Економічні науки/10. Економіка підприємства

Різніченко К.Г.

Кременчуцький державний університет імені Остроградського

Особливості управління валютними ризиками

Управління валютним ризиком передбачає визначення його степені, оцінку можливих наслідків та вибір методів страхування. Першочерговий етап у визначенні степені валютного ризику заключається в його ретельному аналізі і оцінці можливих збитків та інших наслідків, так як від цього залежить вибір конкретного методу захисту.

В короткостроковому плані корпорації оцінюють ризиковість кожної конкретної товарної або іншої угоди, при цьому стан сумарного балансу не відіграє великого значення. Але для банків або крупних ТНК з значним об’ємом міжнародних операцій такий підхід неприйнятний.

Посилення валютної нестійкості зробило актуальним питання про централізацію управління валютним ризиком на рівні всієї корпорації. По кожній іноземній валюті визначається непокрита (чиста) позиція під ризиком, яку центральна ланка монополії страхує тим чи іншим способом.

Взаємний залік ризиків по пасиву і активу – «метчінг» – один з найефективніших методів обліку і оцінки валютного ризику (шляхом вирахування, наприклад, надходжень валюти з суми її відтоку можна виявити реальний розмір ризику).

Необхідно відзначити, що і при централізації захисту від валютного ризику відповідальність за валютні збитки з конкретних підрозділів знімається і переноситься на материнську компанію не повністю. Прийняття будь-яких комерційних рішень в теперішній час обумовлено фактором валютного ризику. Крім того, в окремих випадках невиправдана централізація ризиків може ускладнити діяльність корпорації.

Доходи і збитки від валютних (конверсійних) операцій зазвичай враховуються як частина поточної операційної діяльності корпорації, тобто заносяться в рахунок прибутків і збитків (прибутки обкладаються податками). Результати «трансляцій» (перерахунку) інколи розглядаються як особлива стаття в балансі, а деяких випадках розцінюються як поточні прибутки і збитки.

Управління валютним ризиком завжди полягає у виборі одної з декількох альтернативних стратегій.

Більшість корпорацій і банків віддають перевагу проведенню селективного управління валютним ризиком, тобто страхувати тільки «неприйнятний» ризик (ризик, вірогідність якого досить велика). Частина валютного ризику може бути прийнята корпорацією в сподіванні на благополучний розвиток кон’юнктури – питання полягає лише в визначенні його рівня і оцінці вартості страхування. Якщо є реальна можливість отримати прибуток від зміни валютних курсів, то банк або корпорація від цього, як правило, не відказуються.

Після того як прийнято рішення про необхідність захисту, корпорація обирає відповідний метод управління валютним ризиком. Ці методи в практиці ТНК прийнято підрозділяти в першу чергу на «внутрішні» і «зовнішні». Перші являють собою, міри по запобіганню виникненню валютного ризику, тобто засоби превентивного характеру. Другі впливають головним чином не на процес виникнення ризику, а на його наслідки шляхом їх усунення. І «внутрішні» і «зовнішні» методи можуть бути короткострокового (тобто тактичного) або довгострокового (стратегічного) характеру.

Серед найбільш часто використовуваних «внутрішніх» методів управління валютним ризиком слід перш за все відмітити прискорення і уповільнення платежів в іноземній валюті як в по відношенню зовнішніх партнерів ТНК, так і в середині монополістичної групи (так названі операції «лідз енд легз»). Змінюючи режим платежів між материнською і дочірними компаніями, можна добитись суттєвого зниження ризику.

Ще більш важливим і відносно довгостроковим «внутрішнім» методом управління валютним ризиком є правильний вибір валюти відфактурування товарної операції. Оптимальний варіант – використання національної валюти, так як ризик в цьому випадку повністю зникає. Продовжують використовуватись різні види застережень в якості засобу захисту від коливань курсів.

Велике значення має вдосконалення системи управління ліквідністю корпорацій. Чіткий облік, планування і прогнозування грошових потоків, послідовне скорочення ризикових періодів і сум під ризиком, підвищення ефективності і відповідальності управлінського апарату, оптимізація процесу прийняття рішень дозволяють суттєво знизити ризик валютних втрат.

«Зовнішні» методи управління валютним ризиком в своїй масі є банківськими, так як основані на різноманітних інструментах банківської діяльності. Вони покликані перед усім перенести валютний ризик на інші установи, які виступають учасниками відповідних фінансових операцій.

Найбільш широко для зменшення валютного ризику використовуються строкові валютні операції: форвардні, ф’ючерсні, опціонні (на міжбанківських ринках і на біржах). Строкові угоди використовуються для покриття валютного ризику або для його страхування (хеджування). Найбільш розповсюдженим серед крупних банків і ТНК є метод балансування активів і пасивів по валютам і строкам. Після того як все можливе зроблено на рівні дочірної компанії ризик передається в головну контору. В цьому випадку немає необхідності страхувати кожну конкретну операцію і проводиться захист всього балансу корпорації вцілому. На першопочатковому етапі в основному використовуються «внутрішні» методи управління валютним ризиком, а на заключному –“зовнішні”. Все частіше корпорації і банки одночасно удаються до страхування ризику зміни відсоткових ставок, комбінують різноманітні валютні і кредитні інструменти.

Таким чином вибір того чи іншого методу головним чином залежить від політики фірми та її традицій.