Економічні науки / 10. Економіка підприємства

Параконний С.В.

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Луганськ

Інвестиційна привабливість підприємства як чинник його розвитку

Важкий фінансовий стан значної частини вітчизняних промислових підприємств обмежує їх можливості інвестування за рахунок прибутку Як відомо, позабюджетні інвестиційні ресурси, що привертаються вельми різні по своєму складу. Проте в сукупності вони є єдиними цілими в тому сенсі, що утворюють в рамках фінансової системи функціонально спеціалізований блок, покликаний обслуговувати інтереси довготривалого зростання національної економіки. Неадекватність ситуації, особливо в 90-ті роки полягала в тому, що інвестиційний дефіцит був обумовлений не відсутністю фінансових ресурсів, необхідних для розвитку інвестиційних процесів в реальній економіці. Капітал в крупних масштабах був зосереджений у фінансово-банківській сфері і практично не використовувався в реальній економіці. Причина цього явища полягала багато в чому в політичній нестабільності, яка негативно впливала на інвестиційну сферу в набагато більшій мірі, ніж на інші сектори економіки, оскільки інвестиційні проекти мають, як правило, тривалі терміни реалізації і утілюються в специфічній формі. Тому мобілізація інвестиційних ресурсів і використання їх для пожвавлення реального сектора економіки в Україні – актуальне і першочергове завдання. Вирішення цієї проблеми залежить від ряду чинників, які в сукупності і складають суть поняття інвестиційної привабливості підприємства.

Теоретично інвестиційна привабливість – це очікуване співвідношення прибутковості і ризику інвестицій для даного підприємства в порівнянні з іншими. При цьому інвестиційна привабливість підприємства обумовлюється наступними характеристиками: інвестиційний клімат – характеризується оптимальною законодавчою базою для інвестиційної діяльності вітчизняних і зарубіжних інвесторів, інформаційною підтримкою проектів і інвесторів, виставковою і презентаційною діяльністю; інвестиційний потенціал – визначається можливостями підприємства щодо освоєння інвестиційних ресурсів; інвестиційні ризики – включають ризики політичні, економічні, соціальні, екологічні ті ін.

Політична стабільність, як правило, оцінюється по рівню стійкості політичної системи, здатності влади країни протистояти соціально-політичній напруженості в суспільстві і утримувати її в рамках, що забезпечують дотримання конституції і правопорядку.

У системі інвестиційної привабливості вельми важливою є можливість держави забезпечувати захист прав інвесторів. При цьому в міжнародній практиці цьому відповідає наявність надійних правових гарантій.

Індикатором рівня інвестиційної привабливості, як правило, є приток іноземних інвестицій. Дослідження інвестиційної привабливості в Україні показали, що основними чинниками, що визначає приток іноземних інвестицій, є: політична і економічна стабільність в країні, наявність стабільного законодавства, чіткого механізму виконання законів і контрактів, рівень організованої злочинності і корупції, гарантії захисту прав інвесторів; стійкість національної валюти, гарантії її конвертації, відповідність бухгалтерського обліку міжнародним стандартам; якість робочої сили, її кваліфікація, що дає змогу використовувати сучасні технології для виробництва конкурентоспроможної продукції.

Чим менше розбіжностей в інвестиційній діяльності з світовою практикою і ближче за умову для іноземних і вітчизняних інвесторів, тим вище оцінка інвестиційної привабливості за світовими стандартами.

До специфічних особливостей, що визначають діяльність іноземних інвесторів в економіці країни, відносяться наступні:

норми, що встановлюють режим для іноземних інвестицій. У сучасній світовій практиці визнання отримало надання іноземним інвесторам режиму найбільшого сприяння;

норми, регулюючий допуск і діяльність іноземних інвесторів. Проте навіть при найсприятливішому інвестиційному режимі в багатьох країнах, зберігається право застосовувати певні обмеження на допуск іноземних інвесторів. Найчастіше вживаними є: кількісні квоти на сумарні розміри іноземного капіталу, що допускається до діяльності в певних секторах економіки або сферах діяльності; порядок додаткових інвестицій; обумовленість допуску певними вимогами (екологічними, сприянням розвитку соціально-економічної сфери); обмеження відносно форм, в яких іноземний капітал допускається до інвестиційної діяльності (наприклад, ліміти на використання злиття і поглинань);

норми, регулюючі володіння власністю і ступінь контролю з боку інвестора. Вони зберігаються головним чином у сфері послуг і природних ресурсів, а також використовуються при допуску іноземних інвесторів до участі в програмах приватизації;

норми, регулюючі оперативне управління інвестиційним об'єктом. Об'єм пов'язаних з такими нормами обмежень вельми широкий. У сучасній світовій практиці наголошується використання таких норм, як:

обмеження на наймання іноземців на керівні посади;

експортні вимоги, вимоги рівноваги торгових операцій, імпортні обмеження, вимоги відносно реалізації продукції на внутрішньому ринку, ув'язка експортних квот з продажами на внутрішньому ринку, обмеження на доступ до постачань для державних потреб;

обмеження на доступ до телекомунікаційних мереж;

обмеження на доступ до іноземної валюти;

обмеження на перевід прибутків і капіталу;

обмеження в оперативному управлінні, що відносяться до національної безпеки.