Управління уповноваженного НКЗС СРСР при РНК УСРР

Право/1. История государства и права

Стрєльникова І.Ю.

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Україна

Управління уповноваженного НКЗС СРСР при РНК УСРР

З утворенням СРСР відбулася реорганізація системи органів зовнішніх зносин. Народний Комісаріат закордонних справ УСРР припинив свою діяльність. Замість останього було утворено Управління уповноваженого НКЗС СРСР при РНК УСРР [1].

Уповноважений НКЗС СРСР при РНК УСРР затверджувався РНК СРСР за поданням НКЗС СРСР, попередньо узгодженим з ВУЦВК. Уповноважений НКЗС СРСР при УСРР безпосередньо підпорядковувався загальносоюзному Народному комісаріату закордонних справ та був підзвітний РНК УСРР.

Уповноважені НКЗС СРСР входили до складу РНК УСРР з правом ухвального або дорадчого голосу. Уповноважені народних комісаріатів СРСР при УСРР входили до складу РНК УСРР з правом ухвального голосу в тих випадках, коли особливою постановою ВУЦВК їм було надано таке право [2].

На Уповноваженого НКЗС при РНК УСРР покладалося інформування ВУЦВК і РНК про діяльність НКЗС, інформування НКЗС про внутрішнє життя та заходи Української РСР, що могли мати значення у відносинах Созу РСР з іноземними державами; спостереження за втіленням в життя союзного та республіканського законодавства відносно іноземців, спостереження за правильним виконанням органами республіки договорів і угод, укладених СРСР з іноземними державами; зносини з органами влади на території Української РСР з питань, що віднесені до компетенції НКЗС і виникають в УСРР; постановка перед НКЗС питань зовнішньої політики Союзу РСР, що висуваються Українською СРР, керівництво органами НКЗС на території УСРР; зносини від імені НКЗС з офіційними представниками іноземних держав, які перебувають на території Української СРР; видача дипломатичних і службових паспортів громадянам СРСР, віз іноземним громадянам; призначення агентів НКЗС за попередньою згодою колегії НКЗС, призначення і звільнення співробітників управління уповноваженого, а керівницького персоналу за попередньою згодою колегії НКЗС та інше [3].

Уповноважений НКЗС при РНК УСРР входив до складу комісії у закордонних справах, що діяла при Політбюро ЦК КП(б)У до 9 липня 1926 р. Всі питання української закордонної політики попередньо розглядалися та розроблялися в цій Комісії. У тих випадках, коли треба було негайно вирішувати питання, воно узгоджувалось уповноваженим НКЗС з генеральним секретарем ЦК КП(б)У з наступним повідомленням членів комісії [4].

Посади в Управлінні уповноваженого поділялися на три групи: 1) керівні та політико-функціональні посади (уповноваженні НКЗС, заступники та помічники уповноважених НКЗС, агенти, перші секретарі, референти та ін.) ; 2) адміністративно-функціональні посади (2-і секретарі, кореспонденти, коменданти, завгосп, рахівники); 3) технічні, канцелярські та обслуговуючі посади (діловоди, друкарки, телефонистки, кур’єри, шофери тощо).

Співробітники до Управління Уповноваженого НКЗС приймалися виключно з відома та затвердження НКЗС Союзу РСР. Для затвердження кандидата на посаду, Управління уповноваженого зобов’язано було вислати до НКЗС СРСР анкети, фотокартки, відзив з останнього місця служби та дві рекомендації членів РКП (для безпартійних), або копію документа, що підтверджував висунення кандидата парторганом (для партійних), а в разі відсутності такового – також дві партійні рекомендації. Кандидати на посади другої та третьої групи в екстренних випадках тимчасово допускалися до виконання обов’язків під відповідальність уповноваженого та агентів, але остаточне затвердження на посаду залишалося за НКЗС СРСР. Звільнення співробітників з посад, віднесених до першої та другої груп, відбувалося за рішенням уповноваженого за згодою НКЗС СРСР, а для звільнення з посад третьої групи згоди НКЗС СРСР не треба було.

Уповноважені мали право видавати накази та розпорядження.

В Управління входили агенти уповноваженого НКЗС в Києві та Одесі. Правовий статус агентів НКЗС визначався Положенням про Народний Комісаріат Закордонних справ СРСР від 12 листопада 1923 р. з наступними змінами та доповненнями [3]. Агенти призначались уповноваженим НКЗС СРСР на території Української СРР за попередньою згодою колегії НКЗС Союзу РСР у найважливіші морські порти та місця значного зосередження іноземців. В своїй діяльності агенти уповноваженого НКЗС СРСР при уряді УСРР користувались інструкціями НКЗС СРСР і уповноваженого НКЗС СРСР при уряді УСРР та підпорядковувались уповноваженому НКЗС СРСР при РНК УСРР. До компетенції агентів належало: порушення перед НКЗС через уповноваженого НКЗС СРСР при РНК УСРР питань, які мали особливе значення для даної місцевості, у галузі взаємовідносин з іноземцями; зносини з консульськими установами іноземних держав, які перебували в районі діяльності агента; спостереження за виконанням договорів і угод, укладених Союзом РСР з іноземними державами; зносини з місцевими установами з питань, які віднесені до компетенції НКЗС; інформування НКЗС і уповноваженого НКЗС з питань, що торкаються діяльності НКЗС; сприяння належним установам у здійсненні ними прав, що випливають із укладених договорів і угод з іноземними державами; видача по особливому уповноваженню службових паспортів громадянам Союзу РСР та віз іноземним громадянам на виїзд по дипломатичним і службовим паспортам; засвідчення підписів посадових осіб на документах, які відправляються за кордон, і засвідчення відповідності документів законам Союзу РСР і УСРР.

Агенти з усіх питань зносилися з уповноваженим НКЗС. У виключних випадках вони мали право безпосередньо звертатися до НКЗС, але з одночасним повідомленням про це уповноваженого НКЗС при РНК УСРР.

Восени 1925 р. НКЗС СРСР мав намір скоротити апарат управління уповноваженого НКЗС СРСР при уряді УСРР удвічі: з 20 до 10 співробітників. Але внаслідок втручання генерального секретаря ЦК КП(б)У Л. Кагановича, до якого звернувся уповноважений НКЗС О. Шліхтер, апарат було скорочено до 16 осіб [5].

З 1936 р., після того як радянська влада міцно закріпила свої позиції в Українській республіці, Інститут уповноважених слугував організаційно-політичним засобом зміцнення та розвитку федеральних зв’язків.

Таким чином, після утворення СРСР УСРР не мала власного зовнішньополітичного відомства. Управління уповноваженого СРСР при уряді УСРР не виконувало власно зовнішньоаполітичних функцій: воно не представляло Україну у відносинах з іноземними державами та на міжнародній арені, не укладало міжнародні угоди та договори, не вирішувало питання зовнішньої політики та не визначало її основні напрямки. Уповноважений НКЗС СРСР представляв НКЗС СРСР в Україні та УСРР в НКЗС СРСР, тобто здійснював двосторонній зв’язок. І цим обмежувалася його діяльність.

Література:

1. Постанова ВУЦВК від 20.09.1923 р. “Про перетворення центральних установ” // ЗЗ УСРР. – 1923. – № 34. – Ст. 495.

2. Положення про РНК УСРР, затверджене ВУЦВК 12.10.1924 р. // ЗУ УСРР. – 1924. – № 45. – Ст. 277.

3. Положение о Народном комиссариате по иностранным делам СССР от 12.11.1923 г. с изменениями и дополнениями от 03.09.1926 г. // Сборник положений, инструкций и распоряжений по Управлению делами НКИД. – М.: Издание Литиздата НКИД, 1925. – С. VII – XII; СЗ СССР. – 1926. – № 60. – Ст. 448.

4. ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 16. – Спр. 1. – Арк. 222.

5. ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 16. – Спр. 2. – Арк. 46.