Право /2. Административное и финансовое право

К.ю.н.Стукаленко О.В.

Одеський інститут фінансів Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі. Україна.

Деякі проблеми наукового розуміння категорії джерела фінансового права.

Світова криза публічних фінансів не тільки позначила завершення існування тих станів суспільства і їх ідеологічних відображень, що вже вичерпали себе, а й достатньо чітко окреслила цілий ряд нових начал, засадничих принципів суспільного буття і свідомості, зокрема й свідомості наукової[7 , с. 52- 53 ]. В умовах кардинальних перетворень фінансового законодавства особливої актуальності набуває необхідність висвітлення низки теоретичних аспектів, пов’язаних із усвідомленням сутності та визначення поняття джерела фінансового права. Ця категорія вимагає критичного переосмислення, виходу на новий рівень досліджень та об’єднання напрацювання загальної теорії права та суміжних галузей права взагалі, та фінансового права, зокрема.

Постійний науковий інтерес до категорії джерела фінансового права виникає з різних причин. До ним можливо віднести: а) змістове наповнення поняття цієї категорії змінюється залежно від етапу розвитку суспільства та держави; б) це правоутворючі фактори; в) чітке уявлення про поняття та зміст джерел права має як теоретичне так і практичне значення, оскільки саме глибоке й багатогранне дослідження витоків і форм вираження і закріплення волі держави у праві дозволяє найповніше охарактеризувати процеси, пов’язані з урегулюванням фінансової діяльності; г) різноманітність форм прояву джерел фінансового права тощо.

Створення абсолютно чіткої та виразної картини розуміння сутності категорії джерела права можливо лише за умови розкриття усіх ключових аспектів цього багатогранного феномену. З нашою точки зору, підхід до вивчення джерела права, здійснюваний виключно з позиції фінансового права, не дозволяє у повному обсязі визначити та розкрити поняття джерела фінансового права. Тому доцільно звернутися до напрацювань загальної теорії права.

У юридичній літературі висловлюється різні точки зору щодо визначення терміну «джерело права». Як зазначає О.Ф. Скакун, поняття « джерело право» вживається у значеннях: а) матеріальному; б)ідеологічному; в)інституційному, г)формальному (юридичному). Джерела права у матеріальному значенні – це економічні, соціальні політичні та інші умови, що спричиняють або об’єктивно обумовлюють виникнення правових норм. Джерела права у ідеологічному значенні – це правова і політична свідомість суб’єктів правотворчості; ідеї, концепції теорії, покладені у підставу правових норм. Джерела права у інституційному значенні – це правотворча діяльність суб’єктів офіційного творення права: держави, державоподібних утворень, міждержавних об’єднань в особі їх уповноважених органів і інститутів, які з допомогою спеціальних правотворчих процедур надають правової форми нормами права, що сформувалися в суспільстві, визначають їх (норм) загальнообов’язковий характер. Джерела права у формальному(юридичному) значенні – це зовнішні форми вираження і закріплення існуючих правових норм і принципів, або інакше: спосіб вираження міри охоронюваного державою права[ 6,с.441-442].

Потужним каталізатором прогресу науки фінансового права стала в останні роки глобальна криза публічних фінансів. Розпочавшись із краху до кризової системи публічних фінансів, вона виявилась найдієвішим прискорювачем незворотних якісних змін у численних сферах суспільного буття та свідомості. Однією з можливостей охарактеризувати категорією джерела права є використання підходу відповідного до якого джерела фінансового права розглядають у широкому та вузькому розуміннях.

Незважаючи на розбіжності наукових підходів до розуміння тих або інших аспектів поняття джерела права, практично усі дослідження є солідарними у своїх поглядах на дане явище та більшість учених – фінансистів під джерелами фінансового права розуміють форму їх вираження. Хочеться процитувати Л.К.Воронову: «Джерела фінансового права – це зовнішня форма виразу фінансово-правових норм, які видає держава, її органи та органи місцевого самоврядування або органі, що визнані державою і представляють фінансові інтереси суспільства чи окремих категорій громадян »[ 2, с.48].

А.Г. Зюлькін[3,с.15], Ю.І.Пивовар, Н.А.Буличева, А.Л.Правдюк, О.С. Яра [8,с. 20] дотримуються точки зору, що джерела фінансового права – це правові акти органів законодавчої, виконавчої влади і місцевого самоврядування, у яких містяться норми фінансового права.

М.В. Карасьова пропонує таке визначення: це засіб зовнішнього вираження правової норми [4., с.75]. М. П. Кучерявенко наголошує на можливості декількох підходів до розляду питання щодо джерел фінансового права. Перший підхід передбачає соціально-економічний розгляд джерел права, як сукупність соціально-економічних чинників, регулюючих об'єктивні закони. Другий підхід – державно-політичний, який характеризується реалізацією державної волі в конкретних правових нормах. Третій підхід – юридичний передбачає специфічний механізм реалізації волі держави в конкретних нормах права[5, с.525-256]. Необхідно враховувати одну із особливостей фінансового права – це велике коло джерел права, які находяться в певному взаємозв'язку та ієрархічності. Реалії дійсності – існування неузгодженості, суперечності різних видів джерел фінансового права. У цій площині постає проблема співвідношення різних видів джерел фінансового права.

Нормативно-правові акти, як основні джерела фінансового права мають переваги над іншими джерелами. В площині нормативно-правових актів, як джерел фінансового права, дискусійним є питання пов'язане з тим, які нормативно правові акти можливо вважати джерелом саме фінансового права. Існують деякі точки зору. Відповідно до першої, що для того щоб бути джерелом фінансового права необхідно, щоб усі норми певного нормативно-правового акту повинні регулювали фінансову діяльність держави або органів місцевого самоврядування[1, с. 119]. Друга точка зору передбачає, що джерелом права може бути як нормативно-правовий акт в цілому, та і окремі його норми. Але необхідно враховувати, що джерелом права є нормативний акт, а не окрема норма. Підтвердженням цієї позиції є Конституція України, яка містить різні правові норми, зокрема, фінансово-правові норми, в статях 67, 85, 92, 95-98, 99, 116, 138, 141-143. Усі зазначені проблеми є не новими для фінансового права, але чіткого вирішення цих питань не має. Сподіваємось, що порушені вище питання не залишаються поза увагою дослідників і сприятимуть зміцненню теоретичного підґрунтя подальшого розвитку вітчизняної науки фінансового права.

Література

1. Актуальні питання науки фінансового права: монографія/ за ред. М.П. Кучерявенка. – Х.: Право, 2010. – 464 с. – 101-

2. Воронова Л.К. Фінансове право України: Підручник. –К.: Прецедент; Моя книга, 2006. – 448с.

3. Зюлькін А.Г. Фінансове право : посіб. для підготов. до іспитів / А.Г.Зюлькін. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2009. – 196 с. – Бібліогр.: 122-129с. – Глосар.: 140-192с.(Бібліотечка студента).

4. Карасева М.В. Финансовое право: Общая часть: Учебник. –М.: Юристъ, 1999. – С.75.

5. Кучерявенко Н.П. Курс налогового права: в 6т. – Х.: Легас, 2004. –Т.2; введение теорию налогового права. – С.525–526.

6. Скакун О.Ф.Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підручник. Видання 2-е, перероблене і доповнене. – Х.: Еспада, 2009. – 752с.

7. Пацурківський П. Світоглядні проблеми науки фінансового права / П. Пацурківський // Право України. – 2010, №1. – С. 52.

8. Фінансове право України: посібник для підготовки до іспитів. – [ Н.А.Буличева, Ю.І.Пивовар, А.Л.Правдюк, О.С. Яра, Ю.В.Ярмоленко]. –К.: О.С. Ліпкан, 2010. – 160 с.