Психология: Психолого-воспитательные

проблемы развития личности в

современных условиях.

Жоголєва М. В.

Дніпропетровський національний університет

Особливості виявлення феномену реципрокності в поведінці осіб з різними особистісними рисами.

Винагороджувати й заохочувати тих, хто поводиться позитивно щодо інших, і карати тих, хто демонструє недоброзичливість, - є базовим принципом у багатьох культурах, що відбито в цивільних законах і запропоновано релігійними канонами. Ця норма не менш універсальна й важлива, ніж заборона на кровозмішування у багатьох культурах.

Термін «реципрокність», який за змістом походить від латинського слова talis, тобто відплата, що прирівнюється до злочину, та в перекладі з англійської «reciprocity» означає «взаємність», трактується як інтеріоризована соціальна норма, що реалізується в поведінковому аспекті у вигляді «позитивної реципрокності», відплати добром за добро, та «негативної реципрокності», відплати злом за зло.

Аналіз філософської літератури дозволяє визначити низку правил, зміст яких співвідноситься із сучасним тлумаченням поняття «реципрокність» [1; 3; 5]. Так, історичні уявлення про «взаємність» уперше знайшли своє відображення в правилі Таліона, що випливає з архаїчного звичаю кровавої помсти й полягає в тому, що будь-яка заподіяна шкода рівною мірою вимагає безперечного відшкодування або кари [1]. «Єдиний критерій, дотримання якого є священним (у випадках застосування правила Таліона), - однаковість, рівність, повна відповідність покарання попередньому злочину» [4]. Загальновизнаною є думка, що із збагаченням соціальних відносин таліон як форма соціальної регламентації людських відносин на ранніх стадіях розвитку суспільства витісняється на периферію людських зв'язків іншою, більш витонченою нормативною формою - золотим правилом, поява якого знаменує оформлення моралі, або моральності в сучасному змісті цього слова [5].

Однак дії за моделлю talis, тобто «однаковість», «відповідність», а точніше, домірність і взаємність, керувались не тільки таліоном як правилом кари та помсти. Відплату за заподіяне зло потрібно розглядати як окремий, а саме: караючий випадок зворотної дії, відплати взагалі, яка протиставляється реципрокній дії на позитивний вчинок або послугу. Прикладом цього є подяка, грецьке слово cariz (лат. gratio англ. gratitude рус. красота - грація), яке крім значення подяки й близького йому значення «дарунок», «добродійність», «чарівність», «краса», мало й значення «догоди», «послуги». Постулат взаємності можна прослідкувати у найдавніших відносинах церемоніального обміну дарунками: подарунок завжди припускав «віддарок» - зворотний вчинок, що відплачує дарунок, а в більш загальному плані - до відносин взаємності послуг. Ці обмінно-контракторні витоки подяки згадуються у зауваженні Арістотеля: подяка полягає в тому, щоб «відповісти послугою людині, що тобі догодила, та у свою чергу почати догоджати їй» [1].

Таліон у сучасному розумінні - це не історично первісний таліон безумовно рівної відплати: смерть за смерть, насильство за насильство [2]. Якщо йдеться про нормативні пріоритети та ієрархії, то будь-яка реактивна дія повинна спочатку спиратись на етику любові, потім на етику прав та обов'язків у її ліберальній версії, що опосередкована суспільним законодавством, яке функціонує, і лише коли це теж виявляється недійсним, треба рішуче переходити до етики покарань, що відповідає провині або злочину.

На підставі аналізу літератури з проблеми виявлення феномену реципрокності можна зробити висновок, що до недавнього часу феномен реципрокності вивчався лише у соціологічному аспекті, але трактування цього феномену лише як виду стратегічної поведінки задля максимізації власної користі не дозволяє повністю розкрити особливості цього феномену. Саме цьому для нашого дослідження було використано класифікацію реципрокності, що запропонована М. Перугіні.

У 2002 році на 11 Європейській конференції з проблем особистості М. Перугіні з університету Ессекс (Великобританія) зробив доповідь на тему «Відмінність трьох видів реципрокності», розглядаючи реципрокність як інтеріоризовану соціальну норму та розмежовуючи поняття позитивної, негативної реципрокності та обміркована реципрокність [10, 11, 12].

Віра в реципрокність - упевненість в існуванні й поширеності реципрокної поведінки в суспільстві. Позитивна реципрокність полягає в тому, що люди відчувають себе зобов'язаними не завдавати шкоди, а допомагати тим, хто допомагав їм раніше. Більш яскраво суть поняття позитивної реципрокності можна розкрити за допомогою висловів: «за позику віддяка» та «що винен, віддати повинен. Люди відрізняються своїм ставленням до помсти. Так, ті, у яких негативна реципрокність є високою, дотримуються принципу: «око за око, зуб за зуб», або «quid pro quo». Таку поведінку можна розглядати як форму зовнішнього відбиття досить низького рівня внутрішньої активності суб'єкта (у дії присутній емоційний компонент та зовсім відсутній інтелектуальний)[6,7, 8].

Отже, проблема реципрокності у психологічному аспекті тільки ідентифікована і фактично досліджень з вивчення різних аспектів цього феномену не проводилось, що зумовлює актуальність даного дослідження, проведеного у Дніпропетровському національному університеті, яке фактично є першою спробою з'ясувати зв'язок реципрокності з особистісними властивостями. Ми зробили це, обравши опитувальник «Таксономічна п'ятифакторна модель Голдберга» та тест соціальної відповідальності Біргофа як джерела інформації про онтологічні особистісні властивості та шостий фактор особистості — honesty, що вписується у контекст соціальної відповідальності. Для дослідження особистісних розбіжностей за критерієм реципрокність був використаний тест «Особистісна норма реципрокності» (Personal Norm of Reciprocity), розроблений М. Перугіні.

Оскільки в сучасних дослідженнях англійських авторів Петридеса та Фурнама [13] та вітчизняних Носенко Е. Л. та Ковриги Н. В. [6, 7, 8] практично одночасно було доведено, що принаймні 4 з 5 «великих факторів особистості» доцільно розглядати як диспозиційний компонент інтегральної властивості особистості, що починаючи з 90-х років минулого століття, розглядається як емоційний інтелект, для виконання завдання дослідження ми також використали тест емоційного інтелекту. Він відбиває не тільки внесок диспозиційних компонентів у так звану емоційно розумну поведінку, тобто вміння людини розуміти походження власних емоцій та регулювати їх, але й дає уявлення про наявність у людини певних соціальних настанов щодо доцільності доброзичливої поведінки у міжособистісному спілкуванні.

У дослідженні брали участь студенти Дніпропетровського національного університету, які були розподілені послідовно на 2 полярні нееквівалентні підгрупи спочатку за критерієм рівня сформованості емоційного інтелекту, а потім за рівнем виявлення різних видів реципрокності. Результати дослідження показали, що в групі з високим рівнем сформованості емоційного інтелекту відсоткова частка досліджуваних з високим рівнем позитивної реципрокності становить 75%, негативної - 12,5% та віри у реципрокність - 37,5%. У протилежній групі з низьким рівнем сформованості емоційного інтелекту тільки 28% досліджуваних мають високі показники позитивної реципрокності, у той час як за негативною реципрокністю відсоткова частка становить 72%, а за вірою у реципрокність - 85%.

Для виявлення внеску диспозиційних компонентів емоційного інтелекту, раціоналізованих у термінах шкальних оцінок за «Таксономічною п'ятифакторною моделлю Голдберга», групи досліджуваних на другому етапі дослідження були розподілені на полярні за рівнем виявлення різних видів реципрокності. Так, за результатами дослідження встановлений статистично значущий зв'язок між позитивною реципрокністю та факторами «доброзичливість» і «сумлінність». Для негативної реципрокності значення мають такі фактори, як «антагонізм» та «нейротизм». Зв'язок між негативною реципрокністю та нейротизмом можна пояснити тим, що людина з високим рівнем нейротизму більш схильна до фрустрації, а остання з більшою мірою вірогідності породжує агресію. Під впливом агресивності зростає вірогідність виявлення тенденції відплачувати злом за зло, тобто демонструвати «негативну реципрокність». Цілком зрозумілим у світлі вищезазначених міркувань є і статично значущим значенням для негативної реципрокності високих показників за особистісним фактором «антагонізм» - протилежним полюсом «доброзичливості».

Проведене нами зіставлення показників соціальної відповідальності у полярних групах з високим та низьким рівнями позитивної реципрокності дозволили встановити статистично значущі розбіжності за одним з аспектів соціальної відповідальності, а саме за намаганням виконувати виправдані очікування оточуючих. За другим компонентом —установкою на дотримання соціальних правил - значущих розбіжностей не встановлено. Ми можемо пояснити це тим, що в нашій культурі, на відміну від, скажімо, американської або європейських, установка на дотримання соціальних норм ще не знаходиться на рівні особистісних норм поведінки. Так, для деяких студентів українських ВНЗ намагання ввести в оману викладача шляхом списування на іспитах не вважається порушенням соціальної норми. Порушення норм оплати податків суб'єктами підприємницької діяльності є також досить розповсюдженим явищем на сучасному етапі розвитку ринкової економіки в Україні, що відбивається на її ефективності.

У результаті проведених теоретичних та емпіричних досліджень феномену реципрокності поглиблено уявлення про роль цього феномену у вивченні внутрішнього світу особистості. Проведене дослідження дозволило довести, що обмеження підходу до вивчення феномену реципрокності суто зовнішніми (соціальними) детермінантами призводить до його симпліфікації. Реципрокність доцільно розглядати як форму виявлення позитивного (при домінуванні позитивної реципрокності) та негативного (при негативній) ставлення людини до навколишнього світу та, відповідно, соціально відповідального або невідповідального ставлення до оточуючих людей. Оскільки реципрокність являє собою важливу форму соціальної відповідальності, цілеспрямоване формування цієї властивості може стати запорукою розвитку гармонійних та доброзичливих відносин у суспільстві, що базуються на гуманності та людяності. Той факт, що феномен реципрокності у його позитивній формі виявляється у людей з найвищим рівнем сформованості емоційного інтелекту та проявляється у людей, яким притаманні такі особистісні риси, як доброзичливість та сумлінність дедалі більше підтверджує ідею, що позитивна реципрокність - властивість соціально зрілої особистості, носія соціальних норм та зобов'язань. Це припущення підтверджується отриманими даними емпіричного дослідження, розглянутими у даній статті. На наш погляд, отримання цих даних зумовлює як теоретичну значущість зазначеного дослідження, так і його вірогідну практичну цінність. Теоретичну значущість розглянутих у статті результатів ми пов'язуємо з розкриттям зв'язку реципрокності з емоційним інтелектом, що відкриває нові більш досконалі підходи до операціоналізації феномену «емоційний інтелект». Адже реципрокність легко вимірюється й доступна зовнішньому безпосередньому розпізнаванню за показниками реальної поведінки людини.

Практична цінність результатів зумовлена тим, що реципрокність можна цілеспрямовано формувати як норму поведінки і в такий спосіб забезпечувати вагомий внесок у гармонізацію особистості. Можна прогнозувати про більш віддалені перспективи гуманізації суспільних відношень у більш широкому масштабі завдяки формуванню позитивної реципрокності.

Бібліографічні посилання

1. Апресян Р. Г. Золотое правило //Этика: новые старые проблемы: К 60-летию Аблуса-лама Абдулкеримовича Гусейнова. - М.: Гардарика, 1999. — С. 9-29.

2. Апресян Р. Г. Талион и золотое правило: критический анализ сопряженных контекстов // Вопр. философии. - 2001. -№ 3. - С. 72-84.

3.Гусейнов А. А. «Золотое правило» нравственности. - 3-е изд. - М.: Молодая гвардия -1987. -С. 100-150.

4. Гусейнов А. А. «Золотое правило» нравственности // Гусейнов А. А. Язык и совесть: Избранная социально-философская публицистика. - М.: ИФРАН, 1996. - С. 10-28.

5. Голдберг Л. Р. Межкультурное исследование лексики личностных черт: «Большая пятерка» факторов в английском и русском языках / Л. Р. Голдберг, А. Г. Шмелев // Психол. журн. - 1993. -№ 4. - С. 32-39.

6. Носенко Е. Л. Емоційний інтелект як одна з форм множинності проявів інтелекту // Вісн. Дніпропетр, ун-ту. Сер. «Педагогіка та психологія». - 1998. - Вип. 3. - С 3-10.

7. Носенко Е. Л. Емоційна розумність як детермінант успішності життєдіяльності людини і шляхи її операціоналізації / Е. Л. Носенко, Н. В. Коврига // Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Сер, «Педагогіка та психологія». - 2000. - Вип. 6. - С. 3-9.

8. Носенко Е. Л. Емоційний інтелект; концептуалізація феномену, основні функції/ Е. Л. Носенко, Н. В. Коврига - К.: Вища школа, 2003, - С. 127.

10. Perugini M.; Gallucci M.; Presaghi P.; Ercolani A. P. The Personal Norm of Reciprocity. //European Journal of Personality. 17. - 2003. - P. 251-283.

11. Perugini, M. The distinction between positive and negative reciprocity //Rammstedt В., Rieman R. (Eds). 11th European Conference on Personality (Friednch-Schiller-Universitat, Jena, 21-25.07.2002). - Lengerich: Pabsts Science Publishers. - 2002. - P. 45-46.

12. Perugini M., Galuccii M. Individual differences and social norms: The destinction between reciprocators and prosocials. //European Journal of personality. -P. 19-35.

13. Petrides & Furnham. Trait emotional intelligence: Behavioural validation in two studies of emotion recognition and reactivity to mood induction. //European Journal of Personality. 17.-2003.-P. 39-57.