На конференцію «НАУКА БЕЗ ГРАНИЦ»
Секція «История»
3. История науки и техники
Корнієнко О. М., Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона, м.Київ
Літвінов О.П., Приазовський
державний технічний університет, м.Маріуполь
ДЕЯКІ МЕТОДИЧНІ
ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕНЬ З ІСТОРІЇ ТЕХНІКИ
Історія техніки - це історія
технічних нововведень, інновацій. Стаючи минулим, винаходи включають в історію
техніки свої власні історії, кожна з яких відбиває й особисті долі
винахідників, і динаміку історичного контексту - розвитку суспільства культури,
науки й промисловості. Тому історія кожного винаходу, кожної нової технічної
ідеї, незалежно від ступеня її реалізації й завершення, становить не тільки
особливе, але й загальне відбиття ходу часу, загальних тенденцій
науково-технічного прогресу.
Вивчення тенденцій розвитку техніки має
особливе значення в сучасних умовах економічного розвитку країн, що стали на
шлях випуску конкурентно спроможної на світовому ринку продукції основних
галузей промислового виробництва, розвитку наукоємних
технологій. Починаючи з другій половині ХХ століття СРСР зробив значний внесок
у розвиток провідних виробничих технологій сучасності. Завдяки роботам багатьох
науково-дослідних інститутів, кафедр вищих навчальних закладів, заводських
лабораторій вирішені проблеми створення будівель, техніки, приладів нових
поколінь, досягнуто високого світового рівня у вітчизняному ракето, -судно,
-авіа, -машинобудуванні, електронної, енергетичної та інших провідних напрямках
сучасного науково-технічного розвитку. Тому пошук нових даних з історії
виникнення і розвитку промисловості, введення їх в науковий оберт, аналіз
досягнень, недоліків і труднощів, що виникали в процесі розвитку, має суттєве
значення для збереження пострадянськими країнами, зокрема Україною, провідних місць
з розробки цих технологій. Знання з динаміки розвитку галузей техніки також
необхідно для прогнозування подальших напрямків розвитку, особливо для
визначення інноваційних технологій.
Щодо конкретної галузі, то слід відмітити, що,
наприклад у США історією зварювання систематично займаються в 16 університетах
і декількох крупних фірмах; у ФРН історією опікується Німецьке зварювальне
товариство і на ювілейній конференції товариства у 1997 р. було представлено 24
доповіді з історії зварювання в Німеччині. В Італії у 2000 році значна кількість доповідей на
конгресі Міжнародного Інституту Зварювання також була присвячена історії.
Надруковані великі монографії з історії сучасної техніки в США, Канаді, Японії,
Італії і других країнах. Щорічно збираються міжнародні і регіональні
конференції і конгреси з історії промислового розвитку, з історії науки і
техніки. Випуск у широкий науковий оберт нової інформації про досягнення і
внесок країни у світовому контексті слугує її престижу, сприяє розумінню
сучасного стану галузі досліджень, перспектив подальшому розвитку.
Україна одна з
не багатьох промислово-розвинутих країн, де підготовлюють фахівців, які майже
не знають історії своєї спеціальності й не володіють науковими методами, що
розроблені істориками природознавства й техніки. Але, як відмічає Я.Грицак: «і
закордонні історики, які одержали освіту в європейських вищих навчальних
закладах і добре обізнані із світовим рівнем постановки проблеми й методології
історії і її концептуальними знахідками , майже не зважають уваги на такий
фактор рушійної сили розвитку людства, як розвиток матеріального виробництва. При
тому
за кордоном не визнають за Україною
якого-небудь суттєвого внеску в розвиток цивілізації., складається враження, що
Україна нічого не внесла у світовий науково-технічний прогрес.» [1, c.5].
Відсутність знань з історії
розвитку науки й техніки в контекст світової історії у науковців і
інженерно-технічних спеціалістів в деякій мірі обмежує їхню творчу діяльність,
а незнання минулого державними діячами і чиновниками веде до помилок у політики
держави в галузі науки й виробництва, а то і в міжнародних відносинах. Тільки
знаючи, яку роль відіграють фундаментальні і прикладні дослідження у розвитку
економіки, як визначається рівень наукових шкіл й чи можуть існувати школи
світового рівня без звичайних шкіл, яке значення має паралелізм у дослідженнях,
воля наукової творчості, особистість керівника й багато чого іншого з того, що
вивчає історія, можна безпомилково проводити політику фінансування й розробку
відповідних законів. Планування економічної політики так само повинне
враховувати досвід розвитку техніки, індустріалізації різних країн.
Перемога нової техніки над
старою не означає, що перша далі не розвивається; навпаки, впровадження нової
техніки у виробництво сприяє усуненню недоліків і швидкому вдосконаленню її. Не
міняючи принципів, люди домагаються підвищення технічних експлуатаційних
параметрів застосовуваної техніки. Але надалі і колишня нова техніка вже не
може задовольнити потреби виробництва, її можливості вичерпуються. І на
завершення розвитку вона, як минули технології, знаходять свою “нішу” в складі
виробничих процесів (або залишаються в працях істориків техніки).
Основними методами досліджень, що застосовані нами при
вирішенні задач є системний аналіз з використанням діалектичного підходу до
розглядання матеріалів. Дослідження генезису і розвитку сучасних технологій і промислового виробництва, які
на протязі століття перетворилися на провідні технології проводилося
також в напрямку оцінки внеску в науково-технічний прогрес і впливу на деякі історичні події.
Причому особливо зважали на: 1) глобальні загальносвітові події – тенденції науково-технічного прогресу,
індустріалізація, озброєння то що, 2) наукові, технічні, економічні можливості
країни, регіону, можливості промислових груп, фірм то що, 3) наявність наукових
традицій, шкіл, наукових і громадських об’єднань, 4) відношення державних
установ, урядів до розвитку техніки, 5) можливість обміну інформацією,
інформаційне забезпечення, 6) юридичні умови захисту підприємництва,
інтелектуальної власності, інноваційної діяльності, 7) обставини життя
винахідників, їх матеріальні можливості, умови для наукової, виробничої і
винахідницької діяльності то що. При
дослідженні нових і вже відомих фактів бралася до уваги вказівка В.І.
Вернадського, що “История
науки и её прошлого должна критически составляться каждым научным поколением»
[2, c.15]
2.1. Методи історичного аналізу розвитку промисловості і
техніки
Після листопадового 1930-ого року пленуму ЦК ВКП(б) і
постанови “О преподавании истории
техніки” в СРСР почалася розробка навчальних курсів з загальної історії техніки
і окремих її галузей. Перед дослідниками і викладачами виникли різнохарактерні
труднощі, серед яких були і труднощі методологічного характеру. Переймати
досвіт Німеччини, де викладанню історії техніки в вищих навчальних закладах
приділялося значну увагу, не дозволяли ідеологічні розбіжності, а досвіт інших
країн був до того ж мало доступний. Було поставлено новаторське завдання – “разработать марксистскую концепцию истории техники, что выдвигало
на передний план проблему теоретического
осмысления и практического использования марксистско-ленинского
принципа партийности. Этот принцип был в центре внимания во всех методологических
работах того времени…Научный уровень эмпирических исследований оценивался прежде всего с точки зрения и с учётом успехов или неудач в его
использовании.”[1 ,c.40] Далі Г.М.Салахутдинов,
один з провідних учених 1970-80-х років з теоретичних проблем дослідження
історії техніки, відмічає: “...приступая к проведению историко-технических исследований, історики техники должны были прежде
всего глубоко изучить труды К.Маркса, Ф.Энгельса, В,И,Ленина о технике и закономерностях её развития”[1 ,c.40]. Але слід підкреслити, що перш за все науковими
категоріями діалектики є принципи об’єктивності і закономірності розвитку, пізнаваємості
і невичерпності світу.
Беручи за методологічну основу історичних досліджень
діалектичний матеріалізм, більшість істориків 1930-40-х років виконували
історико-технічні дослідження хронікально - описовий характер. На протязі цих
років в науковий оберт було введено багато інформації фактичного ґатунку. Це
відноситься і до історії зварювання і родинних технологій. Однак вже з
1950-60-х років приділяється більше уваги вивченню внутрішньої логіці розвитку
техніки, закономірностей її розвитку. Діалектичний метод досліджень почав
використовуватися у повної мірі, знадобилися методики спеціалістів з загальної
історії: пошук джерел, їхньої критики, періодизації то що. Але, як відмічається
в роботі [1, c.50] “...заимствование достижений других наук не удовлетворяет
историю техники в методологическом (методическом) плане. В практике историко-технических исследований
возникают специфические проблемы, требующие для своего решения специального «инструментария». Кроме того, слепой перенос в историю техники методов других наук во многих случаях некорректен и приводит появлению неточностей”[1, c.51].
Необхідно підкреслити, що партійна ідеологія і радянський
патріотизм сприяли однобічним дослідженням – з ухилом в бік перевищення
вітчизняних досягнень і переваг над іноземними внесками в розвиток техніки, а
також значення народного винахідництва. Як вже відмічалося в аналізі досліджень
з різних аспектів історії зварювального виробництва, такій підхід приналежить і
закордонним дослідникам. Але в сучасних умовах поширення міждержавних зв’язків на
усіх рівнях є нагальна потреба в виправленні методів вивчення історії. Ідея
особливого, важливого внеску в розвиток цивілізації, в науково технічний
прогрес окремих країн, що її втілюють деякі дослідники з історії науки і
техніки, заперечує меті Ради Європи – досягнення єдності країн. Ще 19 грудня
1954 року в Парижі було підписано Європейську Культурну Конвенцію, яка, між
іншім, рекомендувала вивчати і висвітлювати позитивні взаємовпливи народів
різних країн на історичний розвиток і засудили маніпуляції історією, як
несумісні із принципами цивілізованих відносин. На той час радянські історики,
дотримуючись партійної лінії, розписували переважно значення вітчизняних діячів
науки і техніки, не враховуючи аналогічні досягнення закордонних діячів. Таке
відношення до істині по-суті обеззброїло наших спеціалістів з конкретних
галузей техніки, коли вони пізніше почали широко спілкуватися із закордонними
колегами і знайомитись з історією фірм вислуховувати розповіді про тамтешніх
винахідників і підприємців.
Одним з основних методів дослідження, що рекомендован Г.М.Добровим, - це “системний характер,
учитывающий как изменившуюся природу научно-технического нововведения
(разнообразие связей и масштабность следствий), так и быстро обновляющиеся
исходные потреби, стимулы и
условия развития науки и техники.» [3, с.17]. Оскільки
такі вимоги відносяться і до зварювання, як однієї з провідних технологій
сучасного виробництва, під час вивчення історії його розвитку
нами застосовано системний аналіз фактов. Історію
зварювання вивчено нами з урахуванням загальної закономірності, що машини,
знаряддя праці, способи й методи ведення робіт у своєму розвитку проходять
наступні періоди: народження ідеї, розробка нової конструкції (способу),
випробування перших зразків, доведення конструкції до працездатної,
впровадження у виробництво, широке використання у виробництві, заміна новою
технікою. З цього ясно, що при вивченні історії окремих технологій важливо встановити ті основні
періоди, які вони пройшли у своєму розвитку.
Один з провідних сучасних дослідників в галузі історії
науки і техніки Л.М.Бєсов відмічає, що: ”Принципова
новизна сучасних досліджень і викладання цієї історії...полягає в якісній зміні
підходів шляхом висвітлення досягнень науки і техніки, окремих наукових шкіл і
персоналій України на фоні світових здобутків у різні періоди її історичного
розвитку”[4, с.].
Сучасну методику підходу до досліджень історії техніки
накреслив Л.О.Гріффін: ”У зв’язку з соціоприродною
сутністю техніки і історія її розвитку також повинна мати дві сторони. У
розвитку техніки точиться не лише боротьба ідей, але й боротьба людей (а то й
цілих соціальних груп), що стоять за ними, котра дуже істотно впливає на долю
тих чи інших технічних нововведень. З іншого боку, однак, техніка має і власні
іманентні закони розвитку, котрі здійснюються незалежно від конкретних людей.”
[5, с.]. Признаючи цілком слушною таку оцінку розвитку техніки, нами частина
досліджень присвячена діяльності урядових і суспільних інститутів і життю і
діяльності в галузі зварювального виробництва видатних вчених і винахідників.
Як і в історії науки в історії техніки основною
рушійною силою на сучасному етапі науково-технічного прогресу є наукові школи
на чолі з лідером. Вивчення діяльності саме наукових шкіл по критеріям, що їх
розробив Ю.О.Храмов, дозволяє об’єктивно визначити
пріоритети і значення відкриттів і винаходів в розвитку техніки. [6]
Дотепер залишається справедливою оцінка
Г.М. Доброва, якій відмічав, що: «По отношению к истории технического творчества
справедливо утверждение: чем
обширнее история у данного вида техники,
тем менее ее практически знают и тем более настоятельно ее пристальное изучение, ориентированное как на теоретические,так и на прикладные цели»[7, c.50]. Він
також посилається на думку американського спеціаліста в галузі інформації, що
на сучасному етапі науково-технічного прогресу «для дальнейшего
повышения эффективности использования результатов научных исследований очень важно глубокое «мысленное проникновение» в то, что было достигнуто
ранее, то есть осуществление ретроспективного поиска
информации» [7, c.11].Там же Г.М.Добров
пише: «Начальный этап истории данного вида техники, период
пионерных решений, нередко более или
менее изучен и в какой-то мере считается известным творцу техники. То же, что лежит за его пределами,
- “предистория” основополагающих
изобретений является, как правило, плохо разработанной и малоизвестной»
[7, c.49]. Нами процес розвитку технологій розглядається крім всього в
залежності від зовнішніх чинників його протікання, в першу чергу від
організаційно – економічних умов, що їх створювали уряди СРСР і західних
промислово розвинутих країн в період мобілізації економіки з метою підвищення
темпів виробництва. Тим самим на прикладі історії зварювання підтверджено «що
головною рушійною силою розвитку техніки є потреба громади…» /7, с.52/
Для оцінки досягнень і доказів пріоритету
використовується розроблений в ІЕЗ метод історико-порівняльного аналізу, що був
застосований раніше при історичних дослідженнях діяльності вітчизняних
винахідників. Комплексний системний аналіз сучасних технологій повинен
базуватися на надійній методиці, яка враховує як умови виникнення і
використання, так і відмінні суттєві ознаки технологій та її технічні можливості.
Відсутність такої методики допускала альтернативне тлумачення сутності
винаходів, роль їх авторів в створенні і розвитку технологій. Більше того, в
області технічних наук і ряду галузей промисловості не були відпрацьовані і до
цього часу не узаконені єдині принципи термінологічного визначення, що
перешкоджає не тільки належному інформаційному обміну, але й розумінню сутності
способів створених кілька десятиріч тому, які вертаються у виробництво в тому ж
або в дещо удосконаленому вигляді. Розробки науково - обґрунтованої методики ідентифікації технологій, інших
об’єктів техніки актуальні ще й тому, що в останні десятиріччя в державах
колишнього Радянського Союзу активно створюються системи національних
термінологій і така методика має стати основою для знаходження вірних термінів.
Метод порівняльного аналізу може бути використаний для вирішення ще різних
задач, що виникають на шляху розвитку техніки. Так, якщо фахівці –
зварники знають сучасні можливості металургії, електрозварники слідкують за
дослідженнями в області фундаментальних і прикладних наук, на яких базуються
окремі розділи зварювання, то багато схем використання джерел енергії, технічні
прийоми, конструкції апаратів невідомі фахівцям тому, що не існує простої і
надійної методики пошуку і аналізу винаходів багаторічної давнини. В такому
разі цінність цієї методики полягає у можливості порівняльного аналізу
інформації про “втрачені” пропозиції та експерименти, відборі тих з них, які
вміщують рішення сучасних проблем, і в наступному вдосконаленні, розвитку і
реалізації на моделях або натуральних зразках.
Література:
1.
Салахутдинов Г.М. Методологические проблемы
истории техники //Вопросы истории естествознания и техники.- 1985.-
№4.- С.40-57
2. Вернадский
В. И .Мысль о современном значении истории знаний. Л.:ОГИЗ. - 1927 ,97с.
3.
Добров Г.М. Прогнозирование науки и техники.- М.: «Наука».-
1977.-209 с.
4.
Бєсов Л.М. Науково-технічна політика в Україні: Минуле. Сучасне. Майбутнє. –
Харків: ХДПУ, 1997.-178с.
5. Гріффін Л.О. Техніка як предмет історичних досліджень /Матеріали 3-ї Всеукраїнської наукової конференції “Актуальні питання історії техніки” –К.: НТУУ ”КПІ”, 21-22 жовтня 2004р. – С.102-103
6.
Храмов Ю.А. Научные школы в физике. – К.: Наукова думка, 1987.
7. Добров Г.М. Наука о науке. Введение
в общее науковедение. К.:Наук. думка.-1970.- 320с.
8. Корниенко А.Н. Состояние вопроса, методы и проблемы
исследования жизни и деятельности
русских ученых Х1Х века. // Развитие электродуговой сварки.- Киев: Наукова думка, 1982.- С. 59-71.
9. История техники / А. А. Зворыкин, Н.И. Осьмова, В.И. Чернышев, С.В.Шухардин– М.: Соцгиз, 1962. –
772с.