УДК 159.922:316.64:165.242.2

E-mail: nayira@starnet.com.ua (0572) 36-65-09

Дмитрієнко Ю.М., член-кореспондент Міжнародної академії наук екології та безпеки життєдіяльності, канд. філос. наук, доцент, професор Харківського економіко-правового університету, здобувач наукового ступеня доктора юрдичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченко

НОВІ ПРАВОВІ КАТЕГОРІЇ «СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ», «РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ»

Сучасна правова наука, намагаючись теоретико-практично об’єктивно пізнавати, досліджувати важку перехідну, постперехідну історичну та сучасну українську правову дійсність, не взмозі виконувати це завдання оптимальним чином у межах старої правової поняттєвої та категоріальної бази, яка давно морально та функціонально застаріла, вимагаючи різноаспектного оцивілізовування, модернізації та вдосконалення. Справа полягає у тому, що колишні старі радянські правовідносини, яких вже нема, врегульовувались нормами колишнього соціалістичного права і закону, але за пострадянських правовідносин та постперехідного правового часо-простору останні, зрозуміло, не спрацьовують. Цьому є певні об’єктивні та суб’єктивні причини. Об’єктивні: зміна форм власності, перехід від планової до ринкової економіки та ін. Суб’єктивні: небажання запроваджувати результати Всеукраїнського референдуму стосовно зменшення кількості депутатів Верховної Ради, небажання здійснювати ротацію депутатів, обмежувати їх строк перебування у Верховній Раді та ін.

Продовжуючи далі, зазначаємо, що, не дивлячись на те, що, очевидно, перехідний період правостановлення слід пов’язувати з пряйняттям Конституції незалежної України, демократичний – після Помаранчової революції (з 2004 р.), та який, відповідно, продовжується (утворення демократичної коаліції у Парламенті восені 2007 року, на жаль, у суспільстві, державі та у різногалузевій суспільно-правовій свідомості продовжують домінувати не правові, а ідеологічні, політичні та корпоративні методи, вимоги та перспективи, які давно, навіть, класиками марксизму були оцінені, визначені та інтерпретовані як такі, що штучно підмінюють суто правові рішення ідеологічними. Так останні називали їх «правовим неправильним віддзеркаленням дійсності» (К.Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін та ін.), але за радянських часів про це навмисно не згадували. Така правова процедура трансгресивної зміни природної, ментально структурованої суті української правової свідомості, якої її багато разів позбавляли або намагалися позбавити, на неприродну, ідеологічно опосередковану, призводить до того, що у незалежній українській державі, що прогресивно трансформується, продовжують домінувати суб’єктивно-правові (позитивно-правові) форми правосвідомості, які для перехідного та постперехідного періоду розвитку не є пріоритетними та домінантними, які не визначають розвиткових тенденцій та векторів у нетрадиційному, перехідному суспільстві, зі слабкою правовою традицією, ідеєю, ідіомою. Навпаки, вони характерні для традиційного, стабільного суспільства, з міцною правовою традицією, ідіомою, ідеєю, свідомістю та, відповідною спадкоємністю правової свідомості як частиною етнотрадиції (національної самосвідомості). На той час як для нетрадиційного, за зразком посттоталітарного, що трансгресивно модернізується у напрямку до традиційного, за проведеними дослідженнями [1], типово характерні для прогресивних розвиткових форм філософсько-правова (методологічно-правова), традиціно-правова, нетрадиційно-правова, об’єктивно-правова, які формують нову правову ідею, ідіому, традицію або розвивають творчо стару.

Таким чином, становлення історичної та сучасної української правосвідомості має лінійний, історичний, позитивно цілеспрямований характер, під час чого функціонально домінують суб’єктивно-правові (позитивно-правові форми правосвідомості) та некризові цикли соціальної активності, відсоток національно-ментальної щільності україноцентричної складової пропорції у формулі української правової ідіоми-правосвідомості-норми права стабілізується, за несприятливих умов - зменшується, розвиток – нелінійний, еволюційний, непозитивно цілеспрямований характер (домінують непозитивні форми правосвідомості: філософсько-правова (методологічно-правова), об’єктивно-правова, традиційно-правова, нетрадиційно-правова), існує кризовий цикл соціальної активності правосвідомості, національно-ментальна щільність україноцентричної складової пропорції, як правило, збільшується. Розвиток української правосвідомості фіксується у перехідних, системно кризових циклах соціальної активності правової свідомості, що у історичних періодах творчо становиться як лінійна позитивна правова категорія, яка може повертатися до певних, еволюційно сформованих ідейно-світоглядних архетипів, здатних кожного разу виступати зразками нормативного правотворення, правозастосування та правоусвідомлення. Саме за розвитком форм української правосвідомості здійснюється її змістовна трансформація: у напрямку руху від позитивної до філософсько-правової форми – прогресивна, навпаки – регресивна. За змістом же українська правосвідомість презентує регулятивну якість власної спадкоємності як пріоритетної функції домінантної форми державно-правової свідомості створювати умови для збільшення національно-ментальної щільності україноцентричної складової пропорції формули української правової ідіоми-правосвідомості-норми права [2].

Список використаних джерел:

1. Дмитрієнко Ю.М. Правова природа традиційних і нетрадиційних сучасних суспільств у контексті девіантної правосвідомості // Актуальні проблеми держави і права. Вип.15. - Одеса, 2002. - С. 158-166

2. Дмитрієнко Ю.М., Дмитрієнко І.В. Конкретно-історичні напрямки еволюціонування та диференціації філософської, позитивної, об’єктивної форми правосвідомості та правової культури співробітників підприємств харчових виробництв, ресторанного господарства та торгівлі // Стратегічні напрямки розвитку підприємств харчових виробництв, ресторанного господарства торгівлі (17 жовтня 2007 року). У двох частинах: Частина 2. – Харків: ХДУХТ, 2007. – С. 247-250