Філософія.5.

МІСЦЕ САКРАЛЬНОГО У ПРОСТОРІ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ

Цепковська К.В, аспірантка

Східноукраїнський національний

університет імені В.Даля

Саме поняття сакрального людина розуміє коли має місце мирянське. «Священне» завжди проявляється як дійсність іншого значення, відмінна від звичайної дійсності. Для того аби зрозуміти як виявляється сакральне доречним є використання поняття «ієрофанії» (М.Еліаде), що позбавлене зайвого та непотрібного забарвлення та позначає конкретно те, що стосується священного, те у що втілюється божественне. У випадку прояву сакрального завжди має місце священне дійство, прояв надприродного, незалежно від того чи то є давній язичний розпис на стелі чи прояв вищого значення, як втілення Бога у Сині.

В людському бутті сакральне проявляється через сформовані священні простори, наділені сакральним змістом. Загальний простір, у свою чергу, сформовано за допомогою частин, що є нерухомими: предметів, архітектури, зображень, та рухомими: сфера запахів, звуків, світла. Всі ті компоненти є частинами сакральних просторів, що були створені людиною в конкретних часових, історичних обставинах. Але зовсім по - різному відчувають простір люди віруючі та нерелігійні. Для людини, що є релігійною простір буття відчувається як пошматований, неоднорідний. У такому просторі буття священне та мирянське постійно стикується. На противагу тому, для атеїста простір є одноманітним, десакралізованим. Проте, маючи знання, атеїст також розрізнює речі, наповнені надприроднім значенням й відчуває «сакральні для себе» місця: рідний дім, знайому вулицю, рідний пейзаж тощо, що зумовлено почуттям існування іншої дійсності, своєї індивідуальної реальності.

Саме формування сакрального простору виступає складним процесом та порівнюється із створенням світу, космогонією. Мова йде про первинний релігійний досвід, що попереджує будь-яким роздумам про Світ. Для релігійної людини простір завжди є неоднорідним і сакральні простори стикаються із однорідними – позбавленими священного. Саме на такому стикуванні можливе створення світу. Це створення можливе через те, що має місце точка відліку, «центральна вісь» наступної зорієнтованості (М.Еліаде). Навпаки тому, у однорідному світі нерелігійної людини такий орієнтовний центр неможливо визначити.

Виходячи з вищевказаного ми бачимо наскільки важливо відкриття сакральних світів, просторів для існування віруючої людини. Саме через те релігійна людина намагається розташуватись у «Центрі Світу», тобто поблизу до сакрального. Релігійними дослідниками доведено наявність у релігійних народів ознаки чи символу «центру». Так, «центром всесвіту» може виступати стовп, священне дерево, скеля чи вежа, що визначає стрижень сакрального простору та зв'язок із вищими силами. У таких випадках найчастіше низова частина символічно позначає пекло, небуття, середня частина загалом позначає землю, реальну дійсність, буття, а верхня – рай, небо, зв'язок із божественним, вічність тощо.

Але для того, щоб жити у сакральному світі необхідно його створити з хаосу. Найпростіше побачити формування світу на прикладі давніх цивілізацій. У часи, коли все буття людини було заповнено міфами та віруваннями, люди вбачали сакральне всюди: у природних явищах, в образі життя, у потребах тощо. Вони існували в освяченому Космосі та у сакральному, що проявляє себе через світ рослин та живих істот. У необхідності формування сакральних просторів проявляє себе й потреба захисту. Адже, якщо ми відчуваємо, що наш світ - Космос, то будь-який напад на нього може змінити його на Хаос.

Заглянувши у міфологію давніх цивілізацій, ми побачимо, що спосіб формування світу завжди супроводжується боротьбою із лихими силами, демонами, драконами й іншими істотами. Адже релігійна людина потребує, жадає буття, страхаючись «Хаосу», що порівнюється із небуттям. Одним з головних міфів є міфи про створення світу. Потрібно відзначити, що в жодному міфі творення світу не починається з нічого. Створення світу – це завжди наведення ладу в існуючому хаосі та боротьба з лихими силами. Наприклад у вавилонських міфах, бог Мардук вступає у боротьбу з драконом Тіамат аби заволодіти «таблицями долі» і твориться світ. В угаритській міфології, аналогічно із вавилонянською, процес створення світу супроводжується перемогою Баала над Йам – Нахаром. В єгипетських міфах показано перемогу над драконом, а у давньоєврейській міфології ми знаходимо вказівки про те як Яхве у боротьбі із водами вбиває багатоголову потвору Левіафана.

Так посеред одноманітного простору виникає сакральний світ.

Потрібно відзначити, що будь-який священний простір вимагає присутності сакрального в ньому. Через те на будь-якій території може сформуватися відокремлене сакральне місце. Наприклад, храм виступає сакральним місцем посеред «не сакральних» вулиць, на яких він знаходиться, ритуальні пам’ятки давніх племен можуть бути розміщені серед звичайних буттєвих речей. Таким чином відбувається ніби перехід від звичайних речей до сакральних, від одного засобу існування ( не релігійного) до іншого (сакрального). Саме так релігійна людина відкриває святе місце.

Дуже важливим виявляється дослідження процесу творення священних просторів для осмислення появи сакрального в бутті. Це яскраво виказує два різних засоби життя людини: релігійного та мирянського. Дослідження цього питання дає змогу в подальшому глибше дослідити феномен сакрального та його можливі прояви у різноманітних сферах людського буття й навколишньої дійсності.

Перелік використаних джерел:

1. Гаврилюк Т. Священне як елемент людського світогляду // Людина і світ. – 2003. – № 3 (510). – С. 51-54.

2.Ильченко В.И., Шелюто В.М. Феномен сакрального в историко - культурном пространстве.- Киев: АО «ИТН», 2002.-325с.

3. Мирча Элиаде. Священное и мирское / Пер. с фр., предисл. и коммент. Н.К.Гарбовского. — М.: Изд-во МГУ, 1994. — 144 с.

4. Хук С.Мифология Ближнего Востока. / Пер.с англ..Л.А.Калашниковой. – М.: ЗАО Центр полиграф, 2005. – 175 с.