Філологічні науки 6. Актуальні проблеми перекладу

Чайковська Т. В.

Хмельницький національний університет

Способи перекладу

Сьогодні кожна країна намагається встановити зв’язки з іншими країнами. Ці зв’язки розвиваються в багатьох сферах життя: політиці, економіці, міжнародній торгівлі. Не відстає від цих сфер життя людей і культурний розвиток країни. Кожного року відбувається велика кількість колоквіумів, конференцій, фестивалів, конкурсів, проходять різноманітні зустрічі тощо. Отже, розвиваються міжнародні зв’язки, що, в свою чергу, викликає проблеми у спілкуванні, оскільки усі люди розмовляють різними мовами. Навіть в одній країні може існувати декілька мов.

Як наслідок, виникає необхідність вивчення іноземних мов. Але не усі люди можуть вивчити ту чи іншу мову. Причини цього явища різні. Тому й виникає потреба у людях, які могли б вивчати мови і в подальшому працювати у перекладацькій сфері, тобто у перекладачах. Усім відомо, що перекладознавство як наука виникло зовсім недавно, хоча люди-перекладачі існують ще з давніх-давен. Спочатку існував лише усний переклад, пізніше його почали записувати.

Як зазначає Я. І. Рецкер, переклад може здійснюватися з однієї мови на іншу, з літературної мови на її діалект і навпаки, з мови древнього періоду на сучасний варіант даної мови [3, с. 11].

Щоб здійснити переклад, перекладач повинен спочатку проаналізувати вихідний текст, оцінити його зміст, а також те, що автор хотів сказати цими словами. Лише тоді перекладач може починати переклад.

Завданням перекладача вважається точна передача тексту оригіналу засобами іншої мови зі збереженням його експресивних та стилістичних особливостей. Згідно Я. І. Рецкера, „в отличие от пересказа, перевод должен передавать не только то, что выражено подлинником, но и так, как это выражено в нём”. Звичайно ж, це стосується як цілого тексту, так і окремих його уривків. До кожного слова, виразу, приказки у мові, на яку здійснюється переклад, можна знайти відповідники. Я. І. Рецкер виділяє три категорії відповідників у процесі перекладу [2, с. 7]:

1) еквіваленти, що встановилися завдяки схожості позначених понять, а також такі, що відклалися відповідно до традицій мовних контактів;

2) варіантні та контекстуальні відповідники;

3) усі види перекладацьких трансформацій.

Для того, щоб адекватно перекласти текст, не досить знати категорії відповідників, мати фонові знання і великий словниковий запас, а ще необхідно знати способи перекладу і вміти їх застосовувати.

Можна виділити сім способів перекладу, якы використовуэ перекладач пыд час перекладу, розташувавши їх у порядку зростання складності, як пропонують Віне Ж.-П. та Дарбельне Ж. у своїй роботі „Технические способы перевода”. Вони виділяють наступні способи перекладу [1, с. 157-167]:

1) запозичення, яке є найпростішим способом перекладу і дозволяє заповнити прогалину, зазвичай металінгвістичного характеру, тобто це можуть бути невідомі поняття або назви нової техніки. Прикладом може служити слово “computer”, яке було запозичене з англійської мови і широко використовується в інших мовах. В українській мові намагалися ввести еквівалент цього слова „електронно-обчислювальна машина”, але воно не мало успіху;

2) калькування, яке являє собою запозичення особливого виду, тобто ми запозичуємо з іноземної мови окремі елементи і перекладаємо їх буквально. Таким чином виникає або калькування вислову, або калькування структури;

3) дослівний переклад, який позначає перехід від вихідної мови до мови перекладу, що приводить до створення правильного й ідіоматичного тексту, а перекладач слідкує лише за дотриманням обов’язкових норм мови. Ж.-П. Віне та Ж. Дарбельне вважають цей спосіб єдиним зворотнім та повним рішенням проблеми;

4) транспозиція: відповідно до цього способу одна частина мови при перекладі замінюється іншою частиною мови без змін змісту всього повідомлення:

5) модуляція є варіюванням повідомлення, чого можна досягти, змінивши точку зору. Цей спосіб використовується, коли у результаті перекладу ми маємо граматично правильний вислів, але який взагалі не відповідає „духу языка перевода”;

6) еквіваленція представляє собою спосіб перекладу, як підкреслюють французькі науковці, коли „два текста описывают одну и ту же ситуацию, используя совершенно разные стилистические и структурные средства”. Вони зазначають, що більшість прикладів еквівалентного способу перекладу – це сталі вирази, які входять до складу ідіоматичної фразеології. Як приклад можна розглянути українські та англійські вигуки: вдарившись, англомовна людина вигукне „Ouch”, а українець – „Ай”. Науковці відносять сюди й приказки;

7) адаптація: цей спосіб використовують у тих випадках, коли ситуація, про яку говориться у вихідній мові, не існує у мові перекладу, тому потрібно її передати за допомогою іншої ситуації, що вважається еквівалентною.

Література:

1. Вине Ж.-П., Дарбельне Ж. Технические способы перевода.// Вопросы перевода в зарубежной лингвистике. – М., 1978. – с. 157-167.

2. Рецкер Я. И. Теория перевода и переводческая практика. – М., „Междунар. отношения”, 1974, 216с.

3. Фёдоров А. В. Основы общей теории перевода (лингвистические проблемы): для ин-тов и факультетов иностр. яз. Учеб. пособие. – 4-е изд., перераб. и доп. – М., Высш. шк., 1983, 303 с.