Право/ 7.Экологическое, земельное и аграрное право

Кайдашов В.С.

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Класифікація джерел аграрного права

Комплексний характер аграрного права як галузі права зумовлює наявність у складі аграрно-правових джерел нормативно-правових актів, різних за юридичною природою і правовою спеціалізацією. Залежно від юридичної природи джерела аграрного права можна поділити на дві групи: абсолютні та дуалістичні.

До першої групи належать ті нормативно-правові акти, які регулюють виключно аграрні суспільні відносини. Це, зокрема, Закони України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві”, “Про сільськогосподарську кооперацію”, Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку” тощо.

Другу групу джерел аграрного права складають ті нормативно-правові акти, основне призначення яких полягає у регулюванні інших суспільних відносин (земельних, майнових, фінансових, підприємницьких, трудових та ін.). До цієї групи можна віднести Земельний та Цивільний кодекси України, Закони України «Про господарські товариства», “Про систему оподаткування” тощо.

Як правило, лише окремі норми дуалістичних джерел аграрного права регулюють суспільні аграрні відносини: Земельний кодекс України є джерелом аграрного права лише в тій його частині, в якій він визначає порядок використання земель сільськогосподарського призначення як основного засобу сільськогосподарського виробництва. Однак у структурі аграрного законодавства можна зустріти не тільки норми, а й нормативно-правові акти “з подвійною пропискою”. Так, Закон України “Про фіксований сільськогосподарський податок” є одночасно джерелом фінансового і аграрного права, а Закон України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” від 10 липня 1996 р. – цивільного й аграрного.

Традиційно джерела аграрного права за характером правового регулювання поділяють на уніфіковані та диференційовані. Уніфіковані нормативно-правові акти спрямовані на інтеграцію правового регулювання аграрних відносин. Їх, у свою чергу, можна поділити на дві групи: загально-уніфіковані й спеціально-уніфіковані.

Загально-уніфіковані джерела аграрного права є обов’язковими не лише для аграрних, а й для інших суб’єктів (Закони України “Про господарські товариства”, трудове, екологічне законодавство тощо). Натомість спеціально-уніфіковані джерела аграрного права поширюють свою чинність лише на відносини у сфері сільськогосподарського виробництва і соціального розвитку села: Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 років” від 18 січня 2001 р., Указ Президента України “Про основні засади розвитку соціальної сфери села” від 20 грудня 2000 р. та ін.

До диференційованих джерел аграрного права відносять ті нормативно-правові акти, які розроблялися з урахуванням відмінностей у правовому статусі суб’єктів аграрного підприємництва (Закон України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” від 14 лютого 1992 р.,“Про фермерське господарство” від 19 червня 2003 р.). За цим принципом побудований і Закон “Про особисте селянське господарство” від 15 травня 2003 року.

Найбільш поширеним критерієм класифікації джерел будь-якої галузі права є юридична сила нормативно-правових актів. Як правило, за юридичною силою нормативно-правові акти поділяють на закони і підзаконні нормативно-правові акти. Однак ієрархічна підпорядкованість нормативно-правових актів залежно від рівня правотворчого органу дозволяє побудувати більш деталізовану структуру джерел аграрного права: Конституція України, міжнародно-правові акти (декларації, міжнародні конвенції і угоди, угоди між країнами – членами СНД), кодифіковані акти (Земельний кодекс, Цивільний кодекс, Кодекс законів про працю, Водний кодекс тощо), закони України, підзаконні нормативно-правові акти (укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України), відомчі нормативно-правові акти (накази та інструкції Міністерства аграрної політики, Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства охорони здоров’я тощо), нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування і державної виконавчої влади (рішення, розпорядження), локальні внутрішньогосподарські нормативно-правові акти (статути, угоди, колективні договори).

Крім вертикальної ієрархічної системи (за юридичною силою), джерела аграрного права створюють горизонтальну паритетну систему нормативно-правових актів, які різняться між собою предметом правового регулювання: нормативні акти про державне регулювання сільського господарства (Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 роки”), про сільськогосподарське землевикористання (глава 5 Земельного кодексу України, Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” від 10 листопада 1994 р.), про соціальний розвиток села (Закон України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві”, Укази Президента “Про основні засади розвитку соціальної сфери села” від 20 грудня 2000 р., Указ Президента «Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту соціальної сфери села та вирішення окремих питань, що виникли в процесі земельної реформи»), про виробничо-господарську діяльність сільськогосподарських комерційних організацій (Закон України “Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” в ред. 2005 р.), про майнові відносини в сільському господарстві (Закон України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” від 10 липня 1996 р.), про фінанси і кредити (Закон України “ Про списання та реструктуризацію заборгованості зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) платників податків у зв'язку з реформуванням сільськогосподарських підприємств ” від 16 березня 2000 р.) тощо.