Секція «Історія»

Підсекція «Всесвітня історія»

Ліщинська О.С.

аспірантка кафедри всесвітньої історії

Донецький Національний університет, Україна

ВИСВІТЛЕННЯ ПИТАННЯ ЩОДО ДІЯЛЬНІСТІ ООН У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ ЖІНОК В КРАЇНАХ БЛИЗЬКОГО СХОДУ І МАГРИБУ (1975-1995) В ІСТОРІОГРАФІЇ.

Організація Об'єднаних Націй з моменту її створення одним із провідних напрямків у своїй діяльності зробила вирішення питання щодо встановлення гендерної рівності у всіх державах-членах організації. Однак для арабських країн Близького Сходу і Магрибу надання допомоги з цього питання стало можливим тільки з отриманням незалежності й повною ліквідацією колоніальної системи. Саме завдяки зусиллям ООН спрямованим на реалізацію міжнародних конвенцій в арабських країнах, дослідники стали частіше торкатися у своїх працях присвячених ООН, країнам Близького Сходу і Магрибу, гендерної проблематики, особливо з моменту проголошення Першого десятиліття жінки ООН у 1975 році. Звернули увагу на вирішення питання щодо правового статусу жінки, аналізуючи всі ті заходи й міжнародні нормативно-правові акти цього спрямування, які були ухвалені й реалізовані ООН як на міжнародному, так і на національному рівні за допомогою сприяння урядів арабських країн.

Низка досліджень присвячена аналізу роботи структурних підрозділів у системі ООН в галузі захисту прав жінок на міжнародному рівні.

У монографії російської дослідниці Чолганської В.Л. «Публікації ООН і її спеціалізованих установ» [1] міститься інформація стосовно створення за розпорядженням Економічної та Соціальної Ради (ЕКОСОР) (1948) запитальника для різних країн, у тому числі й арабських з оцінки правового становища жінок, що значно полегшило отримання інформації з цього питання і її всебічного аналізу з боку ООН. Праця російської дослідниці Проскурової С.С. «ООН: конспект лекцій» [2] містить глибокий аналіз діяльності Генеральної Асамблеї (ГА) ООН, указуючи на її координуючу роль у процесі ухвалення найбільш важливих рішень у галузі прав людини. Вона також звертає увагу на той факт, що саме ГА ініціює проведення низки досліджень і надання рекомендацій з метою сприяння світовому співробітництву у сфері захисту прав людини без розподілу за ознакою статі. У цьому ж контексті привертає увагу колективна праця «Соціальна діяльність ООН» [3], де відзначається роль ЕКОСОР у сфері захисту економічних і соціальних прав жінок та поданні відповідної інформації Генеральній Асамблеї. Також надавався докладний аналіз діяльності низки установ у системі ООН, таких, як всесвітня організація охорони здоров’я (ВОЗ) і міжнародного надзвичайного фонду допомоги дітям (ЮНІСЕФ) у галузі захисту прав жінок.

В колективній праці «Ми, народи Об'єднаних Націй...» [4], зазначається, що саме з моменту створення в 1946 році Комісії зі становища жінок, ООН поставила питання про ліквідацію дискримінації жінок на один рівень із найбільш актуальними проблемами того часу.

Російський фахівець Кайбаєв Б.Г. у своєму дослідженні «Міжнародні організації: інформація і безпека на Близькому Сході» [5] відзначає створення регіональних інформаційних центрів ООН для арабських країн, які були покликані полегшити доступ національних урядів до необхідної інформації у справі захисту прав жінок. Саме таке співробітництво, на думку автора, надало можливість налагодити контакти між урядами й організацією з метою реалізації найбільш важливих положень у сфері захисту прав жінок.

В колективній праці «Жінки світу в боротьбі за соціальний прогрес» [6], відзначалася роль ЮНЕСКО в процесі ліквідації неписемності серед арабських жінок, яка втілилася в проведенні спеціального семінару з цього питання для країн Магрибу та наданням низки рекомендацій.

Важливе значення має широкий і всебічний аналіз міжнародних нормативно-правових актів в галузі захисту прав жінок, ухвалених ООН. Ця інформація міститься в роботах російських дослідників Монастирського Є.А. і Данченко Н.І. «Рівноправність жінок: справжнє і сумнівне» [7], а також у монографії російського дослідника Дмитрієва Г.К. «Міжнародний захист прав жінок» [8]. Так, Монастирський Є.А. і Данченко Н.І. завдяки широкій базі джерел, надають перелік усіх ухвалених ООН конвенцій в галузі економічного, соціального і політичного захисту прав жінок, аж до 1975 року, при цьому автори, відзначаючи низку недоліків, указували на юридичну основу цих документів для досягнення рівноправності між чоловіками й жінками. Дмитрієв Г.К. відзначив, що, не дивлячись на те, що відповідальність за виконання цих міжнародних правових стандартів лягала на ГА і ЕКОСОР, головна відповідальність лежить на національних урядах. Саме держави-члени ООН, у тому числі й країни Близького Сходу і Магрибу, згідно з думкою Островського Я.О. [9], заклали в основу своїх національних законодавств один із головних документів «Загальну декларацію з прав людини», це надало поштовх для подальших дій у напрямку юридичного закріплення рівності статей.

Українська дослідниця Хрисанова С.Ф. у першій книзі своєї монографії «Драма прекрасної дами: парадокси сучасного розвитку чоловіків і жінок: гендерний підхід до сучасної проблеми» [10], надає широкий аналіз усіх аспектів діяльності ООН у галузі захисту прав жінок, виділяючи при цьому низку найбільш пріоритетних напрямків. Так, один із таких напрямків було відзначено російською дослідницею Коршуновою Є.М. у її роботі «Міжнародний захист прав жінок» [11]. Автор аналізує діяльність МОП у напрямку поліпшення умов праці жінок, виділяючи ухвалення Конвенції «З охорони материнства» (1952), як документ, що встановив низку міжнародних норм у сфері трудової діяльності жінок-матерів, а рішення з упровадження цих положень у національні законодавства, через втілення розроблених заходів було ухвалено пізніше на Тегеранській конференції з прав людини 1968 року. Однак реалізація принципів упроваджувалася тільки при наданні необхідної допомоги з боку установ системи ООН.

На противагу Коршуновій Є.М., російська дослідниця Поленіна С.В. у своїй роботі «Права жінок у системі прав людини: міжнародний і національний аспект» [12], указує на специфіку Конвенцій МОП, які допускали можливість пристосовування міжнародної норми до національного законодавства арабських країн у процесі його розвитку.

Важливе значення має аналіз найбільш важливих у міжнародній юридичній практиці документів, присвячених правам жінок. Так, у роботі колективу авторів «ООН. Підсумки, тенденції і перспективи (до 25-річчя ООН) [13], указувалося на те, що саме «Декларація з ліквідації дискримінації стосовно жінок» (1967), вперше охопила весь комплекс основних положень, спрямованих на досягнення гендерної рівності у всіх сферах суспільної діяльності, відзначаючи при цьому критичну позицію відносно цього документа арабських держав.

Російський дослідник Мацейко Ю.М. [14] у своїй статті відзначив той факт, що успішну діяльність в галузі захисту прав жінок для молодих незалежних арабських держав повинна була забезпечити міжнародна стратегія розвитку на друге десятиліття ООН, основною метою якої було надання всебічної допомоги молодим країнам.

Російська дослідниця Титова В. [15] у своїй статті відзначила, що завдяки діяльності Комісії ООН зі становища жінок до початку 1976 року було завершено всі консультації з державами-членами організації та її спеціалізованими установами стосовно питання завершення роботи над проектом Конвенції з ліквідації усіх форм дискримінації стосовно жінок. Її ухвалення в 1979 році, стало завершальним етапом у процесі міжнародного нормативно-правового закріплення прав жінок. Російський дослідник Манов Б.Г. у своїй монографії «ООН і сприяння здійсненню угод з прав людини» [16], надає інформацію щодо положень цього міжнародного документа, підкреслюючи чітко розроблену систему контролю з боку ООН за діяльністю держав-членів організації в сфері ліквідації дискримінації жінок. У статті «Обговорення конвенції продовжується» [17] висвітлювалася низка питань, які були обговорені на 26 сесії Комісії ООН зі становища жінок, а їхня нерозв'язаність свідчила про необхідність ухвалення Конвенції.

Багато робіт було присвячено вивченню питання організації, проведенню й аналізу діяльності Першої всесвітньої конференції зі становища жінок у Мехіко в 1975 році та її рекомендацій, спрямованих на вирішення гендерного питання в країнах Близького Сходу і Магрибу. Серед відомих нам робіт необхідно відзначити монографію російської дослідниці Бережної Н.О. [18], у якій автор відзначає, що, проголосивши 1975 рік Міжнародним роком жінки, Генеральна Асамблея тим самим закликала світову громадськість почати впроваджувати спільні дії з метою досягнення основних гендерних цілей: рівноправності, розвитку і миру. Водночас російська дослідниця Гризунова М.Г. [19] у своїй роботі відзначила, що Комісія ООН зі становища жінок доклала чимало зусиль для підготовки до розгляду на конференції найбільш важливих і вагомих питань з метою активізувати зусилля зі встановлення повної рівності між чоловіками і жінками, а питанням особливої важливості стала підготовка проекту міжнародної конвенції з ліквідації усіх форм дискримінації стосовно жінок.

Російська дослідниця Азимджанова С.О. у своїй роботі «Підсумки Десятиліття жінки ООН» [20] відзначила той факт, що проведення Міжнародного Року Жінки стало тією важливою міжнародною акцією, яка доповнила раніше ухвалені міжнародно-правові гарантії захисту прав жінок з урахуванням застереження стосовно невтручання у внутрішні справи держав. Колектив авторів праці «Жінка в сучасному світі й ідеологічна боротьба: науково-аналітичний огляд» [21], підтвердив точку зору Азимджанової С.О. і відзначив, що проголошення Десятиліття жінки ООН (1975-1985) надало додатковий імпульс активізації боротьби жінок за свої права під егідою ООН.

Російська дослідниця Кисельова Н.О. у своїй монографії «Міжнародний жіночий рух у боротьбі за мир, рівноправність і соціальний прогрес» [22] виділила основні принципи, викладені в ухваленій на конференції в Мехіко Декларації про рівноправність жінок і їхній внесок в розвиток і досягнення миру. Наведені принципи повинні були бути реалізовані на міжнародному рівні впродовж Десятиліття жінки ООН.

Український дослідник Николайко І.В. [23] у своїй монографії надає інформацію про те, що міжнародним закріпленням ухвалених у Мехіко положень і рекомендацій, стало погодження міжустановчої програми «Десятиліття жінки ООН», основною метою якої стало здійснення «Всесвітнього плану дій» на період 1975-1985 рр. в галузі здійснення прав жінок під контролем ЕКОСОР у тому числі і країнах Близького Сходу і Магрибу.

Польська дослідниця Тицнер В. у статті «Традиції... Сучасність» [24], висловила думку стосовно того, що одним із кроків на шляху міжнародного визнання Десятиліття жінки ООН стало проведення Всесвітнього конгресу, присвяченого МРЖ у Берліні в жовтні 1975 року при активній підтримці ООН, а також відзначила його історичне значення. У статті російської дослідниці Смирнової Р. [25] присутня інформація стосовно учасників конгресу, їхньої кількості й основних питань, які обговорювалися. Стаття «У комісіях» [26] дозволяє отримати докладну інформацію про роботу створених на конгресі комісій, основною метою яких було дослідження зазначених у Мехіко проблем на шляху досягнення гендерної рівності.

У колективній монографії «Жінка в сучасному світі: до підсумків Х-річчя жінки ООН» [27] відзначалася важливість створення Фонду розвитку для жінок ООН, який був покликаний підтримувати матеріально ініціативи жінок у боротьбі за їхні права в арабських країнах. Російська дослідниця Швецова С.І. [28] надає інформацію стосовно проведення в Мехіко регіонального семінару для Африки з питань висвітлення ЗМІ можливості реалізації жінками своїх прав.

Таким чином, спосіб аналізу літератури стосовно досліджуваної нами проблеми показав недостатнє її вивчення. Досить добре освіченим виглядає питання щодо діяльності ООН та її структурних підрозділів у галузі ліквідації дискримінації жінок на міжнародному рівні, через аналіз різних заходів та впровадження нових законодавчих актів. Однак не зважаючи на це у багатьох дослідженнях автори дуже обережно й поверхово торкаються питання правового становища арабських жінок з огляду на крайню закритість і консервативність країн Близького Сходу і Магрибу.

Література:

1. Чолганская В.Л. Публикации ООН и её специализированных учреждений / В.Л. Чолганская. – М.: Издательство «Наука», 1977. – 504 с.

2. Проскурова С.С. ООН: конспект лекций / С.С. Проскурова – Спб.: Издательство Михайлова В.А., 2000. – 46 с.

3. Социальная деятельность ООН. – М.: Издательство «Международных отношений», 1970. – 232 с.

4. «Мы, народы Объединённых наций...». – М.: Международные отношения, 1995. – 304 с.

5. Кайбаев Б.Г. Международные организации: информация и безопасность на Ближнем Востоке / Б.Г. Кайбаев. – Спб.: Издательство Михайлова В.А., 2006. – 240 с.

6. Женщины мира в борьбе за социальный прогресс / [ред. коллегия: отв. ред. Н.А. Ковалевский]. – М.: «Мысль», 1972. – 381 с., ил.

7. Данченко Н.И. Равноправие женщин: подлинное и мнимое / Н.И. Данченко, Е.А. Монастырский. – К.: Политиздат Украины, 1979. – 112 с.

8. Дмитриева Г.К. Международная защита прав женщин / Г.К. Дмитриев. – К.: Издательство при КГУ Издательского объединения «Вища школа», 1985. – 160 с.

9. Островский Я.А. ООН и права человека / Я.А. Островский. – М.: Издательство «Весь мир», 2000. – 424 с.

10. Хрисанова С.Ф. Драма прекрасной дамы: парадоксы современного равенства мужчин и женщин: гендерный подход к известной проблеме. Кн. 1. / С.Ф. Хрисанова. – Х.: издательство «Панна», 2001 - 111 с.

11. Коршунова Е.Н. Международная защита прав женщин / Е.Н. Коршунова. – М.: «Международные отношения», 1975. – 96 с.

12. Поленина С.В. Права женщин в системе прав человека: международный и национальный аспект / С.В. Поленина. – М.: институт государства и права РАН, 2000. – 256 с.

13. ООН. Итоги, тенденции и перспективы (к 25-летию ООН). – М.: Издательство «Международные отношения», 1980. – 144 с.

14. Мацейко Ю.М. Идеологическое противоборство по проблемам упрочения национальной независимости и социального прогресса освободившихся стран / Ю.М. Мацейко // Развивающиеся страны Азии и Африки в борьбе против неоколониализма: сб. научных трудов. – К.: Наукова думка, 1984. – С. 6-29.

15. Преодолевая различия по признаку пола: грамотность для женщин и девочек: офиц. изд. // Хроника ООН. – 1990. – март. – С. 56-57.

16. Манов Б.Г. ООН и содействие осуществлению соглашений о правах человека / Б.Г. Манов. – М.: АН ССР, институт Государства и права, издательство «Наука», 1986. – 111 с.

17. Обсуждение конвенции продолжается // Женщины мира. – 1977. – №1. – С. 54.

18. Бережная Н.А. Женщины в борьбе за мир / Н.А. Бережная, Е.П. Блинова. – М.: Главная редакция изданий для зарубежных стран издательства «Наука», 1986. –112 с. – (Международный мир и разоружение) (Научный совет по исследованию проблем мира и разоружения; Вып.37)

19. Грызунова М.Г. Международная демократическая федерация женщин (1945-1975 гг.) / М.Г. Грызунова. – М.: «Знание», 1975. – 96 с.

20. Азимджанова С.А. Итоги Десятилетия Женщины ООН / С.А. Азимджанова // Женщины Зарубежного Востока и современность: сб.ст.; ответ. ред. С.А. Азимджанова; АН Узбек. Ин-т востоковедения им. Абу Райхана Беруни – Ташкент: Издательство «ФАН» Узбекской ССР, 1988. – С. 3-22.

21. Женщина в современном мире и идеологическая борьба: [научно-аналитический обзор]. – М.: ИНИОН АН СССР, 1981. – 75 с.

22. Кисилёва Н.А. Международное демократическое женское движение в борьбе за мир и равноправие и социальный прогресс / Н.А. Кисилёв. – М.: Международные отношения, 1982. – 80 с.

23. Николайко И.В. Права человека и система ООН (проблемы многостороннего международного сотрудничества) / И.В. Николайко. – К.: Наукова думка, 1991. – 168 с.

24. Тыцнер Ванда. Традиции... Современность / Ванда Тыцнер // Женщины мира. – 1975. – №3. – С. 48-50.

25. Смирнова Раиса. Дела и борьба нынешнего поколения определяют облик нашей планеты в будущем столетии... / Раиса Смирнова // Женщины мира. – 1975. – №4. – С. 8, 43.

26. В комиссиях // Женщины мира. – 1976. – №1. – С. 25-31.

27. Женщины в современном мире : к итогам Х-летия женщины ООН. – М.: Издательство «Наука». Главная редакция восточной литературы, 1989. – 286 с.

28. Швецова С.И. Тропическая Африка: проблемы социального освобождения женщин / С.И. Швецова. – М.: Издательство «Наука», главная редакция восточной литературы, 1982. – 176 с.