Бюрократична система в концепції Мішеля Кроз‘є: біхевіористський підхід

Радей А.С.

На сучасному етапі розвитку теорії бюрократичного управління найпоширенішими є біхевіористський, системний і ситуаційний підходи до вивчення феномену бюрократії.

Успіхи, досягнуті до 50-60-х років в царині соціальної психології, сприяли перенесенню методів, що позитивно зарекомендували себе, на побудову нової науки філософії управління. Широко став застосовуватися аналіз поведінки працівників бюрократичного апарату для пояснення діяльності органів управління. На відміну від концепції «людських відносин», які робили основний акцент на сприятливому психологічному кліматі у колективі і гармонізацію міжособистісних відносин, поведінковий підхід зосереджувався на наданні допомоги службовцям адміністративного апарату в усвідомленні ними власних можливостей при використанні біхевіористських методів. Підвищення ефективності діяльності окремого працівника повинно було спричинити зростання ефективності функціонування всієї організації. Але, як і у випадку з теорією «людських відносин», результати біхевіористських досліджень на сьогоднішній день знаходять реалізацію лише в рамках керівництва управлінським персоналом організацій.

Однією з найвідоміших концепцій, розроблених у руслі біхевіористського підходу, є концепція відомого французького соціолога Мішеля Кроз’є. При розгляді організації М. Кроз’є використовує фактори дії психологічних закономірностей. За такого підходу структура організації виступає як мережа міжособистісних відносин.

Одним з найбільших людських прагнень М. Кроз’є вважає бажання гарантувати собі безпеку. Таку можливість надає бюрократична система, де стан соціальної захищеності службовців сполучається з достатньою незалежністю стосовно начальства через дії норм і приписів, що обмежують сваволю керівництва. Тому люди, на думку М. Кроз’є, тяжіють до різного роду бюрократичних структур, знаходячи в них бажаний притулок перед стихією соціальних катаклізмів.

М. Кроз’є малює картину ідеального світу у свідомості бюрократа - це цілком «передбачений» всесвіт. Відносини між керуючими і керованими повинні будуватися за принципом асиметрії: повна передбачуваність поведінки других при абсолютній свободі дій перших. У такий спосіб досягається підконтрольний стан стабільності суспільства для управлінців. Будь-яке несанкціоноване керівництвом ускладнення системи, будь-яка громадянська ініціатива знизу, будь-який демократичний прояв самостійності здатні порушити досягнутий стан повної визначеності й заданості і внести елемент непідконтрольної випадковості. В інтересах бюрократії – зрізати в корені починання, що сприяють ускладненню підконтрольного їм середовища, а по можливості й спростити її методами формалізації суспільних відносин. Французька бюрократія, на думку М. Кроз’є, у цьому досягла більших успіхів.

Оригінальність підходу М. Кроз’є також полягала в тому, що в дисфункціях бюрократії він побачив не відхилення, а властивість, що конституює у діяльності сучасних бюрократичних організацій їх "латентну функцію".

"Бюрократична система організації - це така, у якій дисфункції стали головним елементом рівноваги". М. Кроз’є також вказує на те, що деякі організаційні завдання пов'язані з непередбаченими подіями, на неприйнятність стандартизованих правил, а також на те, що часом особливі навички й професійні знання мають здатність протистояти непередбачуваності. Для управлінців ситуації невизначеності є досить складними, оскільки вони не мають тих знань, які дозволили б їм визначити, чи правильно діють підлеглі, і відповідно регулювати їхню поведінку. Соціальний контроль у таких випадках відрізняється особливим ослабленням.

Конкретизуючи механізм функціонування французької бюрократичної моделі, у якості її основи М. Кроз’є виділяє "бюрократичні порочні кола". На його думку, вони утворяться в результаті сполучення і взаємодії чотирьох фундаментальних характеристик: безособовості, централізації, стратифікації і відносин паралельної влади. При цьому перші три виступають як прояви сутності офіційного ієрархічного типу влади.

Безособовість бюрократичної моделі включає вироблення правил, що визначають функції людей у різних ситуаціях. Її сутність полягає в прагненні до повної ліквідації сваволі й ініціативи індивідів через ліквідацію "невизначеностей". У системі, де відсутня "сваволя" підлеглих у визначенні ними своїх функцій, розмірковує М. Кроз’є, роль керівника зводиться до формального контролю за застосуванням правил. Отже, він втрачає реальну владу над підлеглими. У свою чергу останні не мають змоги впливати на керівників, тому що їхнє керівництво повністю визначене приписами зверху.

Друга характеристика бюрократичної моделі - централізація влади з прийняття рішень - виражає тенденцію до відокремлення керівництва від ієрархічного рівня, на якому рішення і правила втілюються в життя ("створення дистанції"). Ця бюрократична риса тісно пов'язана з безособовістю. Для того щоб зберегти атмосферу безособовості, необхідно всі рішення приймати на такому рівні, де відповідальні за них захищені від впливів з боку тих, на кого ці рішення поширюються.

З першими двома характеристиками тісно пов'язана і третя риса бюрократичної моделі - стратифікація, тобто ізоляція ієрархічних категорій ("страт") одна від одної. Вона випливає з ліквідації можливості взаємного тиску керівництва на підлеглих і підлеглих на керівництво.

Бюрократична організація складається з ряду накладених один на одного прошарків, розділених бар'єрами й мінімальною комунікацією між собою. В умовах зменшення ієрархічного тиску й неможливості завдяки наявності бар'єрів створити неформальну групу, що включає членів різних страт, виникає сильний тиск страт на своїх членів. Воно, на думку М. Кроз’є, становить одне з головних джерел "корпоративного духу" бюрократів, або того, що він інакше називає кастовістю.

Бюрократична система прийняття рішень не може адекватно й вчасно реагувати на імперативи, що виникають знизу ієрархічної піраміди. Наростає тиск знизу з метою відновлення втраченого реального бачення й додання відповідності рішень дійсності. При цьому єдиним засобом дії керівників нагорі залишається розробка нових правил на додаток до вже існуючих. Таким чином, відбувається подальше посилення бюрократичних рис організації: безособовості, централізації й стратифікації.

Бюрократична модель організації, відзначає М. Кроз’є, неефективна і має негативні наслідки для суспільства. Одне з головних серед них - порушення нормальних комунікаційних зв'язків між різними прошарками ієрархічної градації французького суспільства.

Феномен "некомунікації" стає настільки істотною рисою французької моделі управління, що приводить до утворення на інституціональному рівні так званої "буферної ланки". Остання - один з конкретних проявів комунікаційних бар'єрів у бюрократичному суспільстві. Справа в тому, що в складному соціальному ансамблі, де зв'язки між частинами організації відіграють головну роль, але де вони в той же час ускладнені, і цим недоліком користуються "проміжні ланки".

Директивний метод, що ігнорує цю складність управління, приводить до утворення усередині соціальної системи центрів бюрократичної влади, на дії яких центральна влада фактично вплинути не може. Сформовані бюрократичні структури зводять всі укази нанівець, директиви "погоджують" у серединних ланках цих структур, спотворюються під час проходження управлінськими сходами, а на рівні виконавців найчастіше просто ігноруються.

Виникає закономірне питання: чому ж, незважаючи на всі свої недоліки, "бюрократичний феномен" продовжує існувати? Парадокс, за М. Кроз’є, полягає в тому, що самі недоліки системи виступають для її членів як переваги. "Хоча люди й групи повстають проти існуючих статус-кво, вони жадібно, навіть невротично прив'язані до самих недоліків цієї системи", — пише французький мислитель. В імперсональній і централізованій організації створюється атмосфера формальної рівності, а відносини особистої взаємозалежності людей мають тенденцію до зникнення.

Надбанням бюрократичної моделі з погляду індивіда, за М. Кроз’є, є вирішення в її рамках "проблеми участі". Люди, як правило, бояться участі, тому що вони бачать у цьому загрозу своїй свободі й збільшення контролю за своїми діями з боку інших акторів соціальної гри. Але в той же час вони схильні до залучення в такі дії, дотримуючись природного бажання контролювати своє оточення. Бюрократична модель дає можливість примирити ці суперечливі вимоги. З одного боку, бюрократичні правила "захищають" індивідів від взаємних зазіхань, а з іншого боку - усередині сфери, обмеженої правилами, людина вільна від реальної, ініціативної участі в справах організації.