ДМИТРІЄНКО Ю.М. здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

ДМИТРІЄНКО І.В., студентка юридичного факультету Харківського національного університету ім. Г.С. Сковороди

Норми правової культури як якісної частини механізму правового регулювання за нетрадиційного та традиційного суспільства

       Ми продовжуємо визначати структурні частина механізму правового регулювання, яким є сама правова свідомість за перехідного правостановлення у нетрадиційному суспільстві, та до неї входять правова культура, її норми, що за багатьох параметрів є спорідненими або тотожніми з нормами правової свідомості, мають як і норми правової свідомості абсолютну та відносну соціальну активність, цикли соціальної активності, але вони є більш якісними за ознаками цивілізованого регулювання суспільних відносин і ментально-розвитковою цілеспрямованістю: соціальною справедливістю, наближеністю до світових стандартів нормативно-правового регулювання. Раніше ми неодноразово висловлювали точку зору про те, що у кризовому циклі соціальної активності правової свідомості існує також кризовий цикл соціальної активності правової культури, що за позитивним правом є правомірним ідентифікувати як її функціональну відсутність. Але остаточно так вважати все ж так, мабуть не можна.
       Її нема, але є її носії, що її або   ігнорують, або в неї не зацікавлені або певна частина владної еліти, або певні політичні сили, або вона історично не склалась як національна за різних причин, де виявляється її найвища функціональність та природна призначеність. Саме за механізмами перетворення норм правової свідомості через норми правової культури у норми права формується природний механізм правового регулювання суспільних відносин істинно за будь-яких часів.

         Залежно від циклу соціальної активності правової свідомості формується відповідна правова культура, що має різну функціональність та сама ж взаємнодетермінується. Залежно від того, яка, формальна (ідеологічно-правова) чи неформальна (ментально-правова) спадкоємність правової свідомості домінує, - створюється штучна чи природна правова традиція, ідіома, норма правової культури, свідомості та норма статичного позитивного права, а також їх відповідні формули [1-3]. Cаме за переходом домінанти у актотворенні правовою свідомістю норм права на норми правової культури можемо впевнено говорити про цивілізоване формування нової статичної правової системи.

         Спробуємо далі дати  поліфункціональну характеристику нормам правової культури як якісної частини механізму правового регулювання за нетрадиційного та традиційного суспільства (Див. таблицю 1).

 

                                                                                                                          Таблиця 1

Поняття та ознаки норми правової культури як якісної частини механізму правового регулювання за нетрадиційного та традиційного суспільства

         Основним структурним елементом правової культури є її норма як неякісна та якісна норми правової свідомості. Основним структурним елементом правової культури є  її  норма як неякісна норма правової свідомості (кризовий цикл соціальної активності, абсолютна самостійність правової свідомості), якісна норма правової культури як норма правової свідомості (низький, середній, високий, найвищий цикл соціальної активності, відносна самостійність правової свідомості), котра радикально та нерадикально концентрує  та регулятивно презентує найголовнішу функцію форми правової емоції – головного структурного елементу механізму правової свідомості за перехідного нетрадиційного суспільства та сам механізм правового регулювання, що ідентифікується ідеологічно як (неписьмово, так й письмово) універсалізована норма права, регулятивно здійснюється емоційно, психологічно забарвлено та швидко, як  без необхідних правових процедур оформлення, верифікації та її оприлюдненої адаптації, так й з цими правовими процедурами на більш розвиненому щаблі становлення та розвитку правової свідомості як стержневого елементу механізму правового регулювання. За мірою становлення стійкого механізму правового регулювання  - системи стійкого статичного позитивного права  у нетрадиційному суспільстві, що становиться традиційним, норми правової культури як норми правової свідомості, що має кризовий цикл соціальної активності та абсолютну самостійність, трансформуються у інші, більш якісні та універсально якісні норми,  що ідентичні нормам правової свідомості низького, середнього, високого та найвищого циклів її соціальній активності за її поступового перетворення у відносну самостійність у нетрадиційному суспільстві або ідентичні нормам статичного права у традиційному суспільстві, коли норми правосвідомості стають якісною частиною норм статичного права, де правова свідомість має чітку відносну самостійність як стержнева частина механізму правового регулювання суспільних відносин.

         Норма правової культури – як якісна або неякісна норма правосвідомості - норма прямої дії самої правосвідомості – єдиного механізму правового регулювання - правило поведінки, що поширюється, в першу чергу, на строго визначену кількість ситуацій та визначене коло суб'єктів (норми корпоративної, революційної правосвідомості), що не завжди має встановлений державою зміст та охороняється нею з метою регулювання тільки певних (наприклад, встановлення нової диктатури пролетаріату, нової олігархії, пріоритетів нових суспільно-правових цінностей та ін.) суспільних відносин в суспільстві, істотних для її становлення та розвитку як нової, лише потім, за мірою переутворення норм правосвідомості на норми статичного позитивного права, де правосвідомість є  основною частиною механізму правового регулювання суспільних відносин,норма правової культури  починає поширюватись  на невизначену кількість ситуацій та невизначене коло суб'єктів, що має встановлений державою зміст та охороняється нею з метою регулювання всіх відносин в суспільстві, тобто у такий спосіб норма правової культури як безпосередня норма правової культури трансформується у норму статичного права, що набуває більшої регулятивно-нормативної якості.

Норма правової культури як норма правової свідомості характеризується наступними ознаками:

1. Норма правової культури як певна або повна якісна норма правосвідомості  є результатом прямої функції правової емоції, правової ідеї, правової теорії, правотворчості окремого індивідууму, окремої особистості, певної соціально активної групи первинних суб'єктів правової свідомості, певної групи соціально активних, як правило, радикально правоналаштованих спільнот у нетрадиційному суспільстві, котрі є носіями певного (корпоративного, партійного, громадянського) якісного становлення та розвитку правової свідомості як механізму правового регулювання, націленої на формування нового громадянського суспільства як широкої соціальної основи нової правової держави, або санкціонування у актах правосвідомості вже існуючих соціально справедливих норм за світовими зразками норм статичного права;

2. Це якісне правило поведінки, що має обов'язковий характер, а не характер певної зразкової поради, на перших стадіях становлення та розвитку нових форм перехідної правосвідомості для владних первинних суб'єктів правової свідомості, що перетворюються у владних вторинних, за мірою їх цивілізованого еволюціонування за зразками світових форм правових свідомостей вторинних суб'єктів правової свідомості – іншими словами – державно-правових форм свідомостей та культур, що переносяться або мають перенестися з інших у вітчизняний історико-правовий простір за моделями найбільшої світової, національної та регіональної ментальної спорідненості творення актів правової свідомості як норм права, викристалізовуючих істотні та суттєві світові, національні та регіональні їх якості та властивості.

3. Це якісне правило поведінки, що відображає, в першу чергу, суспільні, масові, колективні та індивідуальні, державні правові інтереси тих суб'єктів правової свідомості, котрі намагаються трансформувати старе традиційне, але нецивілізовано озовнішнене суспільство у нове нетрадиційне, але з цивілізаційними або якісними правовими цінностями, інтересами та орієнтирами. Під якісним правилом поведінки та якісними правовими цінностями ми розуміємо таку правову поведінку та такі правові цінності, що мають у свій основі світові ідейно-світоглядні та нормативно-регулятивні компоненти, елементи, вимоги, потреби та джерела розвитку, а саме: національну і правову ментальність, культуру, мову та функціональну їх історичну та наявну спадкоємність.

4. Це якісне правило поведінки, що на початковому етапі становлення нової форми правової свідомості може принципово, але аргументовано,  не визнавати формальну рівність всіх суб'єктів правової свідомості у зв'язку з тривалим порушенням природних первинних прав первинних суб'єктів правової свідомості з боку вторинних, та лише згодом, за мірою встановлення соціальної справедливості як масової якісної характеристики нетрадиційного суспільства та його принципову ознаку прогресивного становлення та розвитку, поступово починає визнавати формальну рівність всіх суб'єктів правової свідомості як остаточну якісну характеристику зазначеного суспільства та права шляхом покладення на них рівних обов'язків та надання їм рівних прав, але за умов виконання (перевірки виконання) умовного паритету первинних природних прав первинних і вторинних суб'єктів правової свідомості;

5. Це якісне правило поведінки, що не має чітко визначеного  змісту та зовнішньої форми виразу або цей зміст має принципово максимально зконцентровані та звужені параметри (правові параметри, інтереси  диктатури пролетаріату, нової олігархічної корпорації як чітко визначені правові якості цих корпорацій), що згодом нормативно врегульоваються у чітко визначений зміст та зовнішню форму, врегульовані згодом якісними нормами чинного статичного права.

6. Це якісне правило поведінки, що регламентує відносини між суб'єктами шляхом встановлення моделей поведінки, які відповідають інтересам владної еліти, олігархічної верхівки суспільства, будь-якої широкої корпоративної спільноти, окремих видатних особистостей, соціально активних спільнот, груп, що мають сильний вплив на формування чинних олігархічних, державних, корпоративних та інших  інтересів та пріоритетів (наприклад, життєвих інтересів депутатів Верховної ради України та ін.) та чітко визначають якісні, але спочатку вибіркові, потім, періодичні, колегіальні рішення, домовленості, індивідуальні, колективні та масові норми правової культури як нормативно-правові акти та механізми регулювання суспільних відносин, що транзитивно трансформуються далі у норми статичного права.

7. Це якісне правило поведінки, що може не охоронятися державою, існувати та функціонувати вільно, та може охороняється державою як можливість застосування санкцій примусового характеру. Отже, норми правової культури як норма правосвідомості - це не завжди загальнообов'язкове, яле завжди якісне правило поведінки (вони виходить з ідейної, духовної  переконаності суб'єктів правової свідомості у їх гострої необхідності виконання), що встановлюється чи санкціонується державою, є прямим нормативним волевиявленням певного акту (певних актів) правової свідомості її соціально активних первинних суб'єктів, є як офіційним, так й неофіційним  засобом закріплення та охорони якісних суспільних відносин, що здійснюється шляхом визначення якісних формальних прав та обов'язків істотних суб'єктів відносин та забезпечення їх виконання як за нормами моралі, звичаєвого права, інших корпоративних правових норм, так й примусовою силою закону. Норма правової культури як норма правової свідомості – це, ті якісні норми, що стають якісною основою, в першу чергу, норм якісного процесуального, матеріального права.

СТРУКТУРА  НОРМИ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ЯК НОРМИ ПРАВОВОЇ  СВІДОМОСТІ

       Норма правової культури як якісна норма правової свідомості є простою (на початковій стадії її становлення та розвитку, коли правова свідомість є цілісним механізмом правового регулювання) та складною юридичною категорією (на непочаткових стадіях її становлення та розвитку, коли правова свідомість є складовою якісною частиною механізму правового регулювання суспільних відносин), що має як неформальний (закріплених у нормах моралі, звичаєвої правосвідомості, звичаєвого права, інших нормах корпоративної правосвідомості та неписемного корпоративного права), так й формальний вираз (закріплення в тексті правового документу) та внутрішню структуру.

Структура норми правової культури як структура  норми правової свідомості - це внутрішня  та зовнішня її будова (наприклад, запозична нова якісна форма правової культури як нова якісна форма правосвідомості або перенесена з іншого часо-простору, що у ідейно-світоглядному та нормативно-правовому сенсі накладається на певну пріоритетну стару форму), що характеризується певною взаємодією або відсутністю необхідної взаємодії складових елементів.

        На питання про структуру норми правової культури як норми правової свідомості в сучасній літературі точки зору відсутні.

   Теоретичний характер здатний визначити структуру норми правової культури як структуру норми правової свідомості в її ідеальній конструкції у логічній площині якісних причинно-наслідкових регулятивних подій за позитивним правом за такою формулою:

- На початку перехідного періоду правостановлення певного старого маргінального традиційного суспільства у нове нетрадиційне формула норми правової свідомості за позитивним правом лише нагадує формулу норми права: …"… ≤ ЯКЩО  (ЯКЩО, ЯКЩОa …) … ≤  ТО (ТО,ТОb …) … ≤  ІНАКШЕ (ІНАКШЕ, ІНАКШЕc…"…, де «…» після лапок - позначають необов'язково завжди такий порядок протікання логічно-регулятивої дії (виконання, здійснення, функції) норми правової свідомості, а саме: «гіпотеза-диспозиція-санкція» за її межами за контактуваня з іншими структурними, у тому числі з іншогалузевими елементами норм інших правових свідомостей, «…» - у межах лапок визначають структуру норми однієї галузі правового усвідомлення,  певний порядок, що позначають необов'язково завжди звичайний порядок протікання логічно-регулятивої дії (виконання, здійснення, функції) норми правової свідомості, - у самій структурі норми, тобто необов'язково спочатку здійснюється гіпотеза, потім диспозиція, та санкція; (ЯКЩО, ЯКЩОa …),  (ТО,ТОb …), (ІНАКШЕ, ІНАКШЕc…) – позначають різну можливість існування як функціональних, так й дизфункціональних декількох гіпотез, диспозицій, санкцій рівно як й їх відсутність, або відсутність єдиної необхідної гіпотези, диспозиції, санкції, а також їх регулятивну, арегулятивну та дисрегулятивну функцію, властивості та цінності, що, як правило, визначаються правовими цінностями владної корпоративної більшості; «≤» - позначка од накової чи меншої, або більш якісної  кількості гіпотез, диспозицій та санкцій у нормі правової культури. Але характеризуючи гіпотезу, диспозицію та санкцію норми правової культури, принципово зазначаємо про те, що вони, на відміну гіпотези, диспозиції та санкції норми правової свідомості мають найбільш якісні властивості, функції та перспективи саме у нормативно-регулятивній площині їх формування, здійснення та верифікації, тобто вони є ідейно-світоглядним, нормативно-правовим результатом та теїн пріоритетною функцією норми правосвідомості кризового, низького, середнього, високого та найвищого циклів соціальної активності правової свідомості, що формують нову спадкоємність актотворення правовою свідомістю якісних норм права, презентуючи тим самим якісний перехід правового стану правової свідомості з абсолютної самостійності у відносну за неперехідного правостановлення у традиційному суспільстві. Ці норми також мають більшу універсальну цілеспрямованість у їх трансформаційному здійсненні до формули норми статичного права, у кількісному відношенні гіпотез, диспозицій  та санкцій норм правової культури набагато менше, ніж у нормах правової свідомості, вони мають не хаотичний, а типово правоупорядкований характер, що поступово набирає все більш та більш істотні, типово характерні якісні ідейно-світоглядні та нормативно-регулятивні характеристики, параметри та мотивації. Вони більш цивілізовано якісніші та опосередковані такими різними детермінантами, котрі мають набагато більшу та сильнішу родову правову природу, що має світову, цивілізаційну основу та відповідні пріоритети. Саме крізь норму правової культури як перехідну типово правову норму далі трансформується правова свідомість як єдиний  механізм правового регулювання суспільних відносин за перехідного правостановлення у норму статичного позитивного права, гублячи при маргінальні властивості, та становлячись частиною механізму правового регулювання за традиційного суспільства. Формування норм правової культури, як правило, носить випереджувальний характер, набуває властивостей подальшого керованого розвитку та структурації норм права, що мають небіологічний, як норми правової свідомості, характер, небіологічну природу та сутність. Функціональна регулятивна сила гіпотези, диспозиції та санкції нормативно детермінована також циклом соціальної активності правової свідомості, правовим станом її відносної та абсолютної самостійності, домінантною формою суспільної та державно-правової свідомості, роллю та значенням масової, колективної та індивідуальної правової свідомості у суспільстві та державі, рівнем правової духовності громадян та владної еліти, станом спадкоємності у правовій свідомості, правовій традиції та правовій культурі, циклом соціальної активності правової культури, спадкоємності правової культури. Але при цьому слід додати, що ці детермінанти мають також більш якісні властивості, що все більш та більш відходять від біологічної природи норм правової свідомості та переутворюючись у норми широкого різногалузевого статичного права. Норми правової культури як правової свідомості мають велику детермінантність та причинно-наслідкову залежність від багатьох факторів суспільно-правового становлення та розвитку конкретно-історичної спільності українського етносу-народу-нації-суспільства-держави, від чинників формування правових цінностей та пріоритетів конкретно-історичного циклу соціальної активності  правової свідомості, ніж норми статичного права, але у цій залежності переважають соціальні стандарти цивілізованого життя та співіснування у світі, перш за все, світових традиційних суспільств  та правових держав.

    У низькому та середньому циклі соціальної активності правової культури її норми певною або повною, але якісною мірою дублюють норми правової свідомості, що нормативно наближаються до норми статичного права, але можуть бути  тотально індетерміновані  його  нормами, тобто це такий період її становлення та розвитку, коли формується або вже сформувалась нова статична правова система, але норми правової свідомості як остаточного, але домінантного поки ще, механізму правового регулювання суспільних відносин продовжують виконувати функції, не даючи можливості широкому нормативному регулюванню статичному праву, при цьому норми правової культури більш якісні, тобто споріднені з тими відповідними правовими нормами, що зорієнтовані на цивілізовані стандарти. Тобто це період, коли основи нової правової системи в Україні вже сформовані, вона може функціонувати та регулювати чинні суспільні відносини, вле йде запекла ідейно-світоглядна боротьба між владною елітою, коли право підмінюється політичною ідеологією, між суб'єктами владної правової свідомості формуються домовленості замість чіткого виконання норми чинного статичного права, чіткі правові рішення у судах підмінюються неправовими, а політичними  (наприклад, пояснення нових принципів формування коаліції Конституційним Судом Регламентом Верховної Ради, тобто Законом України пояснюються норми чинної Конституції) та ін.  але при цьому норми правової культури як більш якісні, змінюють і норми правової свідомості, і норми статичного права у бік їх більш якісної цивілізованішої озовнішненості.

- У закінченні періоду формування нетрадиційного суспільства у нове традиційне формула норми правової культури як правової свідомості  за позитивним правом або максимально наближена, або  повністю співпадає з формулою норми статичного права: " Я К Щ О … Т О … І Н А К Ш Е ", тобто, як правило, існує одна гіпотеза, одна диспозиція, одна санкція, а також автентичний порядок їх регулятивного здійснення.  При цьому норми правової культури як норми правової свідомості є більш «на один подих» (Дерріда) якісніші від норм правової свідомості.

        Відповідно до цієї формули, структура норми правової культури як норми правосвідомості  складається з трьох елементів:

1.   Гіпотеза - "якщо";

2.   Диспозиція - "то";

3.   Санкція - "інакше".

Норма правової  культури як норма правової свідомості може складатися з двох і навіть з одного елементу, але вони більш ідейно-світоглядно- та нормативно-регулятивно якісніші за норми правосвідомості. Так норми правової культури як норми загальної правосвідомості частини КК, як правило, складаються з гіпотези та диспозиції, а норми правової культури як норми правової свідомості особливої частини - з гіпотези та санкції чи диспозиції та санкції. Норми конституційної правової культури як норми конституційної правосвідомості, як правило, мають лише диспозицію.

Характеристика гіпотез норми правової культури як норми правової свідомості.

Гіпотеза норми правової культури  як гіпотеза норми правової свідомості – якісна частина норми правової свідомості, що вказує на ті якісні обставини, при настанні яких можуть виникати, змінюватись чи припинятись істотні права та обов'язки  всіх суб'єктів правової свідомості, що передбачені правовою нормою правової свідомості її первинних суб'єктів-владних первинних суб'єктів (лідери громадських рухів, соціально зорієнтованих політичних партій та ін.). Як правило, у некризовому циклі соціальної активності правосвідомості, гіпотезу мають всі норми правової культури як норми правової свідомості, але вони «на подих» більш якісніші та соціально детерміновані, аніж гіпотези правової свідомості. що можуть мати як біологічну, так й небіологічну природу.

Гіпотеза норми правової культури як гіпотеза норми правової свідомості може мати як писемний, так й неписемний характер. За кризового циклу соціальної активності правової свідомості гіпотеза норми правової культури може мати неписемний характер. За інших циклів – писемний, але за будь-яких умов гіпотеза, диспозиція та санкція норми правової культури мають  обов'язково бути певним або повним чином відбиті у її артефактах і архетипах, котрі можуть, як правило, за перехідного правостановлення у нетрадиційному суспільстві. в першу чергу, за кризового циклу, а також інших циклів соціальної активності правової свідомості не співпадати, або співпадати повністю чи частково з артефактами та архетипами цієї правової свідомості; вони мають більш якісний характер, параметри та функції, більше відповідають принципам соціальної справедливості та споріднені з автентичними світовими зразками.

        Функціональна дія (сила, точність, нормативна верифікаційність та регулятивність) як неписемних, так й писемних гіпотез, диспозицій та санкцій норм правової свідомості як гіпотез, диспозицій та санкцій норм правової свідомості виявляється в залежності від циклу соціальної активності правової свідомості та в залежності від її відносної (некризові цикли соціальної активності) та абсолютної самостійності (кризовий цикл соціальної активності), а також від пріоритетної форми конкретно-історичної правосвідомості, що цілепокладена у форму державно-правової свідомості (об'єктивна, суб'єктивна, республіканська, монархічна та ін..), але функціональна дія має більш якісний вплив на регулювання суспільних відносин саме за соціально справедливою цілеспрямованістю та наближеністю до світових нормативних стандартів правового регулювання суспільних відносин. Найвища функціональна дія для гіпотези, диспозиції та санкції норми правової культури як гіпотези, диспозиції та санкції норми правової свідомості характерні кризовому (перехідне, транзитивне, посттранзитивне суспільство) та вищому й найвищому циклу соціальної активності правової свідомості (традиційне суспільство світового зразку), при чому їх функціональна послідовність здійснення більшою мірою не може бути порушена, певна частина їх не може бути пропущена та функціонально може бути здійснена за різних причин, найголовнішою серед котрих є недосконалість  актотворення правовою свідомістю норм права, різногалузевого позитивного права як механізму правового регулювання, де норми правової  культури як  норми правової свідомості все швидче й швидче підмінюють норми правової свідомості, формуючи тим самим нову основу механізму правового регулювання суспільних відносин нетрадиційного суспільства, маючого чіткі нові (оновлені, модернізовані, вдосконалені) правові знання у вигляді правових артефактів та архетипів, що майже перетворилось у нове традиційне.

     За неписемною формою гіпотеза (а також диспозиція та санкція) норми правової культури як гіпотеза норми правової свідомості (котра «на подих» якісніша аніж гіпотеза норми правової свідомості) функціонує на початковому рівні її становлення та розвитку як цілісного механізму правового регулювання суспільних відносин, як правило, у початковому періоді становлення нового перехідного або транзитивного нетрадиційного суспільства, що стає новою соціальною базою нової держави. У такому відношенні гіпотеза норми правової культури як гіпотеза норми правової  свідомості може або бути (як правило або одна, або дві, або три, або декілька, які можуть постійно чи перманентно конкурувати, функціонувати та дефункціонувати між собою доти, доки не визначиться та оптимальна, що згодом перетрансформується у першу писемну гіпотезу нового основого нормативно-правового акту) за умов перетворення кризового циклу соціальної актиності правосвідомості у некризовий, або ні (коли у неї за умов нерозвиненого статичного права немає потреби), залежно від рівня циклу соціальної активності правової свідомості, котрий визначає цикл соціальної активності диспозиції. Але цих гіпотез норм правової культури може бути менше чи дорівнювати, як правило, однієї гіпотезі норми права, вона мають у своїй основі нові чіткі якісні правові основи психології та ідеології з домінантою останньої. В свою чергу, цикл соціальної активності правової культури визначаємо за формулою правової ідіоми-норми правосвідомості-норми права, відсотками національно-ментальної щільності її складових пропорцій, а також відсотковою щільністю певної домінанти складової її пропорції за різних конкретно-історичних періодів її становлення та розвитку як державно-правової.

За писемною формою гіпотези норми правової культури розрізняють такі наступні види гіпотез (некризовий цикл соціальної активності правової свідомості).

1.  Визначені, що чітко перераховують конкретні обставини, наявність яких необхідна для дії норми.

2. Відносно визначені - гіпотези, що називають умови дії норми правової культури як норми правосвідомості, але залишають за суб'єктами можливість вирішувати питання про наявність вказаних умов в кожному конкретному випадку

3. Прості гіпотези - ті, які вміщують одну умову дії норми.

4. Складні гіпотези - ті, які перераховують декілька обставин, кожна з яких є достатньою умовою здійснення припису.

Характеристика диспозицій норми правової культури як диспозиції норми правової свідомості.

Диспозиція норми правової культури як диспозиції норми правової свідомості - це якісна частина норми, що визначає якісний зміст прав та обов'язків суб'єктів, що реалізуються у випадку настання умов, які передбачені гіпотезою.

Розрізняють наступні види диспозицій:

1. Визначені диспозиції - ті, які чітко та вичерпно визначають права та обов'язки суб'єктів ( при встановленні душевного захворювання, "то" особа визнається неосудною).

2. Альтернативні диспозиції - ті, які надають суб'єктам можливість вибору того чи іншого варіанту поведінки, з встановлених нормою, який найбільш повно відповідає їх інтересам (у випадку відміни усиновлення, суд визначає - чи дитина підлягає поверненню батькам чи передається до органів опіки та піклування).

3. Прості діспозиції - ті, які лише формулюють правила поведінки не конкретизуючи деталей ( ст. КК про ненадання лікарем допомоги потерпілому ).

4. Розвернуті диспозиції - ті, які детально характеризують правило поведінки визначаючи його риси.

Поняття та різновиди санкцій норми норм правової культури як санкцій  норм правової свідомості.

Санкція – якісний елемент норми правової свідомості , що визначає  чітко взначений зміст тих негативних наслідків, які настануть за умови невиконання чи порушення правил норми.

Різновиди санкцій:

1.  Абсолютно визначені - ті, які мають фіксовану міру впливу;

2. Відносно визначені - коли міра покарання обмежена нижнім та верхнім строком;

3. Альтернативні - надають можливість вибору однієї з мір впливу, передбачаючи не лише основні, а й доповнюючі покарання;

4. Правопоновлюючі - метою є поновлення порушених прав (статті ЦК);

5. Правовідмовні - націлені на можливість позбавити суб'єктів користуватися певним правом (угода, яка укладена з порушенням відповідних правил, не має юридичних наслідків).

Способи викладу норми правової культури як норми правової  свідомості  в статті нормативного акту.

Реалізація норми правової культури як норми правової свідомості можлива лише за умови її якісного закріплення в тексті юридичного документу, що визначає її формальну визначеність та гарантує нормативану якість її загальної обов'язковості.

На практиці якісне закріплення норми правової культури як норми правової свідомості в тексті нормативного акту можливе у таких  варіантах:

1. Коли якісна норма правової культури як норма правової свідомості - як її якісний прямий акт та стаття нормативного акту повністю співпадають (буквально: преамбула нової Конституції незалежної України – як письмове вираження акту державно-правової свідомості - Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію — Основний Закон України – ідентифікує не тільки певну якісну норму – акт конституційної правової свідомості та правової культури водночас тощо, але й цілий основний нормативно-правовий акт – Конституцію незалежної України.

    У даному випадку всі якісні структурні елементи основного акту державно-правової свідомості та культури  – висловлені у преамбулі до Конституції,  вміщуються в тексті не однієї, а всіх статей Конституції України;

2.  Коли норма правової культури як норми правової свідомості - як її давній прямий акт збережені як якісна норма прямої або опосередкованої  звичаєвої правової свідомості, ідентифікована актуальним позитивним правом як якісна норма звичаєвого права (наприклад, деякі норми цивільного, сімейного права та ін.) - певна  стаття сучасного нормативного акту, котрі певною або повною мірою співпадають  (буквально:  стаття 7 «Звичай» Розділу 1 «Основні положення»,  глави 1 «Цивільне законодавство Украни» зазначає «1. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту…» [8], деякі норми сімейного права, наприклад, про заручини [9] та ін.).

3.   Коли структурні частини якісної норми правової культури як норми правової свідомості не вміщуються повністю в одній статті. У цьому випадку існує чотири способи викладу правової норми:

- відсилочний спосіб - коли елементи норми не розкриваються повністю в одній статті, а дається посилання на іншу статтю цього ж нормативного акту (КЗПП);

- бланкетний спосіб - коли відомості, які прямо не встановлюються статтею, додаються самостійними нормами, що вміщені в статтях інших нормативних актів;

- казуальний спосіб - коли виклад норми здійснюється шляхом перерахування тих обставин чи дій, що регламентуються відповідним актом;

- абстрактний спосіб - коли виклад норми здійснюється шляхом узагальнення певних обставин чи дій, що встановлюють родові ознаки певного явища.

Класифікація норм правової культури як норм правової свідомості: поняття, значення, критерії

Класифікація норм правової культури як норм правової свідомості - це розподіл норм на окремі якісні групи за такими суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль норми правової культури  – як прямої норми якісного механізму правового регулювання  суспільних відносин у нетрадиційному суспільстві за перехідного правостановлення.

Значення класифікації.

1.  Надає можливість визначити місце норми правової культури як норми правової свідомості в системі права та у системі якісних ідейно-світоглядних відносин і цінностей.

2. Надає можливість визначити якісні функції норми правової культури як норми правової  свідомості та як норми права та їх значення як норми механізму правового регулювання та для механізму правового регулювання.

3. Надає можливість визначити якісні функції норми правової культури як норми права та їх значення як норми механізму правового регулювання та для механізму правового регулювання.

4.  Надає можливість визначити межі якісної регулятивної дії правової культури як межі регулятивної дії правосвідомості, її норм як  прямих норм механізму правового регулювання у нетрадиційному суспільстві.

4. Надає можливість визначити можливі якісні напрямки вдосконалення правової свідомості як актуального механізму правового регулювання у нетрадиційному суспільстві.

Критерії класифікації.

Відповідно до ролі в регулюванні суспільних відносин

- Регулятивні норми правової культури як норми правової свідомості  - націлені на регулювання суспільних відносин шляхом визначення якісного змісту прав та обов'язків суб'єктів. На підставі цих норм визначаються межі якісно можливої та необхідної поведінки, а також виникають якісні регулятивні правовідносини, якісним змістом яких є реалізація природних прав та обов'язків, в першу чергу, первинних суб'єктів правової культури -свідомості, чиї права порушені або тотально порущені.

Відповідно до характеру прав та обов'язків регулятивні норми правової культури як норми правової свідомості поділяють на:

1. Зобов'язуючі - ті, що передбачають обов'язок вчиняти певні якісні дії в інтересах суб'єкта, що має право;

2. Забороняючі - ті, що вміщують обов'язок суб'єкта утриматись від вчинення дій, що перешкоджають реалізації права уповноваженої сторони;

3. Уповноважуючі норми - ті, що надають право учасникам відносин на вчинення певних позитивних дій.

-  Охоронні норми - ті, що регламентують міру юридичної відповідальності, а також визначають спеціальні засоби державного захисту суб'єктивних прав. Їх значення визначається чіткою характеристикою засобів державного впливу та можливістю виникнення правовідносин щодо їх реалізації.

- Спеціалізовані норми - ті, що забезпечують дію регулятивних та охоронних норм. Вони не мають самостійного значення і на їх основі не виникають правовідносини.

Спеціалізовані норми правової культури як спеціалізовані норми правової свідомості класифікують за двома критеріями:

а) в залежності від призначення в процесі правового регулювання розрізняють:

- загальні норми - ті, що визначають принципи функціонування суспільної культури;

- дефінітивні норми - ті, що націлені на закріплення юридичних понять (напр. - визначення злочину);

- декларативні норми - ті, що закріплюють правові принципи;

- оперативні норми - ті, що націлені на відміну, зміну чи прийняття норм (норми постанов ВР що стосуються прийняття чи відміни Законів);

б) за обсягом регулювання розрізняють:

- загальнорегулятивні - ті, що регламентують сферу суспільних відносин (норми загальної частини КК);

- спеціальні - ті, що регламентують різновид суспільних відносин (інститути злочину, покарання заг. Частини КК);

- виключні - ті, що поширюються на конкретну життєву ситуацію (норма, що встановлює випадки неосудності).

Відповідно до методу правового регулювання норми правової культури як норм правової свідомості класифікують на:

- Імперативні - ті, що вміщують категоричні приписи (норма, що визначає цивільну дієздатність фізичної особи);

- Диспозитивні - ті, що визначають варіанти поведінки або закінчуються словами: "якщо інше не встановлено законом";

- Рекомендаційні - ті, що встановлюють варіанти поведінки - найбільш доцільні в даній ситуації (КПК).

Відповідно до галузей правової культури як галузей правової свідомості норми:

- Норми конституційної правової культури;

-   Норми цивільної правової культури;

- Норми адміністративної правової культури та ін. галузевих правових культур.

За сферою дії:

- Загальні норми - ті, що поширюються на всю територію та на всіх суб'єктів;

- Місцеві (відомчі) норми - ті, що поширюють дію на осіб, які знаходяться на певній території, чи на певну сферу суспільних відносин;

- Локальні норми - ті, які діють в рамках конкретної державно-владної структури чи підприємства або установи (норми Статуту, правила внутрішнього розпорядку).

                За характером:

 Матеріальні норми - ті, що визначають зміст поведінки суб'єктів;

Процесуальні норми - ті, що визначають порядок реалізації матеріальних норм.

                    За суб'єктами:

Правові, тобто якісні норми первинних  і вторинних суб'єктів правової культури як норми первинних  і вторинних суб'єктів правової свідомості - ті, що можуть як не вміщуватися (за умов нерозвиненості статичної правової системи). так й вміщуються в текстах законів або в текстах підзаконних нормативних актів (за умов певної або повної розвиненості статичної правової системи).

Законодавчі, тобто якісні норми вторинних суб'єктів правової культури як норми вторинних суб'єктів правової свідомості - ті, що вміщуються в текстах законів;

Підзаконні - тобто якісні норми вторинних суб'єктів правової культури як норми вторинних суб'єктів правової  свідомості - ті, що вміщуються в текстах підзаконних нормативних актів.

За сферою перспективного вдосконалення

    Можуть принципово не сприймати впливу механізму правового регулювання, правової та законодавчої техніки та технології тільки на початковій стадії кризового циклу соціальної активності, за середньої та остаточної стадії кризового циклу соціальної активності правової свідомості та за інших циклів соціальної активності вимагають активного королювання та здатні йлго ефективно сприймати.

 

Список використаних джерел:

1. Дмитрієнко Ю.М. Правова природа традиційних і нетрадиційних сучасних суспільств у контексті девіантної правосвідомості // Актуальні проблеми держави і права. Вип.15. - Одеса, 2002. - С. 158-166

2.  Дмитрієнко Ю.М. Формула норми права у контексті механізму адаптації законодавства у сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу // Держава і право. Збірник наукових праць. Вип. 33. – Київ: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2006. - С. 45-53

3.  Дмитрієнко Ю.М. Формула норми права у контексті синергетики правосвідомості //  Ученые записки Таврического національного универсситета им. В.И  Вернадського. – Том 19 (58). – N 2. ( Юридические науки). – Сімферополь: ТНУ ім. В.І. Вернадського, 2006. - С. 9-13