Філософія/2. Соціальна філософія

К. філос. н. Карпенко Т. М.

СумДПУ ім. А. С. Макаренка, Україна

Сутність сім’ї: сучасний підхід

Важливість сім’ї для суспільства як цілісності було помічено ще Платоном (щоправда рекомендації, які філософ пропонує в цьому контексті для створення «ідеальної держави», є, як мінімум, дискусійними) [5]. На початку XXI ст. у сфері сім’ї як соціального інституту та малої соціальної групи все більшого поширення набуває низка трансформацій, які, зокрема, включають зміни у її структурі, співвідношенні владної відповідальності між членами сім’ї. По суті система традиційних родинних цінностей зазнає глобального виклику. Відбувається і розвиток філософії сім’ї. Відповідно виникає питання: у чому полягає сутність сім’ї з урахуванням змін у сучасних науці та практиці?

Безумовно, традиційне, «патріархальне» тлумачення сім’ї вже не є таким популярним на початку XXI ст. Мислителі, які підтримують історичну виправданість патріархату, виходять із біологічних відмінностей чоловіків і жінок. Однак на зламі тисячоліть з’являється новий підхід – гендерний. «Гендерна ідеологія спирається на твердження, що ніякої природи у людини немає. Тіло та його органи не мають функціонального значення. Його сутність є суто соціальною, історичною і, в кінцевому рахунку, може конструюватись» [1, 53].

Тобто тлумачення людини як біосоціальної істоти в контексті статі (і не тільки) відкидається, з терміну зникає «біо». Традиційні сімейні відносини взаємодоповнення намагаються замінити на відносини двох формально однакових людей. Чому «формально»? Тому що чоловік і жінка можуть бути рівними, але не можуть бути однаковими, і не тільки у дрібницях. Втручання людини в природу мають грунтуватись на науковому розумінні відповідних законів і закономірностей, а не тільки на власній сваволі. Які ж маємо наслідки непродуманої, неузгодженої з багатотисячолітнім досвідом ідеологізації сімейних відносин?

В Європі та США все більшої популяризації набуває точка зору на сучасну сім’ю як щось іманентно нестійке і, здебільшого, тимчасове. Так, В. Міронова, коментуючи рівень розлучень, зазначає: «...жінки «слабкі», як правило, вірні єдиному і терплячі, а сильні – шукають...», але нема де правди подіти, і цитована авторка вимушена додати: «шукають і дуже рідко знаходять» [2, 11]. Протиставлення «слабких» «сильним» вже є не простою констатацією підвищення рівня розлучень, але схвальною характеристикою такого рівня, тлумаченням його зростання як бажаного, як показника перетворення «слабкої» статі на «сильну». Криза патріархальної сім’ї синхронічно супроводжується скороченням середньої кількості членів сім’ї, скороченням кількості дітей, яких заводить подружжя. Карколомно зросла кількість розлучень, а також дітей, яких виховує хтось один із батьків. Зрозуміло, почасти ці зміни викликані науково-технологічною, інформаційною революцією, індустріалізацією. Але синхронічне та діахронічне порівняння частки розлучень у країнах світу доводить, що ідеологічна складова тут також є дуже важливою.

На цьому тлі не настільки вже і дискусійним видається тлумачення сім’ї В. О. Кутирьовим. Нагадаємо коротко вибудований ним логічний ланцюг. Первісна культура, протокультура пронизана сексуальністю, статеві відносини лежать в основі матріархату, коли все життя, поки не знали батька, організовувалось навколо народження і виховання потомства. Сім’я за своєю суттю означає появу соціального інституту батька, вона завжди патріархальна, ці інститути (сім’я та патріархат) народжувались і щезають разом. Виникнення сім’ї було першою поразкою майже ще природної сексуальності від культури. Регламентуюче вторгнення культури у свободу сексу через напругу між бажаннями і заборонами породжує мораль і кохання. Будучи різними за анатомічною конституцією чоловік і жінка займають різне положення через особливості своєї природи, фізичної сили, типу реакції, темпераменту й інтелекту. «Воно буде зберігатись, поки ці особливості існують, поки є статевий диморфізм і реальна, не віртуальна історія. Культурні стереотипи є не випадковими, вони укорінені в біосоціальній сутності людини» [1, 53].

Але варто зробити таке уточнення: радше за все на стадії первісної культури, протокультури не було не тільки сім’ї у сучасному розумінні, але й матріархату [див. напр.: 3, 144]. Матрілінійність як відслідковування своїх родинних зв’язків по материнській лінії звісно була. Але, якщо визнавати походження людини від людиноподібних мавп, то, за домінантності самців серед них, чому раптом первісні люди мали тимчасово перейти до матріархату? Аргументи на кшталт більшої ефективності землеробства (у той час – жіноча справа), ніж чоловічих занять видаються наївними – наприклад, для того щоб керувати зовсім не обов’язково особисто виробляти більшу частку споживаної матеріальної продукції.

Наскільки є важливим існування стійкої сім’ї? Якщо даних психології (щодо проблем виховання дитини тільки матір’ю) не достатньо для усвідомлення важливості стабільного інституту сім’ї для суспільства, звернемось до демографії. Як встановили демографи Е. Грундю та Е. Кравдаль, ризик смерті матері двох дітей на 50% менший, ніж у бездітної жінки тієї ж вікової групи (від 45 до 68 років), а ризик смерті батьків нижчий на 35%, ніж у бездітних чоловіків. Чоловік або жінка, який живе окремо або перебуває в розлученні, піддається більшому ризику, ніж його (її) одноліток, який живе разом з партнером [6].

Початок XXI ст. відзначився тим, що «в усіх країнах Європи, за виключенням Туреччини, рівень загальної народжуваності був нижчим за рівень відтворення населення...» [4], а Європа (окрім Туреччини) і США як раз і є епіцентром ідеологічної руйнації традиційної сім’ї. Однак не слід спрощувати ситуацію і проголошувати вимирання Європи – ситуацію виправляє активне переселення туди мешканців країн із більш традиціоналістською ментальністю та, відповідно, високою народжуваністю. Звичайно, у разі якщо емігрантів не встигають майже повністю культурно асимілювати.

У цій публікації автор зосередилась на відносинах чоловіка і жінки, як визначальних для сучасної сім’ї, для якої характерною є нуклеаризація. Стає очевидним, що «гендерна» інтерпретація взаємовідносин чоловіків і жінок є деструктивною як для сім’ї, так і для суспільства в цілому. І, хоча гендерний підхід має свої передумови виникнення, та деякі його положення варті переосмислення і використання, але більше адекватних ідей в контексті тлумачення сутності сім’ї, сім’ї взагалі знаходимо в межах «традиціоналістського» підходу. Хоча сім’я і є соціальним інститутом, малою соціальною групою, але не можна при визначенні сутності сім’ї полишати поза увагою біологічні передумови її виникнення.

Література:

1. Кутырёв В. А. Философия трансгуманизма / Владимир Александрович Кутырёв. – Нижний Новгород : Нижегородский университет, 2010. – 85 с.

2. Миронова В. Психология. Школа жен / Вероника Миронова // АиФ. Здоровье. – 2011. – № 3. – С. 11.

3. Никонов А.П. Апгрейд обезьяны. Большая история маленькой сингулярности / Александр Петрович Никонов. – М. : НЦ ЭНАС, 2007. – 352 с.

4. Общая информация о Европе [Электронный ресурс]. – Evropa. Европейский портал, 2007-2009. – Режим доступа : http://www.evropa.org.ua/data /evropa8.htm.

5. Платон. Государство [Электронный ресурс] / Платон. – Русский гуманитарный Интернет-университет. – Россия : РГИУ, 2004. – Режим доступа : http://www.i-u.ru/biblio/archive/platon_gos.

6. Чоловіки, які мають дітей, живуть довше за бездітних [Електронний ресурс] // Українське слово. – 2011. – № 26. – Режим доступу : http://ukrslovo. net/interesting-facts/for-men/5945.html.