Зайва О.О., Шаргородська І.О.

Дніпропетровський національний університет

Пісочна терапія як метод впливу

на психологічний стан людини

Використання піску для відображення внутрішнього світу має довгу історію. Історичними і культурними паралелями пісочної терапії є малюнки на піску племен Навахо.

В 1950-х роках юнгіанський аналітик Дора Каллф, провівши спільні досліди з К. Юнгом, дала методу М. Ловенфельд юнгіанську теоретико-методологічну базу і назвала його «пісочна терапія». Вона запропонувала постулат про символічну гру, яка створює комунікацію між свідомим та несвідомим. На початку 1900-х років Жизела де Доменіко почала використовувати техніку пісочної терапії не тільки як індивідуальний метод роботи, а і груповий.

Сьогодні існує декілька напрямків Sandplay. На міжнародній конференції у Сан-Францизко у 1995 році була прийнята наступна класифікація:

1. Sandplay з великої букви “S”: класична форма юнгіанської пісочної терапії.

2. Sandplay з маленької букви “s”: різноманітні модифікації метода (пісочна терапія в контексті арт-терапії, казки на піску, дидактичні програми на піску та ін.).

Вейнріб зауважує, що «піскова психотерапія може відображати невербальну форму психотерапії, яка знаходиться на глибинному довербальному рівні. Глибоко в підсвідомості знаходяться самозцілюючі можливості психіки і вони проявляються при певних умовах, а саме при прояві творчого процесу, який може проявитись під час роботи з піском» [2].

Найважливіший аспект sandplay є в тому, що ця техніка бере початок з дитячих ігор-заміщень. К. Юнг давав розумів пісочницю як дитячий аспект колективного несвідомого.

Доведено, що пісок і вода, як природі матеріали, наділені унікальними властивостями і здатні викликати образи певного характеру, якими не наділений ні один з матеріалів, які застосовуються в арт-терапії. В пісковій психотерапії, в процесі використання піску як основного матеріалу арт-терапевтичної роботи, передбачається «діалог» піску, рук і води, при чому проведення регулярних сесій піскової психотерапії веде до створення серії робіт, які пов’язані між собою свідомим чи несвідомим змістом.

Коли руки людини торкаються піску, вона інстинктивно намагається надати певну форму своїм почуттям і думкам – створити фундамент піскової композиції. Тактильний контакт із піском надає творчому процесу певну визначеність і особистий характер. Людина, створюючи пісковий образ в терапії, відображує через пісок своє світосприйняття, що, в деякій мірі, являє собою її життєвий досвід.

Що до символіки пісочної форми, Юнг говорив: « … символ завжди передбачає, що зображена форма експресії є найкращим способом виразу чогось незрозумілого, Але існуючого, або чогось такого, що потенційно може існувати» [3].

Предмети, які використовуються в пісочній терапії, є найрізноманітнішими. Важливим в ході терапії є вибір пацієнтом певних фігурок, терапевту потрібно звертати увагу на матеріал, з якого вона зроблена, якого вона кольору і як часто він її використовує в заняттях. Також потрібно відмічати їх поєднання.

Символічне значення матеріалу, з якого виготовлені предмети, які використовуються в пісочній психотерапії мають не менш важливе значення, ніж вибір самих предметів для композиції. Коли предмети-фігурки є включені в пісочну композицію, то вони стають символами не тільки тих предметів, яких вона мають означати, але й якостей тих предметів, і тому матеріал передає, а часто і підсилює зміст того, про що ідеться в пісочній композиції.

Після кожного сеансу піскової терапії клієнт сам розбирає створену ним композицію, що дозволяє йому інтерналізувати цей образ, тобто запам’ятати його. Саме це і дозволяє клієнту працювати й надалі зі створеним образом вже без терапевта, деяким чином осмислювати його, надавати нові значення композиції та етапам її побудування. Внаслідок такої роботи у клієнта знижується відчуття базової тривоги та створюються передумови для виникнення відчуття довіри до навколишнього світу та безпеки у ньому.

Література

1. Сакович Н.А. Технология игры в песок. Игры на мосту. – СПб.: Речь, 2006. – 176 с.

2. Чабан О.С., Газолишин В.А. Простір та час в позасвідомому або про деякі фізичні константи в психотерапії. – Тернопіль: ПП «Фірма «Синтез-Поліграф», 2006. – 170 с.

3. Штейнхардт Л. Теория и практика юнгианской песочной психотерапии. –СПб.: Питер. – 2003. – 320 с.

4. Эльконин Д.Б. Психология игры. – М.: «Педагогика», 1978. – 304 с.

5. Kalff D. Sandplay. A Psyhoteraputic Approach to the Psyche. – Santa Monica: Sigo press, 1980. – 194 p.

6. Mitchell R.R., Friedman H.S. Sandplay. Past, Present, and Future. – New York: Routledge, 2002. – 186 p.