Економічні науки / 13. Регіональна економіка

К.ф.н., доцент Бойко В.І.

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Україна

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

Успішний економічний розвиток виробничої та невиробничої сфери життєдіяльності є вирішальним чинником забезпечення належних умов розвитку населення України, зростання його купівельної спроможності та підвищення рівня життя. У контексті дослідження виникає необхідність обґрунтування тенденцій розвитку соціально-культурної сфери та економіки регіонів загалом.

На нашу думку, соціально-культурну сферу можна визначити як єдину інтегровану систему, яка формується з тісно пов’язаних і взаємодіючих елементів – безпосередньо соціального і культурного підкомплексів, що створюють передумови для нормальної життєдіяльності населення. Функціонування соціально-культурної сфери регіонів спирається на загальні закономірності й принципи регіонального розвитку та вирішує практичні проблеми, пов’язані з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням суспільних і колективних локальних благ, а також економічними механізмами досягнення соціальних цілей і (поза ринковою взаємодією) культурних інтересів населення.

Соціально-культурний розвиток населення слід розглядати як конкретний режим функціонування певного системного утворення, орієнтований на позитивну динаміку параметрів рівня та якості життя, забезпечений стійким, збалансованим і взаємодоповнюючим відтворенням соціального, культурного, ресурсного і господарського потенціалів. Сучасна модель соціально-культурного розвитку базується на тому, що не тільки наявність виробничої, транспортної і ринкової інфраструктури є потужною рушійною силою економічного зростання, але й сприятливе соціальне, культурне та інституційне середовище стає все могутнішим фактором розширення ділової активності, залучення капіталу і бізнесу до розвитку виробництва та економіки загалом.

Основою розробки механізму управління соціально-культурною сферою життєдіяльності населення має бути певна система методологічних принципів, що відображають об’єктивні закономірності регіональних відтворювальних процесів. У процесі розробки механізму управління соціально-культурною сферою життєдіяльності населення обґрунтовано систему принципів формування моделі управління, до якої входять: принципи цільового управління, економічної відповідальності, самофінансування, використання переваг у територіальному поділі праці, економічної самостійності, залежності між економічною ефективністю та рівнем соціального розвитку, соціальних інновацій, поєднання інтересів усіх структур, задіяних у відтворенні соціального комплексу регіону, що в сукупності забезпечують сталість його соціально-економічного розвитку.

Зазначені принципи мають бути покладені в основу нормативно-правових актів, що створюють інституційні контури життєвого середовища та господарських утворень, визначають вибір тих конкретних інструментів і важелів управлінських механізмів, що будуть вирішальними для забезпечення належної ефективності функціонування соціально-культурної сфери. Серед них основоположне значення мають закони України, постанови уряду, укази президента країни, рішення регіональних управлінських структур та органів місцевого самоврядуванн.

Організація та формування системи управління сучасною соціально-культурною сферою життєдіяльності сільського населення повинне базуватися на розумінні того, що, по-перше, дана система має складну структуру; по-друге, управління нею має свою специфіку; по-третє, усі елементи управління системи повинні взаємоузгоджуватися і не суперечити один одному.

Встановлені принципи дали змогу обґрунтувати засоби ефективного управління соціально-культурною сферою. У їх сукупності доцільно виділити кілька підсистем, які часто відіграють роль самостійних механізмів: організаційного, економічного, фінансового, бюджетного, податкового, правового, соціального, мотиваційного та інших, що разом з тим взаємозалежні, взаємообумовлюють один одного і становлять складну інтеграційну структуру. Регулювання або вдосконалення одного з них обумовлює потім зміни в іншому, або так званий синергетичний ефект в усій системі управління.

При цьому важливе значення має державне регулювання та бюджетна підтримка функціонування соціально-культурної сфери. Вона стосується фінансового забезпечення державних соціально-культурних фурмувань, підготовки кадрів для соціально-культурної діяльності у державних ВНЗ, забезпечення конституційних прав громадян на безкоштовне навчання, лікування, здійснення наукових досліджень, соціально-культурних процесів.

Складна організація та принципи функціонування соціально-культурної сфери вимагає ретельного прогнозування можливих наслідків певних втручань у систему управління, якісних чи кількісних перетворень в окремих ланках її організаційно-економічного механізму. Реалізація запропонованої сукупності принципів дає змогу створити передумови для сталого розвитку соціально-культурної сфери у регіонах країни, забезпечувати ефективність і послідовне досягнення цілей її функціонування. При цьому мають бути враховані регіональні особливості розселення, демографічної ситуації, зайнятості населення, спеціалізації регіонів у загальнодержавному та міжнародному поділі праці.

Метою управління соціально-культурною сферою є всебічне задоволення матеріальних, культурних та духовних потреб населення. Включення забезпечення матеріальних потреб населення, основою чого є праця, до завдань управління соціально-культурною сферою, дає право віднести її об'єкти до складу об'єктів соціальної інфраструктури як більш широкого системно-господарського утворення. Необхідно врахувати духовний та культурний зміст праці, що надає людині можливості до саморозвитку, культурного і професійного зростання. Разом з тим, праця є одним із факторів виробництва, а носії праці - одночасно безпосередньою продуктивною силою виробництва та споживачами кінцевого продукту виробництва.

Об'єкти соціально-культурної сфери що забезпечують функціонування ринку праці, та, разом з тим, обслуговують матеріальне виробництво та забезпечують підвищення його ефективності шляхом регулювання попиту та пропозиції на ринку праці, підготовки та перепідготовки працівників, підвищення їх кваліфікації, а також сприяють всебічному задоволенню матеріальних, культурних та духовних потреб населення, вирішуючи таким чином основні завдання соціальної політики країни. Значною мірою від функціонування організацій та установ соціально-культрного сектору, що забезпечують зайнятість населення, формування його світогляду, життєвих цінностей залежить розвиток ринку праці у регіонах країни, інтенсивність та напрями міграційних процесів, рівень зайнятості населення.

У цьому контексті соціально-культурна сфера – це сукупність об'єктів, що забезпечують функціонування ринку праці, сприяють ефективній зайнятості, регулюванню відносин між роботодавцями і працівниками з приводу оплати праці, вирішення трудових конфліктів, управлінням міграційними процесами в країні. При цьому інституційні структури, які забезпечують розвиток соціально-культурної сфери, правомірно поділити на дві групи: організації та установи, які надають соціально-культурні послуги; нормативно-правове середовище, що регулює співвідношення попиту та пропозиції на соціально-культурні послуги.

Основними завданнями управління соціально-культурною сферою у контексті підвищення зайнятості населення та стабілізації розвитку ринку праці визначається забезпечення підвищення гнучкості та ефективності функціонування її об’єктів за рахунок: розповсюдження інформації, яка, по-перше, забезпечить скорочення часу пошуку вакансій безробітними і необхідних працівників соціально-культурними установами, по-друге, сприятиме найму роботодавцями працівників, що відповідають їх вимогам, по-третє, яка б дозволила працівникам знайти робоче місце з відповідними умовами праці і задовольняючим їх рівнем заробітної плати; професійного консультування і навчання безробітних новим професіям та спеціальностям; квотування робочих місць тим, хто об'єктивно не здатен конкурувати на рівних на ринку праці; організації і сприяння розширенню напрямів докладання праці у галузях соціально-культурної сфери; запобігання масових звільнень і масового безробіття; розвитку і раціоналізації фінансування заходів щодо цілеспрямованого розвитку ринку праці і підвищення рівня продуктивної зайнятості населення у соціально-культурній сфері; розробки і наукового обґрунтування заходів державної політики зайнятості населення та контролю за їх реалізацією у соціально-культурній сфері.

Cоціальні перетворення, в першу чергу, слід спрямовувати на створення сприятливого соціально-культурного середовища для підвищення престижності та мотивації праці, в основному молоді, привабливих умов для проживання, припинення руйнування об’єктів соціальної інфраструктури та соціально-культурної сфери. Серед соціальних пріоритетів має бути державна допомога молодим сім’ям, юнацтву та молоді у набутті соціально-культурних цінностей, вихованні відповідних потреб, поваги до культурних традицій свого народу. Загалом це буде сприяти економічному зростанню, зміцненню державності, посиленню міжнародного авторитету країни.

Література:

1. Гордієнко К. Розвиток соціальної культури особистості в молодіжному середовищі / К. Гордієнко //Соціальна психологія. – 2006. – № 3. – C. 66-75.

2. Скокова Л. Соціологія культури як комплексний аналіз соціокультурної сфери / Л. Скокова //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2007. – № 1. – C. 183-185.

3. Тростановський Ж. Культура та інтеграція / Ж. Тростановський // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2006. – № 2. – C. 201-204.