Экономические науки/Банки и банковская система

Симончук Ю.В.

Рівненський інститут Слов’янознавства, Україна

Удосконалення застосування комерційними банками видів забезпечення кредитів в умовах економічної кризи

З розвитком грошово-кредитних відносин кредитні операції завжди супроводжувалися ризиком неповернення позичальником банку основного боргу та відсотків, які підлягають сплаті за користування кредитом у терміни, визначені в кредитному договорі.

Аналіз сучасного стану кредитних взаємин банку з позичальниками в умовах становлення ринкової економіки України, спаду виробництва, подальшої інфляції та поглиблення кризи неплатежів свідчить про те, що у зв’язку із зростанням кредитних ризиків однією з найактуальніших проблем являється забезпечення виконання зобов’язання позичальників із повернення кредитів.

Забезпечення позики має важливе значення в кредитних операціях банку, оскільки в кінцевому підсумку це є гарантом отримання прибутку банком, збереження його активів та запобігання кредитного ризику. За забезпеченням кредити поділяють на форми, які зображені на рисунку 1.

Аналітичні дослідження діяльності українських банків показують, що найбільш розповсюдженим видом забезпечення кредитів є застава. Причому, в більшості комерційних банків, вона являється єдиною формою забезпечення наданих банком позик. Найпоширенішими видами забезпечення кредитів залишаються застава нерухомості, застава транспортних засобів, застава іншого рухомого майна. Така структура кредитних портфелів банків за видами забезпечення є цілком закономірною. Насамперед вона пояснюється високим попитом на іпотечні, споживчі та авто кредити в до кризовий період (2005-2008рр.).

Рисунок 1 – Форми забезпечення кредитів

Ажіотаж на купівлю нових автомобілів та житла в кредит спричинили стабільний курс вільноконвертованої валюти долару США, відносно доступна ціна таких кредитів в тій же іноземній валюті та широка пропозиція на автомобільному та іпотечному ринках. Крім того, в країні спостерігається значна незабезпеченість житлом серед пересічних громадян. Кредити під заставу майна здебільшого й надавалися на купівлю цього ж майна – нерухомості, транспортних засобів, аудіо- та відеотехніки тощо. Це було зручно для банку і клієнтів. Крім того, заставне право на нерухоме майно – іпотека має ряд переваг:

- наявність правового регулювання, державних органів та інститутів, що приймають участь у заставному процесі;

- це майно, вартість якого має відносно довгостроковий характер;

- технічно неможливо здійснити передачу заставленого майна;

- простота контролю за заставленою нерухомістю, відсутність затрат на зберігання застави;

- відносно не складна процедура оцінки вартості майна;

- виключається, в основному, ризик крадіжки чи зникнення за інших обставин, а отже потребує менших витрат по страхуванню.

Ситуація різко змінилася після різкої девальвації національної валюти, що спостерігалася наприкінці 2008 року. Для позичальників, які здебільшого отримують доходи в національній валюті, істотно зросла вартість валютних кредитів у гривневому еквіваленті. Загострення фінансової кризи та економічної нестабільності в країні та банківській системі зокрема, спонукало погіршення фінансового стану суб’єктів господарювання та суттєво знизило платоспроможність населення. Спостерігається постійне зменшення попиту та цін на авто ринку та ринку нерухомості, що спричиняє значні проблеми та витрати для банку при ситуації, коли виникає потреба реалізувати заставне майно або тривалий час його зберігати. В свою чергу, нездатність позичальників виконувати свої зобов’язання, викликає суттєве погіршення якості банківських активів, а відповідно і рівня їх прибутковості.

Враховуючи нинішню економічну ситуацію, доцільною є диверсифікація кредитних портфелів за видами забезпечення, зокрема більш ліквідними видами застави. В банківській діяльності економічно розвинених країн широко застосовують такі види застави як застава цінних паперів, дорогоцінних металів, та депозитів.

Кредит під заставу цінних паперів - це найбільш важлива форма ломбардного кредиту, оскільки в його основі знаходиться досить проста операція з прийому в заставу та оцінки цінних паперів. Витрати на зберігання такої застави мінімальні. Вартісна оцінка заставленого майна теж не є складною через те, що визначення вартості цінних паперів регулярно здійснюється на фондових біржах. Таким чином, банк визначає заставну вартість цінних паперів дещо нижчою від їх біржової вартості аби захистити себе від можливого небажаного коливання курсу. Проте, перед видачею позики під цінні папери банку необхідно врахувати ряд факторів: право власності заставодавця на цінні папери, можливість реалізації застави, перспективи зміни вартості застави, кредитоспроможність емітента та інші. Крім того, банк повинен переконатись у тому, що отримані кошти будуть використанні на виробничо-господарські потреби, а не для придбання нових цінних паперів, що пов’язано з обмеженням біржової спекуляції позичальників та пониженням ризику їх банкрутства.

При кредитуванні під заставу дорогоцінних металів як застава приймаються монети, зливки, вироби із золота, срібла, платини, дорогоцінні камені та ін. Їх заставна вартість оцінюється у 90-95% їх ринкової ціни. Сьогодні – це найнадійніший вид застави при довгостроковому кредитуванні.

Кредит під заставу депозитом, що знаходиться в тому ж банку - найбільш зручний і найбільш привабливий для банку вид застави, оскільки застава пропонується одразу в грошовій формі, банк має пряму змогу контролювати стан предмета застави, а у разі невиконання позичальником своїх вимог заставлений депозит просто використовується банком для погашення боргу. Переваги отримання кредиту під заставу депозиту для клієнта банку наступні: збереження процентної ставки, що діє, по депозиту (оскільки депозитний договір не переривається); швидке оформлення кредиту; мінімальний пакет необхідних документів; лояльне ставлення банку до фінансового стану позичальника, відсутність вимог щодо конкретного цільового використання кредитних коштів тощо. Недоліком може стати те, що при отриманні кредиту на тривалий термін плата за кредит може перевищити дохід по депозиту, тому даний кредит є доцільним при потребі коштів на короткостроковий термін. Кредит можна оформити і під заставу чужого депозиту.

При кредитуванні під заставу фінансових вимог у якості застави також можуть виступають ощадні вклади, вимоги за страховими договорами, пенсійні поліси тощо.

При всіх перевагах перед іншими способами забезпечення застава має й істотні недоліки, чому вона й не набула широкого застосування в зарубіжній банківсько-кредитній діяльності:

- для правильної оцінки та постійного контролю за предметом застави в банку потрібно створювати спеціальний відділ працівників із глибокими знаннями в сфері економіки та юриспруденції або залучати таких експертів із зовні, що вимагає значних витрат коштів та часу;

- ст. 18 Закону України «Про заставу» дозволяє наступну заставу вже заставленого майна, хоча і передбачає обов'язок боржника попередити кожного з заставодержателів про всі попередні застави і у випадку необхідності відшкодувати збитки, на справі ж отримати компенсацію втрат досить проблематично;

- відповідне оформлення і реалізація заставленого майна є складною і трудомісткою процедурою, що може тривати роками, та оподатковуються численними податками і зборами;

- в даний час правове регулювання застави та використання її в банківському кредитування проходить стадію становлення і залишається досить примітивним.

Однією з найпрогресивніших на сьогодні форм забезпечення кредитів є їх страхування, що практикується на українському ринку порівняно недавно (від початку 90-х років) у таких двох варіантах:

а) добровільне страхування ризику непогашення кредитів (страхувальником у цьому разі виступає банк, тобто типове делькредерне страхування, коли банк, перекладаючи ризик на страховика, є водночас страхувальником і застрахованим);

б) добровільне страхування відповідальності позичальника за непогашення кредитів (страхувальником тут є боржник, який страхує кредит на користь свого кредитора).

У вітчизняній практиці перший варіант страхування поки що непопулярний. Головна причина в тому, що комерційні банки поки що побоюються використовувати страхування кредитів як основну форму захисту від ризиків банківської діяльності. Без страхового аудиту, широкого висвітлення в економічній пресі балансів, фінансових звітів страхових компаній цілком виправдано можуть виникнути сумніви щодо їх платоспроможності. Не сприяє поширенню цього варіанта страхування й ускладнена процедура оформлення страхового договору та високі страхові платежі.

Дещо простіше щодо процедури є страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту, оскільки страховий поліс розглядається як різновид гарантійного папера страхової компанії і банку за фінансовими зобов’язаннями до його клієнтів-позичальників. За результатом аналізу всієї інформаційної бази фінансового стану страхової фірми, при впевненості банку в надійності страховика, укладається договір страхування.

Страховим випадком при страхуванні відповідальності за непогашення кредиту визнається неповернення кредитних коштів, що викликаний будь-якими причинами, зокрема: банкрутство позичальника чи невиконання постачальником своїх зобов’язань з кредитного договору, якщо це викликано обставинами, за якими позичальник не несе відповідальності (форсмажорні обставини).

Якщо узагальнити використання страхування як форми забезпечення повернення кредитів, то можна визначити основні групи страховок:

– власне страхування відповідальності кредитних ризиків, що є гарантією повернення кредиту і нарахованих відсотків при настанні страхового випадку;

– страхування заставленого майна, майнових прав, вимоги від кредитних, процентних і ринкових ризиків;

– страхування керівника підприємства – проводиться на випадок смерті чи недієздатності керівника.

Національний банк України накладає обов’язки з виконання контролю за цільовим використанням наданих кредитів. Саме невиконання цих функцій з боку банків стало в багатьох випадках причиною відмови страхових організацій сплачувати кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Банки і страховики повинні чітко розмежувати відповідальність кожної зі сторін за перевірку, контроль і своєчасність прийняття рішень з недопущення неповернення кредиту через непрофесійні чи навмисні дії позичальника. Така угода виключає можливість зговору між позичальником і банком або позичальником і страховиком .

Таким чином, банкам необхідно на даному етапі налагоджувати взаємини із страховими компаніями. Банки мають великий вплив на становлення дійсно професійного страхового бізнесу в Україні, але для цього страховиків слід розглядати як найближчих партнерів у кредитній діяльності. У країнах з розвинутою ринковою економікою страхування банківських кредитів є окремою важливою сферою страхового бізнесу.

Література:

1. Закон України «Про заставу» від 02.10.1992р. № 2654-ХІІ.

2. Закон України «Про іпотеку» від 05.06.2003р. № 898-ІV.

3. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посібник. - К.: Знання, 2002. - 215с.

4. Шевченко Р.І. Кредитування і контроль: Навч. – метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2002. – 183 с.

5. Бражко О.В. Страхування кредитів в умовах економічної кризи//www.nbuv.gov.ua.

6. Застава як форма забезпечення повернення банківських кредитів// Економіка. Фінанси. Право. – 2001. - №4. - с. 15-19.