«Психологія і соціологія»

2. Форми роботи психолога-практика

Самошкіна Л.М., Мартинюк А.

Дніпропетровський національний університет

Феноменологія переживання втрати значущого іншого

Відомими авторами в області психології переживання втрати є Ф. Є. Василюк, Е. Ліндеманн, Д. Боулбі, З. Фрейд Е. Найбільш новим і є підхід В. Вордена. Він описує переживання як процес рішення втратившим чотирьох базових психологічних завдань: 1) прийняття реальності й необоротності втрати; 2) переживання болю; 3) прийняття навколишнього світу без втраченого; 4) створення нових відносин із втраченим і продовження життя.

Предметом дійсного дослідження були формально-динамічні й змістовні характеристики переживання втрати близької людини. Вважалося, що: 1) переживання втрати близької людини відбувається на різних рівнях осмислення життєвих подій; 2) процес переживання втрати завершується формуванням психологічних новоутворень у просторі внутрішнього світу особистості; 3) процес переживання втрати може мати як адаптаційну, так і розвиваючу спрямованість.

Дослідження було організоване як аналіз 5 окремих випадків переживання втрати близької людини з включенням консультативної бесіди та контент-аналіза письмових історій переживання втрати.

Людина, яка прописує подію, має змогу мовби подивитися на подію з іншого боку, що може призвести до нового, іншого погляду на подію втрати. Крім того ще однією метою проведення контент-аналізу описаних ситуацій було те, що в написаному матеріалі можна детально спостерігати різні форми викладення подій в залежності від терміну, який пройшов з того моменту, як відбулася втрата.

У центрі уваги бесіди ставилися аспекти, які виділялись самими досліджуваними: порушення уявлень людини про світ (безпеки, справедливості, власному безсмерті); втрата значимих відносин з померлим (підтримки, любові т.п.); переживання втрати частини себе, своїх якостей (волі, упевненості), ідентифікованих з померлою людиною; порушення взаємин у системі (сім'я й т.п.), учасниками якої були померлий і живий.

В ході дослідження було отримано наступні наслідки переживання та репереживання втрати на різних етапах, які були характерні для всіх клієнтів.

Вторгнення й уникання не є взаємовиключними, і хоча існують феномени, які можна однозначно віднести до прояву або одного, або іншого, однак у кожному конкретному випадку ми маємо справу, як правило, з результатом їхньої взаємодії.

Уникання - це процес відмови від усвідомлення переживання або відмови від бажання говорити або згадувати про це - може бути як усвідомленим, так і неусвідомленим, автоматичним. Уникання є проявом відділення індивіда від інформації, що травмує, витиснення її, і може бути підрозділене як і репереживання на:

1. Первинне уникання події: уникання ситуацій, у які людина може виявитися перед погрозою повторення події (смерті) із собою або своїми близькими. Обумовлено первинною захисною реакцією на подію. Може мати адаптивне значення. Клієнти з малим терміном переживання втрати менш детально вдавались до опису подій, відзначивши тільки факт того, що відбулось, що є свідоцтвом того, що вони знаходяться на первинній стадії репереживання події. Їх поведінка характеризується а) турботою про своє здоров'я й здоров'я близьких, підвищеною тривожністю при реальній або мнимій погрозі; б) униканням близьких відносин з людьми через острах нової втрати, власну винність, необхідність дотримання жалоби, страх нерозуміння, образу та ін.; в) байдужністю до власного життя, зниження її цінності для себе на випадок можливої втрати.

2. Уникання вторинне стосовно уникання репереживання. Обумовлено негативними емоційними станами, пов'язаними з репереживанням. Виявляється як: 1) Відділення від спогадів у варіантах диссоційованого згадування (як вигляд з боку); відключення одного з каналів відтворення спогадів (частіше - зорового); забування. 2) Уникання того, що нагадує про втрату. 3) Деперсоналізація як найбільш глобальна форма неусвідомленого відчуження, дисоціації. 4) Відділення (витиснення, проекція, формування реакції із протилежним знаком) від неприємних або неприйнятних почуттів, пов'язаних з подією. Може бути неусвідомленим, або мати запуск у вигляді свідомої установки, типу: “Я не хочу (не повинен) мати таке почуття”.

Переживання втрати близького має комплексний характер і розвертається в просторі внутрішнього миру особистості на двох рівнях осмислення подій: подійно-рефлексивному й духовно-рефлексивному. Змістом подійно-рефлексивного рівня є образи подій, змістом духовно-рефлексивного - змісту подій.

Підсумком переживання втрати на кожному рівні є формування психологічних новоутворень. Підсумком переживання втрати на подійно-рефлексивному рівні є формування новоутворення - «психологічного образу втрати» - який був відображений клієнтами в письмових історіях. Підсумком переживання втрати на духовно-рефлексивному рівні є формування новоутворення - «переживання втрати як духовного випробування» - яке відображається в духовному дорослішанні особистості та конструктивному погляді на життя. Спільним підсумком переживання втрати на обох рівнях є новоутворення «психологічний зв'язок з втраченим значущим» - відображення образу значущого в думках та свідомості людини, яка втратила.

На індивідуальний характер переживання втрати впливають наступні умови: 1) характер ситуації втрати; 2) сприйняття ситуації втрати; 3) особливості втраченого близького; 4) соціокультурний простір; 5) індивідуально-психологічні особливості людини, яка втратила.

Ознакою продуктивності змін внутрішнього світу людини, що пережила втрату, є сформованість згаданих новоутворень, які є продуктом самостійної роботи переживання людини або сумісної її роботи з психологом.