Політологія / 3 Теорія політичних систем

К. політ. н., доцент Скомаровський В. О.

Європейський університет Уманська філія

Яка демократія нам потрібна

Вставши на демократичний шлях розвитку Україна повинна, з одного боку, використати теоретичну і практичну спадщину демократичного заходу, з іншого – спиратись на позитивний суспільно-історичний і культурний досвід українського народу. А дійсно, чи повинна? На нашу думку треба виходити не з існуючих розбіжностей західних чи візантійсько-російських імперських цивілізаційних цінностей між правим і лівим берегом Дніпра, штучно роздутих вітчизняними політиками за плечима яких не спостерігається прогнозованої відповідальної політики, а наявністю переважно великого капіталу, сумнівного походження за збільшення якого вони готові не тільки відмовитись від демократії, а й всього українського. Отже, перед українською демократією стоїть два питання: вставши на демократичний шлях розвивати і зміцнювати її, і надзвичайно важливе завдання, усунути великий капітал від управління державою. Демократичний режим, виходячи із цієї логіки, вкрай необхідний для розвитку сучасної України.

Слово “демократія” означає буквально “урядування народу”. Саме ця ідея відповідає інтересам більшості народу. Всі інші політичні режими робили його безправним, а відносини між правлячою елітою і широким загалом був несправедливим. Всесвітньо історичний досвід засвідчує, що люди, особливо європейського континенту недвозначно заявляють про позбавлення влади брехливої і бездарної еліти, яка використовує владу в своїх приватних інтересах, що є головною причиною гальмування демократичних процесів. Суспільство, переважна більшість громадян країни прагнуть, щоб урядування відбувалось на користь всіх, а не якоїсь частини. Тому у Європі легітимними, читай справедливими, повинні бути ті уряди, які отримали згоду більшості на їх урядування. Демократія таким чином вимагає згоди, а згода – легітимності, легітимність – ефективного функціонування на користь всіх. До того ж, серед усіх форм правління, тільки демократія спирається на мінімум примусу і максимум згоди.

Є ще одна умова, а саме: тим, хто покликаний ухвалювати рішення або обирати тих, хто ухвалює рішення, слід запропонувати реальні альтернативи, вони повинні мати змогу вибирати між цими альтернативами. Для виконання цієї умови мають бути гарантовані, так звані, базові правила: свобода думки, преси, зборів, об’єднань тощо. Саме на цих правах була заснована ліберальна держава, яка переросла у правову державу, в повному розумінні цього слова, державу, що не тільки застосовує владу, а й здійснює її в межах, визначених конституційним визнанням непорушних прав людини і громадянина. Як би це не звучало філософічно, все це є необхідною передумовою для належної роботи процедурних механізмів, без яких не можливе функціонування демократичної системи. Конституційні норми, які надають цих прав, - це не правила гри як такої, а гарантовані правила, що забезпечують їх виконання.

Отже, щоб визначити сучасну головну мету розвитку Української держави, треба виходити не з інтересів окремих, навіть найбагатших особистостей, а з інтересів українських громадян, які утворили Українську державу.

Але без свободи власної діяльності, пересування, місце проживання тощо, сучасна справедлива демократія не можлива. Лібералізм робить акцент на свободі і самоцінності людини. В цьому аспекті політичний лібералізм і сучасна гуманістична філософія людини збігаються. Захист ліберальних цінностей ґрунтується не тільки на ідеї про те, що толерантність є цивілізованою цінністю, але й вільні дебати є основною умовою досягнення істинних пошуків як у науці, так і політиці. Лібералізм, як політична течія, виховує якість розуміння власного життя і власної самоповаги. В той же час лібералізм є умова для вільного формування власної думки на яку сприсається сучасна демократія.

Виходячи з історичного досвіду українського народу і його традицій варто, у розбудові сучасної демократичної держави, окрім ліберальних цінностей, спиратися на консервативні і національні ідеї. Консерватор Едмунд Берк традицію вважав мудрішою за теорії, які створені окремими інтелектуалами. Фундаментальними принципами для консерваторів було суспільство і історія, а не ізольований поза історичним процесом індивід. Власне в цьому, існує велика різниця між лібералізмом і консерватизмом у поглядах на свободу. Консерватори тлумачать порядок і владу як більш важливі у порівняні з індивідуальною свободою. В той же час лібералізм розглядає останню в якості тієї фундаментальної цінності, забезпечення якої тільки і може виправдати порядок і владу. Більше того “свобода повинна забезпечити добробут і соціальну справедливість індивідові” [1, с. 339]. Що ж стосується національної ідеї, вона необхідна українському народу для подолання розбрату і меншовартості, пов’язаних з історичним поневоленням народу, формування його власної гідності, як національного суб’єкта. Але український націоналізм не повинен бути авторитарним, зразка середини ХХ ст., коли він вимушений був боротися з двома найпотужнішими тоталітарними державами, а демократичним, європейського зразка ХХІ ст.

Отже, для успішного розвиту українська демократія повинна найти шляхи інтеграції різних ідей: лібералізму, соціальної справедливості, консерватизму і сучасного націоналізму. Слід пропонувати різні варіанти для розбудови сучасної демократії з “суперечливими підходами, не тільки заради самих націй, а й для нестандартного погляду на сучасні теоретичні розбіжності” [2, с. 82].

Література

1. ДЕМОКРАТІЯ: Антологія / Упряд О. Проценко. – К.: Смолоскип, 2005. – 1108 с.

2. Сміт Ентоні Д Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія. – К: “К.І.С.” 2004. – 170 с.