К.е.н., Приходько І.П.

Дніпропетровський державний аграрний університет

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ВИКЛАДАЧІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

ЕКОНОМІЧНИХ ДИСЦИПЛІН

У дослідженнях сучасних педагогів та психологів велика увага приділяється фаховій підготовці майбутніх магістрів з економіки, ступеневій системі професійної освіти фахівців економічних спеціальностей у контексті Болонської декларації тощо (Р. Гейзерська, В. Оспіщев, В. Кривошей та ін.). Існує ряд праць, у яких розглядається процес фахової підготовки майбутніх магістрів, а також потенційні можливості щодо формування професійних якостей майбутніх магістрів економічного профілю (Г. Остапова, С. Вітвицька, Л. Вовк, Л. Казарін, В. Кузнєцов, М. Приходько, О. Проворова, В. Сенашенко та ін.). Проте проблема професійної педагогічної підготовки майбутніх викладачів економічних дисциплін залишається однією з найбільш невирішених і дискусійних як з причини відсутності ґрунтовних праць, присвячених її вирішенню, так і з причини недостатньої усвідомленості самими викладачами-економістами первинності професійно-педагогічної підготовки.

Розглянемо досвід професійної підготовки викладачів вищих навчальних закладів економічних дисциплін у інших країнах.

Професійна підготовка майбутніх викладачів ВНЗ у США активізувалася на початку 80-х років у зв’язку з декількома причинами. По-перше, різко збільшилась кількість іноземних студентів, які після закінчення навчального закладу прагнули залишитися у країні асистентами викладачів. Вони недуже добре володіли англійською мовою, тому виникла потреба у їх професійному навчанні не тільки англійської, але і теорії навчання у вищій школі (TAs-training). По-друге, прагнення американських університетів розширити коло студентів – “навчати усіх” – призвело до появи “не елітних” слухачів, таких, які потребують особливих дидактичних технологій, особливих психолого-педагогічних знань викладачів. По-третє, підвищення соціального статусу педагогічних працівників, їх соціального забезпечення (достатньо висока заробітна платня, можливість отримання безкоштовного житла, сприятливі умови діяльності) спричинили появу сильної конкуренції, що, в свою чергу, забезпечило підвищення професійних вимог до викладачів. По-четверте, поява багато чисельних психологічних та педагогічних досліджень, в яких обґрунтовується зв'язок ефективності навчання студентів та спеціальної підготовки викладачів, актуалізувала необхідність створення інституту професійної підготовки викладачів ВНЗ. Відтак, у США виникла національна програма “Підготовка майбутніх викладачів” (PFF – Preparing Future Faculty), причому вона стосується, перш за все, викладачів непедагогічних університетів [3]. Участь у програмі є обов’язковою для усіх нових викладачів та стажистів. Крім того, у програмі приймають участь відібрані на конкурсній основі студенти, які бажають розпочати педагогічну діяльність у вищій школі.

Основними навчальними формами професійної підготовки майбутніх викладачів у програмі PFF є навчальні майстерні, метою яких і є розвиток викладацької компетентності. Так, основними модулями таких майстерень є: 1) ефективність навчання, стратегії навчання: лекції, навчання високому рівню мислення тощо; 2) активне та кооперативне навчання; 3) побудова, оформлення та переоформлення курсів (викладацькі завдання, як розпочати курс, перевірка та оцінка); 4) допомога новим та молодим викладачам вийти на хороший старт; 5) оформлення та презентація ефективних навчальних майстерень; 6) професійна стурбованість: оцінка навчання, менторство, проблеми викладачів [8].

Важливою складовою професійної підготовки майбутніх викладачів у програмі PFF є постійнодіючий семінар “Підготовка до кар’єри викладача”, метою якого є: інформування майбутніх викладачів про різні виміри викладацької діяльності; ознайомлення з особливостями кар’єрної організації, корпоративної культури інституту; мотивування їх до довготривалого самостійного дослідження основ успішної викладацької кар’єри. Основними методами роботи є активні методи навчання: тренінги, навчальні майстерні, методи кооперативного навчання, навчальні екскурсії тощо [9].

Важливо відзначити, що кожен університет у кожному штаті США має власні, додаткові до національної програми форми професійного навчання майбутніх викладачів. Так, в деяких університетах обов’язкову підготовку нові та майбутні викладачі проходять у Центрах з Викладання та Навчання для співробітників (FCTL), метою яких є підвищення якості навчання студентів шляхом підтримки професійного розвитку викладачів, стимулювання викладацької діяльності. Останні роки Центри з Викладання та Навчання реалізують дві основні програми.

Перша програма спрямована на оволодіння майбутніми викладачами таких методів навчання, які дозволяють організувати освітній процес завдяки “незалежним методам дослідження питань та проблем”. Зміст програми включає розробку курсів, оформлення, визначення меж застосування, методичні рекомендації з використання таких стратегій навчання як: інтерактивні лекції, дискусії, круглі столи, групова робота, case-studies, проблемне навчання, тренінги, лабораторні роботи, польові роботи, тобто усіх, крім прямих, традиційних лекцій.

Друга програма спрямована на оволодіння майбутніми викладачами стратегією особистісного зростання, соціальної значущості. Основною складовою цієї програми є створення портфелю викладача. Він містить декілька компонентів: це опис методології професійної діяльності викладача; місце та роль дисципліни у навчальному плані; кроки самоосвіти, необхідні для ефективного викладання; плани на майбутнє. При цьому мають бути додані матеріали, які підтверджують виконання спроектованих кроків. Це, наприклад, робочі плани, контрольні роботи, результати оцінки студентів, власної самооцінки, інших викладачів. Розробка портфелю викладача виявляє його власні наміри відносно навчання, дозволяє спроектувати стратегію навчання, перевіряти її успішність та корегувати. Портфель презентується колегам, обговорюється з ними, після чого розробляється “чернетка”, яка містить допоміжні матеріали, відкоригований зміст та інше. Після індивідуальних консультацій керівників проекту – провідних фахівців створюється “чистовий портфель викладача”, який стає орієнтиром професійної діяльності викладача, його професійного становлення та розвитку.

Здійснений аналіз досвіду російських вищих навчальних закладів з професійно-педагогічної підготовки викладачів непедагогічних спеціальностей дозволяє стверджувати, що основними її формами є магістратура та аспірантура [10]. Так, у магістратурах усіх напрямків, у тому числі економічного, в російській вищій школі введені такі загальні інваріанти: психологія та педагогіка (цей навчальний цикл містить 10 психолого-педагогічних дисциплін, перелік яких обирає навчальний заклад, проте зміст нормативно закріплений); історія та методологія відповідної галузі науки; нові інформаційні технології у науці та освіті. Обов’язковою є педагогічна практика. Частина педагогічної професійної підготовки, що зорієнтована на конкретний вид діяльності, реалізується завдяки додаткового переліку дисциплін, який передбачає розширення варіативної складової та має бути відображена в індивідуальних освітніх програмах.

Впровадження найбільш ефективних зарубіжних моделей професійно-педагогічної підготовки викладачів вищих навчальних закладів, на нашу думку, може стати значним стимулом у розвитку вітчизняної системи підготовки викладацьких кадрів.

Література

1. Бугрій О. Активізація навчального процесу в зарубіжній вищій школі // Вища школа. – 2008. – №5. – С. 70 – 78.

2. Вища освіта України – європейський вимір: стан, проблеми, перспективи // Вища школа. – 2008. – №6. – С. 92 – 125.

3. Галаган А.И., Гоппа В.Д. Методические основы сравнительного анализа систем образования // Проблемы зарубежной высшей школы / Под ред. А.Я. Савельева. – М.: НИИВО, 1995. – 52 с.

4. Жураковский В. Вузовский преподаватель сегодня и завтра // Высшее образование в России. – 2000. – №3.

5. Інформаційний збірник Міністерства освіти України. – № 10 (1-32). – К.: “Педагогічна преса”, 1998. – 31с.

6. Оспіщев В., Кривошей В. Закономірності розвитку наукових досліджень магістрів з економіки // Вища школа. – 2008. – №6. – С. 15 – 24.

7. Проворов А.С. О роли магистратуры и аспирантуры в подготовке научно-педагогических кадров // Высшее образование в России. – 1999. – №2.

8. Проворова О.В. Подготовка преподавателей высшей школы // Вестник ВГУ. Проблемы высшего образования. – 2002. – №6. – С.48–52.

9. Садовиничий В.А., Белокуров В.В., Сушко В.Г., Шикин Е.В. Университетское образование. – М.: Изд-во МГУ, 1995. – 350 с.

10. Сенашенко В., Казарин Л., Кузнецова В., Сенаторова Н. О подготовке педагогических кадров в магистратуре. – Режим доступу: http:// informika.ru/text/magaz/higher/3_96/25-33.html