ЭКОНОМИКА /14. Экономическая теория

Рейкін В.С.

Луцький інституту розвитку людини Університету "Україна"

Погляди українських вчених у контексті генезису вартісних теорій

Теорії ціни та вартості, що нерозривно пов'язані між собою, є вихідною основою багатьох економічних положень і концепцій. Сучасна методологія ринкового ціноутворення в своїй ретроспективі пройшла складний еволюційний шлях формування та гострих дискусій. Зокрема Д.Рікардо зазначав: "Ніщо не породило так багато помилок і розбіжностей у цій науці, як саме невизначеність понять, які пов'язувались зі словом вартість" [1, с.45]. Неоднозначність фундаментальних економічних категорій вартості і ціни обумовлена необхідністю охоплення також інших суміжних областей, якими зокрема є математика, соціологія та психологія. Тому їхня сутність залишається не до кінця розкритою і зрозумілою. Всi намагання створити єдину, унiверсальну теорiю від початку були приречені на невдачу, що однак не стало перешкодою щодо можливого синтезу різних напрямів і підходів.

Свій суттєвий внесок у розвиток економічної думки зробили українські вчені, хоча їхня роль та місце у здобутках історичної світової спадщини залишаються недооціненими. Окремі положення українських класиків-економістів залишаються суперечливими та дискусійними щодо їх тлумачення.

Перший підхід, згідно з яким основою ціни товару є кількість витраченої праці, отримав назву трудової теорії вартості. Його основи заклали англійські економісти А.Сміт та Д.Рікардо. Хоча окремі ідеї наводились ще раніше голандськими економістами, А.Сміт вперше сформулював ринкове ціноутворення з позицій трудової теорії вартості. У розвиток класичної теорії трудової вартості свій внесок зробили також українські тогочасні економісти.

Одним із прихильників ідей А.Сміта був М.Балудянський, який здійснив аналіз трудової теорії англійського вченого у одній із своїх праць: "Про національне багатство. Теорія Адама Сміта". При цьому М.Балудянський виділяв два основні вихідні положення: працю та обмін. Виходячи з цього він зазначав, що чим більше праці використовується для виробництва будь-якого товару, тим більшою буде і мінова вартість, яка визначає кінцеву ціну. М.Балудянський чітко структурував та обмежив її виключно трьома елементами: "... ціна будь-яких товарів складається не більше ніж з трьох головних і суттєвих частин: з плати за працю, прибутку з капіталу і поземельних доходів" [2, с.95].

Таку обмеженість подолав у своїх поглядах інший український вчений І.Вернадський. Основною його заслугою були фундаментальні дослідження теорії потреб. Задоволення потреб людей він розглядав через надання взаємних послуг, які ототожнював з обміном. У своїй праці "Про обмін і торгівлю" він наводив наступне тлумачення: "Обмін, як двостороння послуга, є передаванням менш вигідного на більш вигідне і в цей же час передаванням рівноцінного" [2, с.112]. Це протиріччя І.Вернадський пояснював через більшу і меншу корисність ("цінність предмета") для різних учасників такого обміну, впритул наблизившись до ідей теорії маржиналізму. Але водночас він заперечував суб'єктивне походження ціни та вартості. Ціну І.Вернадський розглядав як мінову цінність, яка, на його думку, "полягає у вираженні відношення між обмінюваними послугами певними визначеними предметами" [3, с.270]. Виходячи із вищенаведеного, можливо констатувати той факт, що І.Вернадський не у всьому поділяв ідеї класичної політекономії.

Трудова теорія неповністю відображала ринкові явища у економіці. Її обмеженістю є те, що у практичному ринковому ціноутворенні ціна не завжди відображає економічну сутність вартості, оскільки її формування може суттєво відхилятись від своєї основи – ціни виробництва, яка фактично є граничним мінімумом ринкової ціни.

У кінці ХІХ століття фактично одночасно і незалежно від трудової теорії вартості виник інший науковий підхід, що отримав назву "теорія маржиналізму", або теорія граничної корисності. Суть цього напряму полягає у визначенні вартості граничною корисністю благ, що є результатом суб'єктивного ставлення (оцінки) людини до речі [4, с.270]. У міру споживання кожної наступної одиниці блага їхня корисність знижується. Під терміном "гранична корисність" вважалась найменша за величиною, яка задовольняє певну потребу з усього наявного запасу. При цьому маржиналісти утотожнювали, а не розмежовували поняття "вартість" та "цінність" [5, 74]. Тобто пошук єдиного джерела вартості вони здійснювали не у сфері виробництва, а у споживанні товару, що є головною відмінністю від трудової теорії.

Окремі ідеї граничної корисності висловлювалась у працях Курно, Дюпуі, Госсена та інших вчених [4, с.279]. Основоположниками теорії маржиналізму вважаються англієць У.Джевонс, швейцарець Л.Вальрас та австрієць К.Менгер. К.Менгер доповнив та систематизував попередні підходи, надавши теорії маржиналізму єдиного цілісного вчення. Основний постулат К.Менгера полягає в тому, що основою суб'єктивної цінності є поєднання як корисності, так і рідкісності певного блага. При цьому він не намагався виміряти суб'єктивну цінність і граничну корисність, а лише визначав ієрархію потреб у міру їх задоволення відповідно до принципу "більше-менше" [4, с.272].

З українських вчених найбільш суттєво відійшли від ідей трудової теорії представники київської школи політекономії, яскравими представниками якої були насамперед М.Бунге та Д.Піхно. По суті їм вдалось змінити розвиток тогочасної української економічної думки у новому напрямку, що максимально наближався до теорії граничної корисності.

У посібнику "Основи політичної економії", який М.Бунге назвав нарисом, було системно викладено погляди на такі базові економічні категорії як витрати виробництва, ціна і цінність, попит і пропозиція [2, с.123]. При цьому першопричиною всіх явищ він вважав потреби людей та суспільства, які важко між собою розділити, не обмежуючись при цьому тільки їхнім матеріальним походженням. Засобом задоволення цих потреб виступає обмін, у процесі якого відображається цінність людських благ. Перехід від цінності до ціни М.Бунге здійснив, використовуючи таке своєрідне поняття як "суперництво", що було ознакою новизни у тлумаченні цієї категорії. "Ціна встановлюється при обміні суперництвом, або відношенням між попитом покупців і пропозицією продавців. Сила попиту залежить від величини потреби, коштів і міркувань покупців; сила пропозиції – від чисельності виробництва і розрахунків продавців" [2, с.126]. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що М.Бунге істотно відхилився від ідей трудової теорії. Більше того, він досить безапеляційно висловився щодо роботи К.Маркса "Капітал", зазначивши, що ні теоретичний, ні практичний аспекти цього рукопису нічого не дають для науки [3, с.378]. З такою категоричною оцінкою ми не можемо погодитись, оскільки фундаментальна праця К.Маркса є базовою для трудової теорії вартості, хоча, безумовно, і не пояснює всіх економічних процесів.

Послідовником поглядів М.Бунге був його учень Д.Піхно, який більш повно виклав свої ідеї, максимально наближені як до теорії граничної корисності, так і до теорії попиту та пропозиції. Перша його робота називалась "Закон попиту і пропозиції", проте це була власне лише передмова до цієї теорії. У ній Д.Піхно зазначав, що "корисності або споживчі цінності є не що інше, як речі і послуги, які задовольняють потреби людини, а індивідуальна і суб'єктивна оцінка творить індивідуальну і об'єктивну цінність" [3, с.379]. Витрати ж виробництва Д.Піхно розглядав як центр, навколо якого відбувається коливання ринкових цін, причому цей центр не є постійним.

У іншому своєму рукописі "Основи політичної економії" Д.Піхно більш докладно сформулював визначення термінів "попит" та "пропозиція", навівши також перелік їхніх складових елементів. "Попит – це бажання набути цінності, поєднані з необхідними для цього засобами. Пропозиція – це бажання відчужити цінність, поєднане з необхідними для цього засобами, що визначають можливість відчуження" [2, с.279]. Попит за Д.Піхно складається з наступних елементів: потреба, міра придатності, трудність придбання речі чи послуги; елементами пропозиції є: мета та організація виробництва, фізичні та економічні властивості продукту, проблематичність збуту. Використовуючи ці категорії, автор пояснює процес формування ціни. "Дослідити встановлення мінової цінності або ціни в кожному окремому випадку і загальний закон встановлення цін, значить дослідити, по-перше, елементи попиту, по-друге, елементи пропозиції, по-третє, відношення між попитом і пропозицією, тобто спосіб поєднання елементів, які в них входять" [2, с.279]. Отже, Д.Піхно ціноутворення трактує, насамперед, системно: через перелік його складових, загальну структуру та взаємозв'язки між елементами. Співставлення між попитом та пропозицією може бути на основі "індивідуальної чи ринкової оцінки", "у силу традиції чи закону" [2, с.280].

Д.Піхно розглядав не номінальний, а реальний попит, що поєднував бажання та можливості їх здійснити. Він розрізняв загальну та купівельну спроможність: "частина тих засобів, котра призначається для задоволення кожної окремої потреби без усіх інших" [2, с.283]. Д.Піхно досягнув більшого прогресу порівняно з М.Бунге, намагаючись виразити платоспроможність за допомогою математичних методів. При цьому він одночасно зазначав, що складні явища у математичному вигляді подати неможливо.

Слід зазначити, що, на нашу думку, Д.Піхно максимально наблизився до можливості синтезу різноманітних вартісних теорій, проте так і не сформувавши самостійно його до кінця. Окрім того він також розглядав поняття цінової рівноваги, що відоме сучасній науці у вигляді так званого "хреста Маршалла".

Безумовним доповненням до теорії граничності були міркування Р.Орженцького викладені у праці "Основні закони цінності і їх практичне значення" [2, с.379]. Він зауважував, що відчуття задоволеності чи незадоволеності фізичними благами лежить у психологічній площині. Цей психологічний ефект визначає позитивні та негативні цінності для конкретної людини. Також вчений не сприймав трудову теорію вартості, на противагу якій аргументовано зазначав, що неможливо звести будь-яку конкретну працю до абстрактної праці.

Подальший вагомий розвиток психологічного напряму теорії маржиналізму був здійснений у працях українського вченого Є.Слуцького. У роботі "теорія граничної корисності" він намагався звести в єдину систему всі основні напрацювання щодо окремих ідей, поглядів і концепцій цієї теорії [2, с.479]. Найбільшою його заслугою є дослідження поведінки суб'єктів у рукописі "До теорії збалансованого бюджету споживача", що був логічним продовженням попередньої роботи. У цій праці автор за допомогою математичних методів проаналізував переваги та недоліки теорії маржиналізму. Через введення поняття "компенсованої зміни ціни" (коли зростання цін відбувається зі збільшенням доходу) Є.Слуцький вивів математичні формули, що визначають залежність між попитом на одне із благ, відносно ціни іншого блага і назвав це "законом взаємозамінності кінцевих благ" [2,с. 492].

Вчений також розглядає поняття "насичуючих благ" (ті, гранична корисність яких знижується зі збільшенням кількості благ) та "ненасичуючих" (гранична корисність благ збільшується зі збільшенням їхньої кількості). На основі цього Є.Слуцький закон попиту інтерпритує наступним чином: попит "нормальний", якщо "кожне благо збільшується разом із зростанням прибутку і зменшується із збільшенням ціни на це благо"; попит "анормальний", якщо "приріст прибутку означає посилення попиту для благ ненасичуючих і його зменшення – для благ насичуючих" [2, с.494]. Значний вклад Є.Слуцького у розвиток теорії граничної корисності визначається тим, що він математично виміряв поняття "корисності", що не вдавалось основоположникам цієї теорії.

Отже, підсумовуючи попередні тлумачення, можна зробити наступний висновок із теорії маржиналізму: цінність будь-якого блага визначається граничною корисністю. При цьому дана концепція розмежовувала сукупну корисність благ і конкретну, а не абстрактну граничну корисність, яка впливає на процес ціноутворення. Правильність застосування цієї теорії особливо чітко підтверджується відомим явищем "дефіциту", коли при однакових витратах на одну і ту ж саму річ її цінність підвищується з міру зростання споживчої потреби в ній. Основним недоліком теорії граничної корисності є ігнорування впливу ролі виробництва на процес ціноутворення та перенесення акцентів у сферу обігу. При цьому відбувається абсолютизація фактора попиту. Слід також зазначити високий рівень абстрактності теорії маржиналізму, що не дозволяє здійснити її використання в наукових дослідженнях з метою отримання прикладних результатів.

Теорія маржиналізму, як і теорія трудової вартості, побудована на використанні моністичного принципу, суть якого полягає у пошуках єдиного джерела вартості, що є єдиною основою ціни.

Першим вченим неокласичної школи, який здійснив відступ від намагань побудувати моністичну теорію вартості і ціни, був англійський економіст Альфред Маршалл. Він об'єднав обидва підходи в єдину концепцію, що стало фундаментальною основою сучасних економічних теорій ціни. Згідно з його теорією, ціна визначається взаємодією ринкових сил: з одного боку – витратами виробництва (фактор пропозиції) та корисністю – з іншого (фактор попиту). Даний підхід визначає сутність теорії попиту та пропозиції за А.Маршаллом, що є синтезом попередніх теорій. При цьому обидва фактори він розглядає як рівні за значимістю та рівноважливі категорії. У даному аспекті широко відомим є його вислів: "Ми могли б однаковою мірою сперечатись про те, що регулює вартість, – корисність чи витрати виробництва, як і про те, чи розрізає шматок паперу верхнє або нижнє лезо ножиць" [6, с.31]. Тобто А.Маршалл органічно поєднав суб'єктивну граничну корисність із затратами виробництва і сформулював на її основі ринкову теорію ціни як найбільш збалансовану концепцію.

Ще у 1890 році українським вченим-економістом М.Туган-Барановським висловлювалась ідея поєднання обох теорій. Так, зокрема, він зазначав: "теорія Рікардо підкреслює об'єктивні фактори цінності, теорія Менгера – суб'єктивні моменти оцінки…Теорія Рікардо не виключає, а лише доповнює теорію граничної корисності" [7, с.57]. У своїх численних працях про теорію вартості М.Туган-Барановський намагався пов'язати виробничі фактори ціноутворення з ринковими механізмами: "Ціна вільно виробленого товару визначається тими видатками на його виробництво, які дають змогу виробити товару стільки, скільки його потребує ринок" [8, с.110]. Процес оцінювання він пояснював насамперед на основі принципу граничної корисності. Одночасно з тим акцентував увагу на тому, що розподіл товарів здійснюється відповідно до теорії трудової вартості. Можливість досягнення паритету між обома цими теоріями науковець вважав тим граничним ідеальним станом, до якого повинна прагнути національна економіка, але який є по суті недосяжним. Однак до кінця об'єднати в єдину цілісну концепцію ринкової ціни обидва методи йому не вдалося. "Очевидно, товарне господарство має певний механізм, який сам по собі, без жодного втручання суспільної влади, доводить до того, що товарів виробляється відповідно до суспільного попиту" [8, с.104]. Дане висловлювання дуже подібне до того, що А.Сміт називав механізмом "невидимої руки", яким пояснював явище стихійного формування на ринку рівноважних цін.

Суперечки щодо першості синтезу теорій трудової вартості й граничності серед сучасних вчених тривають донині. Існує альтернативна думка щодо пріоритету саме М.Туган-Барановського, якої зокрема дотримується у свої працях видатний український дослідник С.М.Злупко [3].

На основі синтезу трудової теорії вартості та маржиналізму ґрунтується сучасна теорія ринкового ціноутворення, в якій виділяють загальний та спеціальний напрямки [9]. У загальній теорії ціна є грошовим вираженням вартості і характеризується суспільно необхідним рівнем витрат, що формуються на основі співвідношення попиту та пропозиції. У спеціальній теорії ціна виступає як сума грошей, що сплачує покупець продавцю в реальних ринкових умовах реалізації товару. Ці два підходи не випливають один з одного і є принципово протилежними тільки на перший погляд. "Проте в реальній дійсності рух ціни залежно від попиту і пропозиції зрештою впирається в межі, пов'язані з необхідністю відшкодування суспільно необхідних затрат праці, тобто вартості" [5, с.76]. Отже, звідси можна зробити висновок, що загальна і спеціальна теорії ціни є за своєю суттю взаємообмежуючими та взаємодоповнюють одна одну. При цьому загальна теорія ціни ґрунтується на теорії вартості, а спеціальна теорія – на основі прикладних методів формування ціни.

Висновки. Сучасна економічна теорія базується на синтезі методологій трудової вартості та маржиналізму. Фактично ці різні напрями є протилежними, але не суперечливими за своєю суттю і пояснюють один і той же процес ринкового ціноутворення, на якому ґрунтуються конкретні цінові методи.

Проведений ретроспективний аналіз вартісних теорій дає можливість стверджувати, що погляди українських вчених гармонійно розвивались і відповідали тогочасним передовим науковим ідеям, а інколи випереджали їх у часі. Найбільш суттєвий вклад у розвиток тогочасної перспективи економічних досліджень з боку вітчизняних представників, на нашу думку, зробили Д.Піхно, М.Туган-Барановський та Є.Слуцький.

Література

1. Гриценко А. Еволюція вартості / Гриценко А. // Економіка України. – 2001. – №4. – С. 45-55.

2. Українська економічна думка: хрестоматія / Упорядник С.М. Злупко. – К.: Знання, 2007. – 694 с.

3. Злупко С.М. Історія економічної теорії: підручник / Злупко C.М. – К.: Знання, 2005. – 719 с.

4. Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі / Блауг М.; [пер. з англ. І.Дзюб]. – К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2001. – 670 с.

5. Гриценко А. Маржиналізм і трудова теорія вартості: чи можливий синтез? / Гриценко А. // Економіка України. – 1996. – №1. – С. 73-79.

6. Маршалл А. Принципы экономической науки: [у 2 т.] Т. 2 / Маршалл А.; [пер. с англ.]. – М.: ИД "Прогресс", 1993. – 310 с.

7. Павлишенко М.М. Модифікація вартості товару / Павлишенко М.М. // Економіка України. – 2001. – №7. – С. 48-58.

8. Туган-Барановський М.І. Політична економія. Курс популярний / Туган-Барановський М.І. – К.: Наукова думка, 1994. – 262 с.

9. Корінєв В.Л. Цінова політика підприємства: [монографія] / Корінєв В.Л. – К.: КНЕУ, 2001. – 257 с.