«Психологія і соціологія»
7. Загальна психологія
Глушко О.І.
В останні роки суттєво збільшився інтерес до терміну активність, який використовується в різних значеннях та контекстах. Активність можна розглядати на рівні індивіда, особистості, суб’єкта, індивідуальності (за класифікацією Б.Г.Ананьєва). Окремо можливо виділити психічну (О.Ф.Лазурський, Е.А.Голубєва, Б.Р.Кадиров, М.В.Бодунов), розумову (Н.С.Лейтес), інтелектуальну (Д.Б.Богоявленська), навчальну (А.А.Волочков), “надситуативну” (В.А.Петровський) активність. Говорять також про творчу активність, про активність в діяльності та спілкуванні. В контексті розвитку суб’єктної парадигми надзвичайно поширились дослідження суб’єктної активності, яка розглядається як активність творча та самоініційована (А.К.Осницький, В.О. Татенко).
Чи є необхідність досліджувати людину в
цілому, без виділення лише одного окремого аспекту? Без сумніву виділення аспектів,
або рівнів допомагає розглянути явище більш детально та послідовно, проте, з
іншого боку, потрібно звернути увагу на те, що досліджуючи окремий рівень,
необхідно співвідносити особливості
розвитку на ньому з особливостями цього розвитку на інших рівнях, інтегрувати
рівні, розглядати явище за принципом системності.
На нашу думку синтезувати, зробити комплексний портрет
людської активності, в якому було б повноцінно інтегроване внутрішнє та
зовнішнє, біологічне та соціальне, допоможе не лише розширити загальну картину
активності, але і позбавити помилок окремі, надто локальні погляди, які,
аналізуючи лише свій рівень та шабель, узагальнюють та поширюють свої
результати на усі рівні та на всі ситуації.
Наприклад, питання про людську свободу вирішується
зазвичай лише на рівнях особистості, суб’єкта та індивідуальності, про свободу
ж на рівні індивіда, який, з одного боку, детермінований особливостями своєї
фізіології, а з іншого – соціальними ситуаціями, зазвичай мова не йдеться. Та
чи може людина бути цілком свободною, творчою, якщо на певному етапі свого
розвитку, який нікуди не зникає, а інтегрується у вищі рівні її розвитку, вона
головним чином детермінована? Багато дослідників апріорно відповідають на це
позитивно.
Деякі все ж не погоджуються: “...виявляється, що
особистісний вибір є детермінованим як нашими бажаннями та сподіваннями, так і
нашими можливостями у виборі стратегій їх реалізації. У свою чергу, і наші
можливості, і ми самі буквально зіткані культурними смислами, багато в чому
задані тією культурою, в якій ми народилися і відбулися. Відділити нас від неї
неможливо. Вона – наш спосіб існування у світі, вона “блокує” особистісний
вибір, створює смисловий напружений простір не тільки між людиною і світом, але
й у самій людині... Чи можливий вільний
особистісний вибір у світі, де всі процеси взаємозумовлені? М.Мамардашвілі
вважав його ілюзією, оскільки свобода є ефектом структур” [5, стр. 49].
Якщо говорити про активність на
індивідному рівні, то ми зведемо проблему активності до вроджених показників –
до темпераменту, стану орієнтації на діяльність, чи на стан (Ю.Куль). Ми
зможемо сказати, що певний тип людей потенційно більш активний, ніж інший за
рахунок його темпераменту, що буде виражатись в моторній, інтелектуальній та
інших видах активності, що буде мати чіткі прояви та фіксовані координати.
Проте, що важливо, темперамент дає лише поле для активності, становить потенціал, зумовлює її динамічні
характеристики – швидкість, силу, рухомість, та нічого не говорить нам про
результативність цієї активності. Тобто, людина, що більш рухома та мінлива –
сангвінік - буде мати більше справ одночасно, буде швидше намагатись їх
реалізувати, виконати, проте це не означає, що доведе їх до кінця і, навіть, що
є ще більш сумнівним, буде ними вдоволена. Оскільки саме уявлення про
результативність та бажаний результат у неї змінюється в процесі виконання, що
також є ознакою її темпераменту. Щоб справді гарно досягти мети – рішуче,
сильно та швидко, а також бути цим задоволеним, потрібно поєднати сангвіністичний
темперамент із послідовністю, постійністю, педантичністю та планомірністю... –
тими характерологічними рисами, що вибудовуються, як правило, на базі
флегматичного темпераменту.
Отже, маємо декілька систем координат:
1. Динамічні ознаки - що чітко детерміновані та мають більш менш чіткі прояви.
2. Результативність – що важко оцінити об’єктивно, оскільки можна обирати різні
точки зору на те, що є результатом та, як найменше, різні точки зору на неї з
боку суб’єкта та, так би мовити, об’єктивної дійсності. 3. Суб’єктивне почуття вдоволеності, що може стосуватись як
результату самого по собі, як результату співставлення реального результату із
ідеальним та вдоволеності від процесу досягнення результату або від будь яких
інших побічних продуктів. Це проблема об’єктивного критерію, що дуже важлива для психології та передбачає зображення
явища активності як складного багатомірного та такого, що його просто необхідно
зображати одночасно в декількох системах координат.
Литуратура:
1.
Братусь Б.С. К
проблеме человека в психологии//Вопросы психологии. –1997.-№5.
2.
Карпинский К.В. Человек как субъект жизни.- Гродно: ГрГУ,
2002.-287с.
3.
Крупнов А.В. Психологические проблемы исследования
активности// Вопросы психологии. 1984. №3. С.25-32.
4.
Осницкий А.К.
Проблемы исследования субъектной активности//Вопросы психологии. 1996. №1.
С.5-19.
5.
Особистісний вибір:
психологія відчаю та надії /За ред. Т.М.Титаренко. – К.: Міленіум, 2005.- 336с.
6.
Татенко В. А.
Психология в субъектном измерении. – К.: Вид. центр «Просвіта»,
1996. – 404с.