к.е.н., докторант Вдовенко Н.М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ АКВАКУЛЬТУРИ

Державна незалежність України розпочинається з прийняття низки актів, які безпосередньо торкаються розвитку аграрного сектора економіки і системи державного його регулювання. Прийнята у 1990 р. “Концепція переходу Української РСР до ринкової економіки” визнає актуальність створення необхідних передумов для забезпечення власної політики переходу до ринкової економіки з метою підвищення життєвого рівня народу України. Законом України “Про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу в народному господарстві” визнано, що пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу об’єктивно випливає з виняткової значущості та незамінності вироблюваної продукції сільського господарства у життєдіяльності людини і суспільства. Ці Закони України мали глибокі філософські підвалини, як і ідея соціальної пріоритетності. Іншими словами, державній незалежності України передувало, за висловом П.Т.Саблука, сприйняття селянської праці як найвищого поклику людини і сенсу життя, у якій людина, як особистість, змогла знайти всі необхідні умови свого становлення та розвитку. Вчений стверджує, що саме та держава, яка має достатні запаси продовольства, виходить з ним на зовнішній ринок, успішно розвивається; тому аграрний сектор може бути як причиною економічної кризи країни, так і сферою, через яку з неї можна вийти, а аграрна реформа гальмується незавершеністю наукових розробок та аналізу її еволюції, комплексності і послідовності у підході до поєднання великих і дрібних господарств, особистого і колективного інтересу; підходами монетаризму; державним регулюванням без урахування конкретних умов, а також відірваністю інноваційного процесу від науково-технічного прогресу. Прийнята у 1994 р. Постанова ВР України “Про основні засади і напрями становлення економіки України в кризовий період” відзначила, що основною причиною економічної кризи є усунення держави від управління економікою і необґрунтоване перебільшення ролі ринкового саморегулювання в економічній політиці владних структур України (необхідна корекція дій влади для встановлення оптимальної пропорції державних та ринкових регуляторів економічної системи).

Вітчизняна школа теоретиків державного регулювання:

Узагальнюючи роботи провідних вчених у сфері державного регулювання ми дійшли висновку, що державне регулювання економіки – це діяльність органів усіх гілок державної влади (разом із органами місцевого самоврядування) щодо створення системи сукупних правових, економічних і соціальних передумов функціонування господарського механізму відповідно до стратегічних цілей і пріоритетів соціально-економічної політики держави. Слід зважити й на зміст державного регулювання, який міститься у нормативно-правових актах (рис. 1).

Рис. 1. Теоретичне визначення поняття “державне регулювання аквакультури”

У впровадженні основних засад державного регулювання необхідно враховувати соціальні, політичні, а також й організаційні умови принципового значення. Так, головною метою інвестиційної політики держави на першому етапі є спрямування ресурсів на розвиток і становлення виробництва, насамперед у пріоритетних галузях, випуск підприємствами конкурентоспроможної та необхідної споживачеві продукції, спрямування своїх зусиль на подолання інноваційної інертності суб’єктів господарювання.

З прийняттям у 1996 р. Конституції України була конкретизована роль держави у макроекономічному регулюванні. Так, ст. 13 вказує, що “земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, … є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією”. При цьому “держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом”. Отже, держава прийняла на себе вирішальну функцію макроекономічного регулювання щодо усієї сукупності природних ресурсів, а також встановлення і регулювання межі прав для усіх суб’єктів власності. Надалі, прийнятий у 2003 р. Господарський кодекс України закріпив загалом роль держави у ст. 5: правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів. Закон України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” закликає до вдосконалення механізмів державного регулювання, переходу на європейську модель ринкового нагляду, якості та безпеки продукції. Але реалізація даних настанов ще потребує свого теоретичного обґрунтування.

Таким чином, становлення загальної системи державного регулювання аграрного сектора поки що відбувається фрагментарно, що перешкоджає перетворенню його складової – аквакультури на надсучасну високотехнологічну систему класу суспільства знань.