Долінін Дмитро Володимирович

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини, як склад злочину, закріплений в Кримінальному Кодексі України

Очевидно, що на практиці боротьба з торгівлею людей в нашій державі іде не дуже успішно, проте на законодавчому рівні помітні деякі рухи, направлених на покращення ситуації.  У Кримінальному Кодексі України стаття 149 була викладена в редакції від 12.01.2006 р. № 3316-IV. Ця редакція викликала неоднозначні відгуки збоку юристів, через те, що представляла собою певне поєднання вітчизняного законодавства з європейським (оскільки ряд положень цієї статті майже дослівно відповідають міжнародному визначенню торгівлі людьми, за­кріпленому у Протоколі про попередження і при­пинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвен­цію Організації Об'єднаних Націй проти транс­національної організованої злочинності (обидва документи ратифіковані резолюцією 55/25 Гене­ральної Асамблеї ООН від 15 листопада 2000 р. та Законом від 4 лютого 2004 р. № 1433-1V). Багато проблем виникло із застосуванням цієї статті, адже вона досить складна зі змістової та логіко-граматичної сторони. Наприклад, гостро постала проблема порушення кримінальних справ за ознаками складу злочину, передбаче­ного в новій редакції зазначеної статті.

Таким чином, очевидною є необхідність виробити єдиний підхід до застосування ст. 149 КК в новій редакції. Проаналізуємо цю статтю звернувши увагу на зміст окремих ужитих у ній термінів та кваліфікацію торгівлі людьми .

Відповідно до місця ст. 149 у КК (її включено до розд. III Особливої частини, який має назву «Злочини проти  волі, честі та гідності особи родовим об'єктом  передбаченого нею злочину є воля, честь і гідність особи. Разом з тим не рідко мають місце випадки, коли особу продають за її добровільною згодою з використанням її  уразливого   стану.

Як убачається з ч. 1 ст. 149 КК, з об'єктивної сторони передбачений цією статтею злочин може виявлятись у таких формах: 1)торгівля людьми; 2) здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина; 3) вербування, переміщення, переховування, передача чи одержання людини.

Найбільше   запитані,   викликають  перша і друга форми. Сформулювавши першу як торгівлю людьми, законодавець не пояснив, що саме він має на увазі під цим словосполученням. Напевне, він розуміє торгівлю людьми як їх купівлю-продаж. Підтвердженням цього є попередня редакція ст.. 149 КК (від 5 квітня 2001р.) і передостанній (від 21 грудня 2005р.) варіант проекту нової редакції зазначеної статті, згідно з якими злочинними визнавались відповідно «продаж… людини….» та «купівля, продаж чи здійснення іншої незаконної угоди, об`єктом якої є людина».

 Отже, торгівля людьми як перша форма аналізованого злочину – купівля-продаж людини, що полягає у безповоротній або на певний строк передачі її однією особою (продавцем) іншій (покупцю) за грошову винагороду. При такій передачі можливе можливе застосування до потерпілого фізичного насильства. У зазначеній формі злочин є закінченим з моменту передачі людини іншій особі чи вступу у фактичне володіння  нею та отримання хоча  б частини грошової винагороди (або досягнення домовленості про отримання останьої).

Другу форму злочину, передбаченого ст. 149 КК, законодавець визначив як здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина (це формулювання є невдалим; очевидно, тут малось на увазі, що людина виступає предметом угоди або предметом злочину). Зазначену форму слід розуміти як дії, спрямовані на укладення інших, не пов'язаних із купівлею-продажем, незакон­них угод щодо людини, таких як передача остан­ньої в рахунок погашення боргу, в обмін на інші, крім грошей, цінності або послуги матеріального характеру, її дарування тощо. У разі вчинення аналізованого злочину в цій формі він вважаєть­ся закінченим із моменту передачі (отриман­ня) людини. Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, можуть бути вчинені як із переміщенням потерпілого через дер­жавний кордон України, так і без такого переміщення. Якщо зазначені ді­яння супроводжуються незаконним переправленням осіб через державний кордон України, вони додатково кваліфікуються ще й за ст. 332 КК.

Формулювання в законі третьої форми аналі­зованого злочину являє собою перелік альтер­нативних дій, який майже дослівно відповідає міжнародному визначенню торгівлі людьми, за­кріпленому у Протоколі про попередження і при­пинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвен­цію Організації Об'єднаних Націй проти транс­національної організованої злочинності (обидва документи ратифіковані резолюцією 55/25 Гене­ральної Асамблеї ООН від 15 листопада 2000 р. та Законом від 4 лютого 2004 р. № 1433-1V). Розкриє­мо зміст кожної з цих дій.

Вербування людини слід розуміти як дії, пов'язані із схилянням особи працювати чи надавати послуги на певних умовах, як правило, за матеріальну винаго­роду. До таких дій слід віднести психічний вплив на людину у формі запро­шення, умовляння чи переконання для подальшого її набору, а також сам набір потерпілого працювати чи надавати послуги за наймом. У конкретній ситуації це може проявлятися у запрошенні майбутніх жертв працювати танцівницями, офіціантками, покоївками, охоронцями, різноробами тощо. Діяння у цій формі слід визнавати закінченим з моменту вербування, тобто з моменту вчинення дій, пов'язаних із набором потерпілої особи працювати чи надавати послуги на певних умовах.

Переміщенням людини вважаються дії, спря­мовані на зміну місця її перебування. Як прави ло,   переміщення   здійснює   вербувальник,   але це можуть робити й інші особи. Найчастіше воно пов'язане з перетином кордону, але може відбуватись і всередині країни. Позитивним є те, що згідно з чинною редакцією ст. 149 КК переміщення — однозначно факультативна ознака  торгівлі людьми, в той час як попередня редакція викликала різні думки щодо цього. Переміщення вважається закінченим злочином з моменту зміни місця перебування людини.

Переховування людини — це вчинення суб'єктом злочину будь-яких дій, спрямованих на те, щоб унеможливити або утруднити встановлення того, де на даний час знаходиться потерпіла особа. Зокрема, такі дії можуть виражатися у триманні людини в певних приміщеннях, тайниках, інших місцях, які унеможливлюють або утруднюють встановлення її дійсного міс­цезнаходження. Діяння у цій формі є закінченим з моменту переховування людини суб'єктом злочину.

Поняття передачі людини  розкрито в юридичній літературі як «вчинення винною особою (так званим продавцем) дій, пов'язаних із наданням потерпілого іншій особі (так званому покупцю безпосередньо чи опосередковано». Одержання людини є зворотним боком її передачі та передбачає отримання контролю над нею. Таким чином, передачу або одержання людини слід розуміти як дії, пов'язані з переходом контролю над останньою від однієї особи до іншої. Вербувальник або перевізник передає людину особі, яка її експлуатуватиме. Злочин вважається закінченим з моменту передачі (одержання) людини.

Обов'язковою  ознакою   вербування,  переміщення, переховування, передачі або одержання людини  відповідно до логіко-граматичного тлумачення тексту ст. 149 КК є вчинення зазначених дій за допомогою одного з таких альтернативних способів: із використанням обману, шантажуючи уразливого стану особи, а у кваліфікованих складах крім того — із застосуванням чи погрозою застосування   насильства,   використанням службового становища. Тлумачення тексту цієї статті відповідно до правил українського правопису висновку,  що   передбачений нею злочин у перших двох формах може бути вчинений і без застосування зазначених способів.

Підтвердженням цього є також п. З примітки до ст.. 149 КК, де сказано, що відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи  неповнолітнього має наставати незалежно від застосування перелічених у статті способів. Те, що зміст зазначеного пункту примітки не поширюється на перші дві форми аналізованого злочину, може означити лише одне: ці способи не є обов’язковими ознаками таких його форм, як торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом яких є людина.1[c.30-35]

Під обманом слід розуміти повідомлення неправдивих відомостей (так званий активний обман) або замовчування певних відомостей, які повинні бути повідомлені винним (так званий пасивний обман), у результаті чого по­терпілий вводиться в оману.

Шантаж — це психічне насильство, яке полягає в погрозі розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі бажають зберегти в таємниці.

Легальне (законодавче) визначення поняття уразливого стану особи містить примітка 2 до ст. 149 КК (торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини). Відповідно до неї "під уразливим станом особи слід розуміти зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбав­ляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин".

У свою чергу, такий законодавчий підхід до визначення поняття уразливого стану особи дозволяє виділити на доктринальному рівні певні критерії, сукупність яких свідчить про наявність у особи за­значеного стану.

Перший критерій характеризує стан свідомості та волі особи, що знаходиться в уразливому стані, тобто стан її психіки (інтелектуально-вольової сфери). Така особа, відповідно до примітки 2 ст. 149 КК, поз­бавлена або обмежена у здатності усвідомлювати свої дії (бездіяль­ність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям. Його можна назвати психологічним критерієм уразливого стану особи.

При цьому, виходячи зі змісту примітки 2 до ст. 149 КК, можливі дві ситуації щодо психологічного стану особи, котра знаходиться в уразливому етапі: коли вона повністю позбавлена здатності ус­відомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними (що включає в себе й здатність приймати за своєю волею самостійні рішення, чи­нити опір насильницьким чи іншим незаконним діям) та коли вона лише обмежена у цьому.

Варто зазничити, що законодавець визначає інтелектуальній, вольовий і причинній критерій уразливого стану. Причинний критерій уразливого стану особи дозволяє встановити ті джерела (чинники), котрі й можуть, на думку законодавця, обумови­ти виникнення уразливого стану в особи. Відповідно до примітки 2 ст. 149 КК такими джерелами (причинами) виникнення уразливою стану особи є певні фізичні чи психічні властивості, збіг тяжких особис­тих, сімейних або інших (утому числі зовнішніх) обставин. 2[c.27-34]

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Торгівля людьми здійснюється із корисливих мотивів. Ця озна­ка суб'єктивної сторони для особи, що продає людину, є обов'язковою. При здійсненні іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а так само при вербуванні, переміщенні, переховуванні, передачі або одержанні людини, в тому числі внаслідок торгової угоди, мотиви можуть бути різними. Тому для цих дій мотив є факультативною ознакою. Його встановлення має значення для оцінки ступеня суспільної небезпечності вчиненого діяння.

Для вербування, переміщення, переховування, передачі та одер­жання людини обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є мета злочину, а саме експлуатація потерпілої особи. При цьому, як випливає зі змісту під­пункту b статті 3 Протоколу про попередження і припинення торгівлі людь­ми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, який доповнює Конвен­цію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, згода жертви торгівлі людьми на заплановану експлуатацію не береться до уваги, якщо стосовно до неї було використано один із наступних заходів впливу: погроза застосування сили або її застосування, а також інші форми примусу; викра­дення; шахрайство; обман; зловживання владою або уразливістю положен­ня; підкуп у виді платежів або вигод для одержання згоди особи, яка контро­лює іншу особу.

Відповідно до примітки 1 ст. 149 КК під експлуатацією людини в цій статті слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в пор­нобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або зви­чаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, ви­лучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо. Важливим є те, що закон не вимагає, щоб мета експлуатації людини була досягнута. Для наяв­ності складу злочину досить, якщо винний усвідомлював цю мету та діяв за­ради її досягнення.

Фактична реалізація мети експлуатації людини в деяких випадках вима­гає додаткової кваліфікації (зокрема, за ст. 150 КК).3

Суб'єктом аналізованого злочину є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку на мо­мент його вчинення, причому відповідно до нової редакції статті як та, котра передає людину, так і та, що її одержує, вербує, переміщує, переховує.

На мою думку законодавець міг  би краще викласти ст. 149 КК. Ця стаття і до внесення змін була досить складною а після них – тим більше. Стаття є складною для розуміння як для пересічного громадянина, так і для державного службовця. Складною вона є насамперед через її логіко-граматичну будову. В ст. 149 КК частина статті є результатом вітчизняної правотворчості, а частина – майже дослівно взята із міжнародного правового акту, що аж ніяк не полегшує її розуміння.  Крім того в ній закріплене нове поняття, яке вперше з’явилося в  КК і стосується трьох складів злочинів – «уразливий стан».

 

 

Використана література

 1.Стрекалов Є.Ф., Орлеан А.М. Теоретичні аспекти застосування ст. 149 КК України//Вісник Верховного Суду України.-2006.-№9.-с30-35

2.Козак В.А. Поняття, критерії та ознаки уразливого стану особи за кримінальним правом України//Кримінальне Право України.-2007.-№1.-с.27-34

3.Кримінальний Кодекс України: Науково практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борісов, С.Б. Гавриш та ін. За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. Видання четверте, 2006.-Х.: ТОВ «Одіссей».