Економічні науки/16. Макроекономіка

Гречіхо М. С.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Функціонування природних монополій в Україні на прикладі залізничного транспорту

Практика побудови ринкової економіки в Україні показала, що неокласична теорія не завжди може пояснити і передбачити економічні процеси, що відбуваються. Зокрема, відповідно до цієї теорії, у сфері товарів та послуг повинна мати місце ринкова рівновага – баланс попиту і пропозиції, − і невтручання держави тут є неприпустимим. Мета виробників – отримання максимального прибутку. Проте окремий виробник не може безмежно підвищувати ціну на свій товар. У країнах з розвинутою ринковою економікою для будь-якого товару може знайтися або товар замінник, або фірма конкурент, яка реалізує його за нижчою ціною. Тому ціни не можуть бути гранично високими, оскільки їх економічно необґрунтоване зростання регулює вільний ринок та забезпечує конкуренцію.

В Україні конкуренція часто відсутня. По-перше, багато які товари та послуги (енергоносії, окремі види зв’язку, транспорту) виробляються в умовах природних монополій. По-друге, якщо товар і виробляє кілька фірм, то досить часто між ними існує змова і утворюються картелі. По-третє, монополіями є господарські об’єднання, наприклад гігантські корпорації харчової промисловості, які скуповують основну частину сільськогосподарської продукції, а також великі промислові об’єднання базових галузей промисловості [3, 36]. Зазначене вище становить актуальність теми дослідження.

Отже, об’єктом вивчення даної роботи є природні монополії в Україні.

Предмет дослідження становить залізничний транспорт як приклад природних монополій.

У неокласичній економічній теорії основи аналізу монополій як одного із засобів організації ринку було закладено в працях А.Курно, А.Маршала, Е.Чемберліна, Дж.Хікса. Діяльності монополій у пострадянський період присвячено праці українських учених – В.Базилевича, В.Венгера, Б.Кваснюка, В.Кононенка, Н.Малахової, В.Черняка, Г.Филюк і російських – С.Авдашевої, Н.Бєлоусової, О.Бутиркіна, В.Васильєвої, В.Кокорєва, Н.Розанової, В.Студенцова та ін.

Залізничний транспорт є основним перевізником у країні при незначній конкуренції з боку автомобільного транспорту та авіації. Зокрема, залізниця – практично монополіст на далекі (понад 200-300 км) перевезення пасажирів. Це дає можливість «Укрзалізниці» неухильно підвищувати ціни на квитки: незважаючи на їх зростання у попередні роки, з січня 2009 р. вони знову зросли на 20%, а з березня – ще на 27%, і цю тенденцію, очевидно, буде продовжено. На підвищення цін споживач реагує природно – зниженням попиту, що зменшує прибуток виробника. Проте у випадку нееластичного попиту, щоб перекрити зниження доходу в результаті його зменшення, монополіст може встановити ціну на такому високому рівні, щоб виручка від реалізації меншої кількості виробів перекривала упущену вигоду.

Для досягнення максимального прибутку виробник-монополіст може довільно встановити високу ціну на той чи інший товар або послугу. Він досягне вищого рівня доходу при меншому попиті за рахунок збільшення ціни. Іншими словами, виявляється вигідним виробляти мало продукції, але продавати її якомога дорожче.

Як і в більшості країн світу, в Україні пасажирські перевезення залізничним транспортом є збитковими, і однією з основних причин цього вважаються низькі тарифи [4]. Водночас це зумовлено не тільки об’єктивними причинами, але й необхідністю частково компенсувати затрати, пов’язані з неефективними методами господарської діяльності. Наприклад, обсяги як вантажних, так і пасажирських перевезень залізницями України скорочуються, проте при цьому постійно зростає чисельність зайнятих на них працівників та їх зарплати [1], причому останні зростають вищими темпами, ніж у середньому в економіці країни. Залізниця не реагує на зміни пасажиропотоків шляхом введення сезонних знижок. У зв’язку зі світовою кризою, у тому числі також і в Україні, кількість пасажирів на залізниці скоротилася, проте для їх залучення плануються тільки такі заходи, як заміна матраців та білої постільної білизни кольоровою. На противагу світовій практиці при попередній купівлі квитка пасажир платить більше, ніж безпосередньо перед виїздом. Такі приклади можна продовжити, проте справа не в кількості. Вони свідчать про те, що підвищення цін на залізничні квитки відбувається практично без зміни якості послуг, і це є однією з основних класичних ознак слабо регульованої монополії.

В Україні уже сказано досить багато про необхідність припинення монопольного зростання цін, але все це має, як правило, декларативний характер. У нас основним органом, який регулює діяльність суб’єктів монополій, є Антимонопольний комітет України (АМКУ), покликаний здійснювати контроль над дотриманням відповідних законів. Проте у більшості випадків він відстежує ціни постфактум. Зокрема, за останні роки ціни на залізничні квитки зросли, але обґрунтування їх АМКУ від «Укрзалізниці» добитися не зміг. Це говорить про те, що практичне застосування антимонопольних законів в Україні, скоріше, виняток, ніж правило, тому їх ефективність невелика і серед усіх зловживань монополій необґрунтоване підвищення цін є найбільш поширеним[2].

У зв’язку з цим, на нашу думку, Державній інспекції з контролю за цінами необхідно ввести систему попереднього декларування підвищення цін (тарифів) на товари та послуги. Їх обґрунтування має здійснюватися на основі порівняльного аналізу з темпами зростання витрат, інфляції, заробітної плати

та ін. При цьому, поряд із суто економічними факторами, необхідно враховувати також і соціальні аспекти, пов’язані із задоволенням потреб ринку.

У самій назві «Антимонопольний комітет» – закладено його сутність – «проти монополій». Тим часом в економічно розвинених країнах монополії відіграють значну роль, і обмежитися тільки боротьбою з ними немає рації. Тому, поряд із функціями контролю, АМКУ було б доцільно взяти на себе обов’язки партнера виробників та споживачів з метою забезпечення балансу взаємних їх інтересів.

Із зазначеного вище можна зробити висновок, що в умовах ринкової економіки значне місце займають природні монополії. Мета виробників – отримання максимального прибутку. Тому держава повинна втручатися у діяльність фірм-монополістів, оскільки задля ефективного функціонування економіки та задоволення суспільних потреб повинна мати місце ринкова рівновага – баланс попиту і пропозиції. В Україні основним органом, який регулює діяльність суб’єктів монополій, є Антимонопольний комітет України (АМКУ), покликаний здійснювати контроль над дотриманням відповідних законів.

Література:

1. Горяінова Т. Удосконалення управління трудовими ресурсами. «Пролемы экономики и управления на железнодорожном транспорте». Материалы Третьей Международной научно-практической конференции, с. 31.

2. Костусєв О. Інституційний і підприємницький монополізм та їх особливості в умовах перехідної економіки України. У зб. Антимонопольна конкурентна політика: теорія і практика. «Збірник наукових праць». Випуск 1. К., «Фенікс», 2006, с.9.

3. Петренко О. Про ціноутворення в умовах монопольного ринку // Економіка України. − 2010. − № 4.

4. Цвєтков Ю., Макаренко М. Головна мета та основні напрями реформування залізничного транспорту. «Проблемы экономики и управления на железнодорожном транспорте». Материалы Третьей международной научно-практической конференции. К., ГЭТУТ, 2008,
с. 5-9.