Гайдук Л.А., к.е.н., доцент

Слов’янський державний педагогічний університет

Інноваційні трансформації реального сектору економіки України в умовах кризи

Сучасна макроекономічна ситуація формується в умовах, визначених динамікою розвитку економіки та інфляційних процесів. Пожвавлення інвестиційної активності та кінцевий попит забезпечують відповідні темпи зростання ВВП. На динаміку зазначених показників суттєвий вплив чинить прискорення приросту прямих та портфельних іноземних інвестицій, хоча процеси залучення капіталу на міжнародних ринках уповільнюються.

За рахунок іноземних інвестицій та зовнішніх запозичень позитивне сальдо фінансового рахунку перевищує від’ємне сальдо поточного рахунку, обсяги і структура якого зазнали певних змін через подорожчання енергоносіїв та уповільнення темпів розвитку світової економіки, а також з врахуванням необхідності адаптації зовнішньоекономічних відносин України до правил Світової організації торгівлі.

Поступове зростання доходів населення за рахунок підвищення рівня соціальних гарантій стимулює подальше розширення внутрішнього ринку. Основними пріоритетами бюджетної політики є фінансування програм соціального характеру та активна розбудова інфраструктури.

В умовах складної макроекономічної ситуації та впливу наслідків світової фінансової кризи негативний вплив на економічний розвиток України мають наступні фактори: прискорення інфляційних процесів; подальше зростання цін на енергоносії; погіршення кон’юнктури на міжнародних ринках основних товарів українського експорту.

Найбільш вагомими факторами, що стримують зростання прибутків вітчизняних підприємств є: зростання цін на енергоносії; зростання цін на сировину та матеріали; податковий тиск. Основними стримуючими факторами використання вітчизняними підприємствами кредитних послуг банків, як джерела інвестиційних ресурсів, є: високий рівень відсоткових ставок; надмірні вимоги до застави; складність процедури оформлення документів.

Зростання цін на сировину, матеріали і енергоносії та податковий тиск справляють негативний вплив на підприємства всіх видів економічної діяльності, проте існують певні галузеві відмінності у дії чинників, які стримують збільшення доходів вітчизняних підприємств, а саме:

- брак обігових коштів (сільськогосподарські підприємства, де даний чинник витіснив вплив податкового тиску);

- брак кваліфікованих працівників (підприємства будівництва і підприємства «інших» видів економічної діяльності);

- зростання цін на газ (підприємства з виробництва та розподілу електроенергії, газу та води, а також переробної промисловості);

- регуляторний тиск (підприємства з виробництва та розподілу електроенергії, газу та води, а також транспорту і зв’язку, що пов’язано з втручанням владних структур в ціноутворення тарифів на проїзд та на житлово-комунальні послуги);

- обмежені виробничі потужності (підприємства добувної промисловості та сільськогосподарські підприємства, які працюють на межі виробничих можливостей);

- корупція (підприємства торгівлі, будівництва і транспорту);

- обмежені можливості одержання кредиту (переважно сільськогосподарські підприємства).

В зазначених умовах актуальним залишається питання інноваційних трансформацій реального сектору економіки України. Принципово нові базові інноваційні технології, які потребують значних інвестицій, не мають на державному рівні ефективних механізмів їх програмування та подальшого управлінського супроводження в процесі реалізації [2]. Недосконала грошово-кредитна та бюджетна політики створюють середовище, в якому реальний сектор економіки не має економічної мотивації для інноваційної діяльності.

Окрім окреслених вище умов макроекономічної ситуації, інноваційна активність реального сектору економіки України стримується відсутністю фінансування, відсутністю коштів у замовника, високими кредитні ставки банківських установ, значними витратами на реалізацію інновацій, недосконалістю законодавчої бази в податковій сфері. З метою визначення пріоритетних напрямів технологічного розвитку необхідно проводити оцінку внутрішньої структури науково-технічного прогресу і його складових - наукових досліджень, інновацій і виробництва на всіх етапах створення і реалізації нових видів продукції і технологій [4].

Враховуючи обмеженість власних ресурсів підприємств і бюджету, доцільною є реалізація інноваційних трансформацій в галузях, які мають перспективу одержати позитивний результат, конкуруючи на зовнішніх ринках. Пріоритетними напрямами інноваційної діяльності на макрорівні мають стати впровадження агропродтехнологій виробництва, збереження та переробки сільськогосподарської продукції, створення нової сільськогосподарської техніки; впровадження енерго-, ресурсозберігаючих та інформаційних технологій [3].

Одночасно, доцільними для реалізації є методи управління інноваційним потенціалом підприємств, які сприяють активізації інноваційної діяльності у реальному секторі економіки, а саме: методи економічного стимулювання та методи правового регулювання.

Методами економічного стимулювання є: забезпечення механізму надання суттєвих пільг підприємствам, що впроваджують інновації і реалізують інноваційну продукцію (встановлення податкових канікул, фінансування частини науково-прикладних досліджень за рахунок бюджету, державне замовлення інноваційної продукції); створення відомчих інноваційних фондів, які формуються за рахунок бюджетних коштів, внесків підприємств і спонсорів; пряме державне фінансування інноваційних інвестицій у межах реалізації програм модернізації промисловості, причому фінансувати треба тільки ті інвестиції, ефективність яких можна спрогнозувати, оцінити і проконтролювати; надання інноваційним підприємствам середньострокових кредитів зі знижкою кредитної ставки (з одночасним відшкодуванням банкам різниці ціни за користування кредитом за рахунок держбюджету).

Методами правового регулювання є: реформування системи управління науково-технічною та інноваційною діяльністю (передусім усування дублювання в діяльності державних установ і створення єдиного моніторингового органу із певними владними повноваженнями); забезпечення досконалості економіко-правових відносин щодо охорони прав промислової власності, методики оцінки інтелектуальної власності, шляхів підвищення кваліфікації державних службовців із питань організації інноваційної діяльності; ліквідація неоднозначного трактування вимог нормативно-правових актів щодо регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності; реалізація заходів із підвищення прозорості у сфері управління інноваційним розвитком [1].

Таким чином, в сучасних макроекономічних умовах актуальним є створення необхідних передумов для інноваційних трансформацій реального сектору економіки України через визначення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності при одночасній реалізації методів управління інноваційним потенціалом підприємств.

Література:

1. Гайдук Л.А. Методи і інструменти управління інноваційним потенціалом підприємств // Проблеми глобалізації та моделі стійкого розвитку економіки: Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених. – Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені В.Даля, 2007. – С.322-325.

2. Гайдук Л.А. Проблеми розвитку інноваційних процесів у промисловості // Наукові концепції і практика реалізації стратегій інноваційного розвитку України та її регіонів: Матеріали ІХ Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів і молодих вчених. – Донецьк: ТОВ «ДЕГІ». – Ч.1, Донецький економіко-гуманітарний інститут, 2007. – С.35-36.

3. Гайдук Л.А. Проблеми науково-практичного й інноваційного забезпечення економіки України // Стан та проблеми інноваційної розбудови України – 2007: Матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції. Том 6 Інноваційний розвиток наукової думки в Україні. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2007. – С.66-70.

4. Гайдук Л.А. Моделювання ефективної системи управління інноваційним потенціалом промислових підприємств // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. – Вип. 231: У 9 томах - Том VIII. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. – С.1533-1540.