Шуляк І.В.

Коледж Сумського національного аграрного університету, Україна

Процесуальне положення сторін цивільного процесу як суб’єктів оскарження судового рішення в касаційному порядку

Право касаційного оскарження судових рішень є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у справі. Касаційна інстанція покликана перевіряти законність оскаржених рішень суду першої інстанції та своєчасно усувати помилки і порушення у роботі судів по розгляду цивільних справ. Крім того, така перевірка забезпечує формування єдиної практики застосування судами норм матеріального й процесуального права.

Право касаційного оскарження належить, насамперед, особам, які брали участь у справі. Перелік цих осіб міститься у ч. 1 ст. 26 ЦПК. Сторони (позивач і відповідач) мають самостійне право на касаційне оскарження рішення суду і в тих випадках, коли в справі беруть участь кілька позивачів або відповідачів - співучасники (ст. 32 ЦПК) або коли судом здійснена заміна неналежної сторони (ст. 33 ЦПК). Якщо позивач не погоджується на заміну відповідача і суд притягає до участі в справі іншу особу як співвідповідача, обидва відповідачі вправі оскаржити рішення в касаційному порядку. Таким же правом користуються процесуальні правонаступники сторін (ст. 37 ЦПК) та інших осіб, які беруть участь в справі, коли за законом таке правонаступництво може мати місце[2,с.7].

Право касаційного оскарження судових рішень надано також третім особам як з самостійними, так і без самостійних вимог (ст. ст. 34, 35 ЦПК), а також заявникам і заінтересованим особам по справах наказного та окремого провадження.

Право касаційного оскарження судового рішення мають також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки (ст. 324 ЦПК). Зазначені особи можуть подати касаційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їх права, свободи або про їх обов‘язки. Тому, за загальним правилом, у цих осіб відсутні правові підстави для касаційного оскарження ухвал суду (оскільки ухвалами не вирішуються питання про спірні права та обов‘язки), а також оскарження рішень суду, які в майбутньому лише можуть вплинути на права та обов‘язки осіб, які не залучалися до справи. Особи, які не брали участі у справі мають право оскаржити в касаційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права або обов‘язки цих осіб [3].

Предметом касаційного оскарження можуть бути рішення і ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали апеляційного суду.

Відповідно до ст. 326 ЦПК касаційна скарга подається у письмовій формі. У касаційній скарзі повинно бути зазначено[1]:

1) найменування суду, до якого подається скарга;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

3) ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;

4) рішення (ухвала), що оскаржується;

5) в чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права;

6) клопотання особи, яка подає скаргу;

7) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги.

Касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником. До касаційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника.

До касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, а також копії оскаржуваних рішень (ухвал) судів першої та апеляційної інстанцій.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції, де вона реєструється відповідно до ЦПК.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду.

В межах процесуального строку на касаційне оскарження співучасники та треті особи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали, шляхом подання про це письмової заяви, яка державним митом не оплачується.

Доповнення чи зміна скарги, подання можливі протягом строку, встановленому на касаційне оскарження. Відкликання скарги, подання можливе до початку розгляду справи, а відмова - протягом усього часу розгляду справи.

Заява про відкликання касаційної скарги, подання вирішується судом першої інстанції, в якому знаходиться справа, або судом касаційної інстанції, який вирішує питання про допуск справи до касаційного розгляду, про передачу справи на розгляд складу судової палати. По наслідках розгляду заяви суд постановляє ухвалу про повернення скарги.

Заява про прийняття відмови від касаційної скарги, подання вирішується судом касаційної інстанції, який розглядає справу у судовому засіданні. У разі прийняття відмови від скарги, подання суд постановляє про це ухвалу, якою одночасно закриває касаційне провадження у справі. Закриття з цих підстав касаційного провадження позбавляє права на повторне оскарження судових рішень особу, відмова якої від касаційної скарги, подання була прийнята судом (ст. 327 ЦПК).

Дія принципу диспозитивності в цій стадії цивільного процесу проявляється також у праві позивача на відмову від позову, а сторін - у праві на укладення між собою мирової угоди і ці їх права не залежать від того, за касаційною скаргою, касаційним поданням кого з осіб - суб'єктів права касаційного оскарження і подання (ст. 320 ЦПК) було порушено касаційне провадження.

Література

1. Закон України „Про судоустрій та статус суддів” від 07.07.2010 року.

2. Осетинський А. Сучасні аспекти інституційного забезпечення касаційного перегляду судових рішень та єдності правозастосування у національних судових системах країн ЄС. // Право України. – 2007. - № 5. – с. 7-10.

3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року.