Психологія і соціологія/3. Сучасні тенденції в методології
психологічних досліджень
Калашникова Ю.С.
Дніпропетровський національний
університет, Україна
Прийняття / неприйняття дитини як показник психологічного благополуччя
батьків
Перспективи розвитку сучасного суспільства незмінно фокусують увагу
науковців різних спрямувань, і перш за все педагогів та психологів, на проблемі
становлення та виховання особистості як активного повноцінного суб’єкта власної
життєдіяльності. Саме тому у якості вікового періоду досліджень на особливу
увагу заслуговує підлітковий вік, що є визначальним на шляху особистісного
формування та через це привертає незмінну увагу дослідників психології
розвитку.
Проблемі батьківсько-дитячих стосунків у системі факторів, які впливають на
особистісний розвиток дитини, належить особливе місце, оскільки власне сім’я є
найбільш впливовим інститутом її первинної соціалізації. У зв’язку із цим
постає питання про визначення тих аспектів батьківського ставлення, які мають
позитивний особистісноформуючий вплив на дітей.
Наразі відмічається перспективна тенденція масштабних досліджень, започаткованих
Р.П.Ронером ще у 1960-х роках, які охоплюють Північну та Латинську Америку,
Азію, Європу та частково Африку. Дані більше двох тисяч досліджень, проведених
на протязі 1960 – 2006 років та спрямованих єдиною теоретико-методологічною
перспективою на вивчення впливу батьківського ставлення до дітей на їх
психічний розвиток, стали основою виникнення теорії батьківського прийняття /
неприйняття (Parental Acceptance-Rejection Theory, PARTheory, R.P.Rohner, 1975) [2],
сутність якої зводиться до наступного положення: діти, незалежно від
соціокультурних особливостей виховання, мають потребу у специфічній формі
позитивної відповідної реакції – емоційному прийнятті – з боку батьків та інших
значущих дорослих, що піклуються про них. У випадку якщо така потреба не
задовольняється належним чином, діти, незалежно від соціокультурного тла,
виявляються соціально дезадаптованими, що у свою чергу є наслідком порушення
нормативності процесу формування вікових особистісних новоутворень.
Теорія батьківського прийняття / неприйняття має три основних складових
субтеорії: особистості, адаптивного подолання та соціокультурних систем. Наразі
найбільшого розвитку набув напрямок досліджень у межах субтеорії особистості,
що, очевидно, викликано гострим запитом сучасного суспільства. Актуальними
сферами вивчення є передбачення успішності психологічної адаптації дітей і
дорослих та особливості сприйняття стосунків з партнером інтимного спілкування в
залежності від досвіду батьківського прийняття / неприйняття, над розробкою
яких працюють американські, індійські, турецькі вчені (Р.П.Ронер,
Р.А.Венеціано, П.Р.Амато, Ф.Рівера, А.Халек, П.Пармар, А.Варан, Ф.Еркман та ін.)
[1 – 3].
Вагомий внесок до теорії батьківського прийняття / неприйняття також
зроблено завдяки результатам досліджень депресивних та поведінкових розладів,
проблем наркотичної залежності здебільшого європейськими психологами (М.Т.Спортелло,
С.Конверсано, І.Лаві, М.Слоун, Й.Кейерфорс, Г.Ейрюксель та ін.) [1; 2].
Велику зацікавленість серед науковців сучасності викликає тенденція
переосмислення важливості батьківства на противагу традиційному уявленню про
виключно важливу роль матері у вихованні дітей. Загалом дослідження цього напрямку
стосуються перевірки каузального зв’язку між емоційно теплим відношенням батька
чи неприйняттям ним дитини з одного боку та особистісним становленням, психологічною
адаптацією, психічними розладами чи ментальним здоров’ям, психологічним
благополуччям, поведінковими порушеннями, наркотичною залежністю та делінквентностю
з іншого (Р.А.Венеціано, П.Р.Амато, Ф.Рівера, А.Бурсали, Дж.М.Барнес, М.Баррера,
Р.Дж.Андрі та ін) [1 – 3].
Свідчення теорії Р.П.Ронера [1 – 3] вказують на те, що дослідження специфіки
сприйняття дитиною батьківського емоційного ставлення є універсальним та
переконливим методом передбачення успішності психологічного пристосування
дитини. Навіть у родинах із усіма зовнішніми ознаками гармонійних благополучних
стосунків може спостерігатися приховане батьківське емоційне неприйняття, що
незмінно призводить до дисбалансу психічного розвитку дитини, та виявляється
назовні у вигляді поведінкових порушень.
Аналіз основних напрямків дослідження ролі якості батьківсько-дитячих
стосунків в особистісному розвитку дітей різного віку та підліткового зокрема, на
нашу думку, дозволяє дійти висновку про існування певних інтрапсихічних
особистісних властивостей, на яких базуються відмінності батьківського емоційного
ставлення до дитини. Дане припущення зумовлює доцільність звертання до відносно
нового і через це малодослідженого поняття «психологічне благополуччя»,
сутність якого зводиться у загальному вигляді до позитивного психологічного
функціонування людини як важливого ресурсу її життєдіяльності.
Основні методологічні положення
сучасної психологічної науки дозволяють розглядати психологічне благополуччя як
результат переживання особистістю успіхів чи досягнень у різноманітних сферах
існування: професійній реалізації, гармонії в особистому житті, реалізації
особистістю власного потенціалу тощо. З приводу появи ієрархічної системної
моделі явища психологічного благополуччя
варто завдячити К.Д.Риф [4], яка виокремила шість його провідних конструктів, а
саме: позитивне ставлення суб’єкта до самого себе та свого минулого; прагнення
до підтримання доброзичливих стосунків з оточуючими; автономність; екологічна
майстерність; наявність мети у житті; прагнення до саморозвитку.
У зарубіжній та вітчизняній
психології попри наявність значної кількості різнобічних даних ще тільки
окреслюються засади теоретико-методологічного осмислення феномена
психологічного благополуччя, проте актуальність його різнобічного вивчення вже
добре усвідомлена та обґрунтована. На наш погляд,
у межах вивчення процесу становлення особистості актуальною постає задача дослідження
каузального аспекта зв’язку емоційної складової прийняття / неприйняття дитини батьками
з успішністю перебігу вікової кризи та формуванням особистісних новоутворень підліткового
віку. При цьому значну увагу варто приділити визначенню рівня психологічного
благополуччя батьків як їх особистісної характеристики, яка, ймовірно,
дозволить прослідкувати причини надання переваги певним виховним патернам, що
їх дотримуються батьки під час спілкування з дітьми. І хоча спроба отримання емпіричних даних для
встановлення зв’язку між специфікою батьківсько-дитячих стосунків з позиції
прийняття / неприйняття дитини та психологічним благополуччям батьків
експліцитно не декларувалась, імпліцитно така можливість простежується досить
чітко при гіпотетичному співставленні цих двох психологічних феноменів.
Отже гіпотеза щодо вірогідного
зв’язку успішності формування новоутворень підліткового віку з психологічним
благополуччям батьків є цілком вірогідною, і практичні дослідження, спрямовані
на її перевірку, призведуть до результатів, необхідних для моделювання на їх
основі ефективної особистісно формуючої системи батьківсько-дитячих стосунків.
Література:
1.
Abstracts of the 1st International
Congress on Interpersonal Acceptance and Rejection. –
2.
Rohner,
R.P., & Khaleque, A. (2004). Handbook for the Study of
Parental Acceptance and Rejection (4th Edition). Storrs, CT: Rohner Research Publications.
3. Rohner, R.P., & Veneziano, R.A. (2001). The importance of
father love: History and contemporary evidence // Review of
General Psychology. – 5. – 382 – 405.
4.
Ryff, C.D. Happiness is
Everything or Is It? Explorations
on the Meaning of Psychological Well-Being // J. of Psychology and Social
Psychology. – 1989. – Vol. 57, N 6. – P. 1069 – 1081.