших за 60 років – 50 осіб, людей активного віку – 1005 осіб [1, арк.34зв.].

Головним недоліком ревізії 1764 року є те, що в ній переписано лише чоловіче населення. Застосування спеціальних демографічних коефіцієнтів дозволяє встановити приблизну чисельність жінок і населення міста загалом. Але вивчення таких демографічних характеристик, як статево-віковий поділ населення за даними ревізії проблематичне.

Жіноче населення взяте на облік Генеральним описом Малоросії (в історичній літературі його прийнято називати Румянцевським). Це перепис населення і господарств Лівобережної України, що проводився у 1765 – 1769 роках за наказом Катерини ІІ. Опис робився з фіскальною метою і закріплював існуючу станову приналежність взятих на облік осіб. Масштаби й зміст перепису роблять його унікальним джерелом інформації для вивчення населених пунктів Лівобережжя другої половини ХVІІІ ст. 969 книг опису зосереджують відомості про 3,5 тис. поселень і їх жителів.[11, с.5]. На думку вчених, він був найповнішим серед тих, що раніше проводилися в Гетьманщині[14].

Румянцевський опис містить відомості про 18 міст: Гадяч, Глинськ, Київ, Козелець, Короп, Кролевець, Лохвицю, Лубни, Мглин, Ніжин, Новгородку, Переяслав, Полтаву, Почеп, Ромни, Стародуб, Хорол, Чернігів. Дані перепису окремих міст майже повністю втрачені. Наприклад з опису Хорола залишився лише один аркуш, Лохвиці – п’ять аркушів, Глинська – вісім. Відомості про інші міста збереглися краще[11].

Розглянемо інформаційний потенціал опису на прикладі Ніжина. Матеріали перепису міста знаходяться у книгах 39, 40, 49, 341 що зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у м. Києві (ф.57, оп.1). В книгах 40 і 49 Ніжину присвячені кілька аркушів[3],[4] тому нам більше цікаві книги 39 і 341 де переписані більше 5 тис. мешканців[2],[5].

Дані перепису оформлені у вигляді таблиці на звороті кожного аркуша і додатку до неї на лицевій стороні наступного. З лівого боку кожної таблиці записані: номер двору, назва вулиці, далі – окремі графи для будівель: хат господарів, людських хат, комор, конюшень, сараїв. Потім графа „чини та імена” вказує прізвище, ім’я власника, його звання: „мещанин Степан Вертеевский”), далі його дружина: „ ево жена Параскевья” [5, арк.62зв.], потім переписані діти – спочатку хлопці, слідом – дівчата. Після сім’ї господаря переписувалися всі інші мешканці двору, це були здебільшого родичі чи наймити. Перепис чітко вказує на родинні зв’язки мешканців двору: „Свояк ево Марко Бабиченко” [5, арк.85зв]. Окремими графами записані вік та стан здоров’я кожного мешканця двору. В іншій частині зафіксовані права володіння двором, яким шляхом придбаний, прибутки та заняття господарів. Тут же вказано походження і віросповідання господаря: „Оной вертеевский издревле нежинский мещанин греческого закона” [5, арк.63]. Загалом інформація подана чітко, лаконічно, дані уніфіковані, що полегшує їх обробку

В архівах України зберігаються ревізькі реєстри, складені під час проведення ІV (1782 р.) та V (1795 р.) ревізій, які містять відомості про населення окремих міст України. В цих джерелах є багатий матеріал про рух населення. Подаючи відомості про жителів населених пунктів, автори ревізьких реєстрів вказували скільки їх було за даними попередньої ревізії, хто і коли вмер, хто втік, хто відійшов, або прийшов [16, с.81 – 82].

Статистичні дані про склад міського населення Лівобережної України містяться у описах намісництв. Вони складалися у 1779 – 1781 роках, для вивчення території і обліку населення майбутніх намісництв. В описах подавалися відомості про географічне положення міст, їх укріплення, будівлі, церкви, ярмарки, цехи, чисельність ремісників, кількість шляхетства, купців, духовенства, урядників, міщан, козаків. Опис Київського намісництва загубився, проте збереглися відомості про нього. Опис Новгород-Сіверського опубліковано, опис Чернігівського зберігається в Центральній науковій бібліотеці АН України (відділ рукописів, ІІ, спр. 13697) [15, с.87].

Крім описів намісництв робилися й топографічні описи, які складалися в основному з трьох частин: опису намісництва, опису повітових міст та характеристики повітів. У другій частині описана топографія міста, кількість населення та його заняття [15, с.87]. Особливо докладним є топографічний опис Чернігівського намісництва складений відомим економістом О.Ф. Шафонським [18].

Демографічна інформація міститься і в документації магістратів. Прикладом таких джерел є рапорти Чернігівського городового магістрату щодо чисельності населення міста у 80-х рр. ХVІІІ ст. [13, с.12].

Окремі документи містять відомості про події, що вплинули на перебіг демографічних процесів міста та формування його соціотопографії. Наприклад в ЦДІА по місту Переяславу знаходимо відомості про пожежу 1760 року [6, арк.1], епідемічну хворобу 1770 року [7, арк.3], короткий опис міста 1787 року [8, арк.24 – 25], план міста 1775 – 1790 рр. [9, арк.1].

Загалом архівні документи містять значний обсяг історико-демографічної та статистичної інформації, що може пролити світло на функціонування міського соціуму Лівобережної України другої половини ХVІІІ століття. Основним джерелом для вивчення демографічних процесів у містах є Румянцевський опис, інші документи дозволяють заповнити окремі прогалини опису та доповнити його дані.

Джерела та література

1. Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі - ЦДІАК України). – Ф.51, оп.3, спр.19349.

2. ЦДІАК України. – Ф.57, оп.1, кн.39.

3. ЦДІАК України. – Ф.57, оп.1, кн.40.

4. ЦДІАК України. – Ф.57, оп.1, кн.49.

5. ЦДІАК України. – Ф.57, оп.1, кн.341.

6. ЦДІАК України. – Ф.59, оп.1, спр.4836.

7. ЦДІАК України. – Ф.59, оп.1, спр.6280.

8. ЦДІАК України. – Ф.193, оп.2, спр.3.

9. ЦДІАК України. – Ф.221, оп.1, спр.261.

10. Анри Л. Блюм А. Методика анализа в исторической демографии./ Пер. с франц. С. Хока и Ю. Егоровой – М.: РГГУ, 1997. – С.23.

11. Генеральний опис Лівобережної України 1765 – 1769 р.р. Покажчик населених пунктів. – К.: Центр. держ. іст. архів УРСР в м. Києві, 1959. – С.139–148.

12. Город в средневековой цивилизации западной Европы. Т.1. Феномен средневекового урбанизма. – М.: Наука, 1999. – С.9–11.

13. Доманова Г.С. Чернігівський магістрат: статус, структура та основні напрями діяльності (друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст.). Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. іст. наук. – Чернігів, 2007. – 20с.

14. Когут З. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини, 1760 – 1830. //<http://litopys.narod.ru/coss5/koh06.htm>

15. Кулаковський В.М. Класове розшарування міського населення Лівобережної України у ХVІІІ ст. // Український історичний журнал. – 1980. - №9. – С.87.

16. Литвиненко М.А. Джерела історії України ХVІІІ ст. – Харків:1970. – 204с.

17. Миронов Б.Н. Социальная история России периода империи. (ХVІІІ – нач.ХІХ в.в.): В 2-х т. 3-е изд. испр., доп. – СПб.: «Дмитрик Буланин». – ХL, 583с.

18. Шафонский А. Черниговскаго наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малой России, из частей коей оное наместничество составлено. – К.: Тип. ун-та, 1851. – ХХІІ + 672с.