Секція «Право»,

підсекція №5 «Уголовное

право и криминология»

Сторчак Ніна Анатоліївна,

викладач кафедри правознавства Інституту історії та права Миколаївського державного університету ім. В.О. Сухомлинського, аспірантка кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова

Загальне попередження як мета позбавлення волі

До проблеми необхідності та доцільності позбавлення волі як виду покарання немає одностайного відношення. Під сумнів ставиться і питання можливості досягнення його цілей, перш за все, соціально корисних. Тому доцільним є звернення уваги на попереджувальну мету позбавлення волі, а саме, загальне попередження, засоби його досягнення, коло осіб, на яких воно поширюється, історичне підґрунтя, законодавче та громадське ставлення тощо, адже реалізація цієї мети є одним з критеріїв ефективності застосування даного виду покарання. Значимість цього дослідження пояснюється і ширшим аспектом – як раз у загальному попередженні злочинів, в тому числі через використання позбавлення волі, реалізується одна із специфічних функцій кримінального права - соціально-превентивна [14, 78]. Значними напрацюваннями в даній сфері відзначилися М.Д.Шаргородський, А.А.Піонтковський, І.М.Гальперін, С.В.Полубінська, Ф.Р.Сундуров, А.І.Чучаєв, Е.Р.Абдрахманова, Р.Ляхутін, які розглядали загальне попередження в цілому як мету покарання та його окремі прояви в позбавленні волі.

Попередження злочинів (превенція), як загальне, так і спеціальне, традиційно вважаються найбільш важливими цілями покарання. Вони є надбанням відносних теорій покарання, що розвинулися із буржуазною просвітницькою філософією на противагу «ірраціональним» абсолютним поглядам (теоріям відплати, помсти, спокути, воздання тощо). При подальшому розвитку інтегративних теорій покарання превентивна теорія залишається однією з основних. М.Д.Шаргородський, взагалі, визнавав попередження єдиною метою покарання, а всі інші, як законодавчо визначені, так і науково досліджувані цілі, - лише засобами її досягнення [15, 6-22].

Спеціальна та загальна превенції як цілі позбавлення волі відрізняються перш за все за суб’єктом, до якого звернені. Перша з них спрямована на окремого індивіда, друга – на суспільство. Досягаються вони через дві взаємопов’язані сторони позбавлення волі – залякування (воно є історично сформованим і обґрунтованим, очікувано результативним засобом превентивного впливу і таким, що переважно має місце) і виховання (воно спрямоване на ціннісні орієнтації, які не є однорідними, а тому не зажди досягається). При спеціальній превенції вони проявляються в ізоляції та режимі відбування покарання, а при загальній превенції - в конкретних випадках реалізації цих елементів кари та інформаційній ролі законодавства.

В літературі залишається дискусійним питання про те, на кого ж впливає загальне попередження. Прибічники однієї точки зору вважають, що загально-превентивний вплив покарання здійснюється відносно всіх членів суспільства, на думку інших – цей вплив поширюється тільки на нестійких осіб, схильних до вчинення злочинів [11, 43]. Стосовно цього А.А.Піонтковський виділяв два різновиди ефекту загального попередження злочинів – виховний (через нього виробляється необхідне для суспільства «правове переконання») та мотиваційний (загроза і застосування покарання виступає в якості контрмотиву для нестійких осіб, стримуючи їх від вчинення злочину) [11, 39].

Таким чином, досягнення виховного та мотиваційного ефекту позбавлення волі можливе через вищевказані загально-попереджувальний вплив кримінального законодавства та реальне підтвердження погрози, що міститься в ньому. На цьому наголошують і А.І.Чучаєв, Е.Р.Абдрахманова - загально-попереджувальний вплив покарання на населення залежить від трьох елементів уявлення про небажані наслідки злочину: про те, що за таке діяння передбачена кримінальна відповідальність, про ступінь її суворості та про її реальність і невідворотність. Дослідження соціологів, кримінологів, психологів підтверджують, що в подібному знанні полягає стримуюча засада [14, 81]. Крім того, забороняючи певні діяння під страхом покарання, держава тим самим висловлює до них своє негативне відношення і відповідним чином орієнтує громадян, коректує певною мірою набір властивих кожному з них життєвих правил та ціннісних орієнтацій, виховує всіх членів суспільства у дусі непримиренності до злочинних посягань. Можна також говорити про підкріплюючий ефект, коли нравственні установки, знаходячи підтримку в правових оцінках, стають від цього ще більш міцними і перетворюються на поведінкові стереотипи, що виконують автоматично [13, 366; 2, 271].

Таким чином, загальне попередження як мета позбавлення волі поширює свій вплив на доволі широке коло громадян, не тільки нестійких в поведінці, а й законослухняних, для яких злочин неприйнятний як явище, несумісне з їх ставленням до життя, до благ і цінностей суспільства, інших людей і т.п. Вказане свідчить, що загальна превенція, в принципі, розрахована на активізацію мотивів всіх видів правомірної поведінки – від маргінальної до соціально-активної.

Другий бік загальної превенції як мети позбавлення волі полягає в тому, що лише його застосування підтверджує реальність погрози, що міститься в законі, інакше будь-яка, навіть найсуворіша санкція втрачає попереджувальний вплив. В даному випадку можна спостерігати взаємопроникнення теорії відплати та превентивної теорії, адже, за висловом Р.Ляхутіна, закріплене в законі віддання злом (покарання) за зло (злочин), тобто відплата, справляє стримуючий ефект на схильних до вчинення злочину осіб [8, 149].

У зв’язку з цим в досягненні такої мети позбавлення волі як загальне попередження важливе значення надається кримінальному судочинству, факту винесення обвинувального вироку. Публічність судового процесу, забезпечення фактичного виконання покарання сприяє усвідомленню громадянами його реалізації за вчинення злочину. В іншому випадку позбавлення волі припинило б здійснювати функції як загального, так і спеціального попередження. Тому кожний злочин має бути розкрито і слід зробити це не тільки заради призначення покарання, а й для оприлюднення того, що особа порушила закон, скоїла суспільно небезпечне діяння, у зв’язку з чим підлягає покаранню. Інакше кажучи, розкриття злочинів переслідує загальнопревентивну мету, з ще більшою переконливістю орієнтує населення на дотримання закону, а нестійкими особами покарання буде сприйматися як невідворотне. На це вказують чимало авторів - А.І.Чучаєв, Е.Р.Абдрахманова, Ф.Р.Сундуров, Є.Р.Азарян, С.В.Полубінська тощо.

Дійсно, загальна превенція як мета позбавлення волі має забезпечуватися невідворотністю покарання, розкриваємістю злочинів, але цьому перешкоджають принаймні дві проблеми: 1) латентність злочинів, до речі, кількість розкритих злочинів в Україні у 2005р. стала на 10,2% менше, ніж у 2004р. [10, 113]; 2) фактичне «вибачення» злочинної поведінки, що відбувається через звільнення від кримінальної відповідальності, від покарання чи його відбування, що часом не має розраховуваного позитивного впливу на особу та формує у неї відчуття безкарності.

У зв’язку з цим виникає питання про інший шлях досягнення загальної превенції як мети позбавлення волі – ужорсточення санкції, а отже і орієнтація на залякування. Щодо цього, як вказує Т.Денисова, в суспільній правосвідомості панівною є думка, що активна протидія злочинності має бути нерозривно пов’язана із посиленням кримінального покарання: встановленням більш суворих санкцій за більшість злочинів, ширшим призначенням такого виду покарання як позбавлення волі на певний строк, зменшенням застосування амністії, помилування, поверненням до смертної кари тощо. Ця тенденція певною мірою зберігається і в правосвідомості суддів та співробітників правоохоронних органів – переважна більшість серед них (61,7%) дотримується думки, що протидія злочинності має будуватися на засадах широкого застосування покарання, особливо такого його виду, як позбавлення волі на певний строк. Свої переконання вони мотивували зростанням кількості тяжких та особливо тяжких злочинів, підвищенням рівня злочинності серед молоді, поширенням жорстокості, агресивної поведінки, наркоманії, пияцтва, проституції тощо. Характерним є те, що думки про посилення покарання мають місце не тільки в Україні, а й на всьому пострадянському просторі, зокрема, близько 90% росіян виступають за відновлення смертної кари, а то й висувають пропозицію проводити її публічно [3, 96].

Вищевикладене свідчить, зокрема, про те, що каральній, залякувальній властивості позбавлення волі та його безумовному стримуючому ефекту в масовій свідомості віддається перевага перед іншими засобами викорінення злочинної поведінки. Отже, позбавлення волі, його законодавче закріплення і застосування, маючи однією із своїх цілей загальне попередження, здатне, в свою чергу, бути ефективною частиною загального механізму превентивності покарання в цілому. На це державна політика у сфері покарання спиралася як раніше, так і спирається зараз. Наприклад, у Радянському Союзі за 1985р. 70% засуджених відбували покарання у місцях позбавлення волі [9, 36]; на кінець 2004р. в Україні 77,9% контингенту установ Державного департаменту України з питань виконання покарань припадає на тих, хто відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, а також в Кримінальному кодексі України (далі - ККУ) можливість призначення позбавлення волі серед санкцій статей Особливої частини становить близько 70% [7, 9]. Нині найбільше осіб засуджується до позбавлення волі в США – в тюрмах знаходиться біля 2 мільйонів засуджених, друге місце в світі за цим показником займає Російська Федерація [9, 36].

Взагалі, залякування тривалий час розглядалося як самостійна мета будь-якого покарання, причому їй віддавалося провідне, чисто утилітарне значення – «щоб іншим не поважно було». Починаючи з І.Бентама, який вважається одним із засновників теорії залякування, прибічники даної ідеї навіть розглядають злочинця як «жертву», яку належить принести в інтересах загального попередження. В англійській літературі доволі часто використовується вислів судді ХVІІІст. при винесенні ним смертного вироку: ти будеш повішаний не тому, що ти вкрав вівцю, а для того, щоб інші не могли красти овець [6, 144].

Слід відзначити, що з врахуванням сучасних гуманістичних уявлень про покарання, ні наука кримінального права, ні кримінальний закон не відмовилися повністю від залякування і страху перед покаранням як параметру залякування [12, 41]. Залякування майбутніх злочинців завжди береться до уваги при визначені характеру і розміру покарання в кримінальному законі; намагаючись вплинути на негативні соціальні явища методом кримінальної репресії, законодавець встановлює суворі покарання, зокрема позбавлення волі, за особливо небезпечні чи поширені злочини. Наприклад, найтриваліші строки позбавлення волі передбачені за умисне вбивство з обтяжуючими обставинами (ч.2 ст.115 ККУ) - від 10 до 15 років або довічно, захоплення заручників з обтяжуючими обставинами (ч.2 ст.147 ККУ) - від 7 до 15 років, зґвалтування з особливо обтяжуючими обставинами (ч.4 ст.152 ККУ) - від 8 до 15 років, геноцид (ч.1 ст.442 ККУ) – від 10 до 15 років або довічно і т.п. [5, 44, 53, 55, 153]. Таким чином, законодавець виходить з презумпції існування залякуючого впливу кримінального закону і покарання, в тому числі у вигляді позбавлення волі, його терміну.

Все це доводить значущість загальної превенції як мети позбавлення волі і звісно, хотілося б, щоб цей вид покарання все частіше утримував від вчинення злочинів і щоб рідше доводилося його застосовувати для виправлення осіб, що вчинили злочини. Це підтверджують і кримінопенологи, говорячи про парадокси покарання - одним з них, а саме психологічним, є те, що покарання сильне, коли існує погроза його застосування і втрачає свою силу, як тільки реалізується, тим більше, якщо воно не досягає необхідного результату [12, 216-217].

Література:

1. Азарян Е.Р. Преступление. Наказание. Правопорядок. . – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2004.

2. Ветров Н.И. Уголовное право. Общая часть: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 1999.

3. Денисова Т. Правосвідомість суспільства та питання призначення і відбуття покарання// Вісник прокуратури – 2006. - №8. – С.94-101.

4. Злочинність в Україні: Статистичний збірник/ Державний комітет статистики України. Відповідальний за випуск І.В. Калачів. – К.: Державний комітет статистики України, 2005.

5. Кримінальний кодекс Українивід 5 квітня 2001 року. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006.

6. Крылова Н.Е., Серебренникова А.В. Уголовное право Зарубежных стран (Англии, США,Франции, Германии). Учебное пособие. – М.: Издательстов «Зерцало», 1998.

7. Ларін М. Злочин та гуманне покарання// Юридичний вісник України. – 2001. – 17-24 червня. – С.9.

8. Ляхутін Р. Функції кримінального покарання та способи їх реалізації// Підприємництво, господарство і право. – 2006. - №8. – С. 148-153.

9. Маляренко В.Т., Войтюк І.А. Відновлювальне правосуддя: можливості запровадження в Україні// Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - №8. – С.34-72.

10. Паливода В. Аналіз та оцінка оперативної обстановки на території обслуговування підрозділами карного розшуку// Підприємництво, господарство і право. – 2007. - №1. – С. 112-114.

11. Полубинская С.В. Цели уголовного наказания. – М.: Наука, 1990.

12. Старков О.В. Криминопенология: Учебное пособие. – М.: М.: Издательство »Єкзамен», 2004.

13. Уголовное право Украины: Общая часть: Учебник/ Под ред. М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тация. – К.: Юринком Интер, 2003.

14. Чучаев А.И., Абдрахманова Е.Р. Лишение свободы и проблемы его реализации: Учебное пособие. – Ульяновск: УлГУ, 1996.

15. Шаргородский М.Д. Наказание, его цели и эффективность. – Л.: Издательство Лениградского университета, 1973.

Відомості про автора:

Прізвище – Сторчак

Ім’я – Ніна

По батькові – Анатоліївна

Місце роботи, посада – Миколаївський державний університет ім. В.О.Сухомлинського, Інститут історії та права, кафедра правознавства, викладач

Місце навчання - Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, кафедра кримінального права, кримінального процесу та криміналістики, аспірантка

Координати для контакту:

Індекс: 54040 Адреса: м. Миколаїв, вул. Крилова, 54, кв.245.

Тел: д. 342093, роб. 245094, моб. 80501828953.

Ел. адреса: office @ mdu.edu ua