Величко А.В.

Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара

Венчурний бізнес як складова системи трансферу технологій

Венчурний бізнес стає однією з нових парадигм в світовій економіці, тому що вважається, що він може забезпечити високі прибутки, створити нові робочі місця, відкрити нові ринки та прискорити технологічний розвиток.

Венчурний бізнес взагалі може бути визначений як ризикована ділова ініціатива декількох підприємців по створенню фірми, діяльність якої базується на інноваційній технології і має на меті одержання вискоких прибутків незважаючи на високий ризик [1].

Проте, в різних країнах визначення венчурного бізнесу має свої особливості. В США використовується термін “високотехнологічне мале підприємство” (high technology small firm (HTSF)) або підприємство, що базується на новій технології (new technology based firm (NTBF)). В Японії венчурним бізнесом вважається будь-яка фірма, що витрачає більше 3% валового доходу на НДДКР [2].

Основним фактором успіху венчурного бізнесу є вирішення питання про те як застосувати та комерціалізувати лабораторну технологію або ідею, або знання. Тобто успішність венчурного бізнесу залежить від результату трансферу технології.

Ефективним напрямком політики трансферу технологій є створення промислових або дослідницьких парків, організації тісної взаємодії між урядом, університетами, дослідницькими організаціями і промисловістю, підтримка венчурного підприємництва завдяки створенню так званих інкубаторів малого бізнесу.

Міжнародна асоціація наукових парків дає таке визначення: “науковим парком є організація, керована професіоналами вузької спеціалізації, мета якої полягає у покращені добробуту суспільства шляхом популярізації культури інновацій і конкуренції серед своїх учасників з бізнесу і наукової сфери [3].

В основі наукових парків і інкубаторів покладена задача перетворення думок талановитих людей, якими володіють вищі навчальні заклади і дослідницькі організації, в нові продукти й послуги, що мають високий попит на ринку.

Основоположною теорією наукових парків і інкубаторів є так звана лінійна інноваційна модель, згідно якої процес створення інноваційного продукту починається з базових досліджень, проходить через прикладні дослідження, розробку нового продукту і обробку ідей, створення і тестування прототипів, створення комерційного продукту і його дифузію. Проте також відмічається, що окремі венчурні компанії починають свою діяльність не з базових досліджень, а вже з етапу виробництва. Дана модель називається нелінійною і вона стає все більш популярною [4].

Згідно із [4] існує п'ять недоліків лінійної моделі: по-перше, відсутній один єдиний інноваційний процес; по-друге, базові дослідження не є виключним ініциюючим етапом; по-третє, навіть при застосуванні методу “евріка” в інноваційному розвитку, будь-які прикладні знання використовуються у тій чи іншій формі на кожному етапі процесу; в-четвертих, відносини між базовими дослідженнями і комерціалізацією достатньо комплексні для того, щоб розглядати їх як прямі відносини; в-п'ятих, лінійна модель нивілює роль людини в інноваціному процесі, особливо, коли ідеї будь-якої особи під час проходження етапів можуть стати відправною точкою нового інноваційного процесу.

Створення венчурних фірм може відбуватись як шляхом відокремлення підрозділу крупної компанії, університету або дослідницької організації (спін-офф компанія), так і шляхом утворення нового незалежного підприємницького суб'єкту (старт-ап компанія).

Спін-офф компанія є самостійною юридичною особою, яка отримує більшу частку прибутку від використання технології материнської компанії або університету. Університети створюють подібні компанії для ліцензування власних винаходів або для отримання прибутку від комерційного використання свого наукового досвіду [5].

Спін-офф компанії також виступають єднаючою ланкою промисловості і науки, що дозволяє науковим закладам більш чітко ставити орієнтири своїх досліджень.

Старт-ап фірми мають потенціал для реалізації значних можливостей винахідника, університета або суспільства, проте вони потребують значно більше зусиль для організації діяльності, ніж придбання ліцензії вже існуючою компанією.

В залежності від обставин старт-ап компанії дозволяють: поставити технологію на ринок в менші строки, створити нові робочі місця, допомогти університетськім дослідженням, збільшити вартість технології для третіх сторін, сприяти більшій фінансовій віддачі.

Потенціал старт-ап фірм визначають наступні фактори: зацікавленість винахідника в розробці продукту для комерційного використання; визначеність зацікавлених третіх осіб; можливість збільшення інвестиційного капіталу і застосування додаткового управління; потенціал створення різноманітних продуктів або послуг завдяки конкретній технології; розуміння конфлікту інтересів і дієвий робочий план з його урахуванням. [6]

Список використаних джерел:

1. Hong, S., The Know-how of Venture Business, Hanmoonsa, Seoul, 1998.

2. Green, M., Venture Capital – International Comparisons, Routledge, London, 1991.

3. IASP International Board, 6 February 2002 [Eлектронний ресурс]. - Режим доступу http://www.iasp.ws/publico/jsp/herramientas/lstHerramienta.jsp~&cd=91

4. Massey, D., Quintas P., and Wield D., High-Tech Fantasies Routledge, 1992.

5. Офіційний сайт університету Альберта [Eлектронний ресурс]. - Режим доступу http://www.uofaweb.ualberta.ca/tecedmonton_31/nav02.cfm?nav02=28622&nav01=27184

6. Офіційний сайт університету Колорадо. [Eлектронний ресурс]. - Режим доступу https://www.cu.edu/techtransfer/business/startupprocess.html