Південнослов’янський інститут Київського славістичного
університету
м. Миколаїв
СТВОРЕННЯ БІОСФЕРНИХ ЗАПОВІДНИКІВ, ПРИРОДНИХ ЗАПОВІДНИКІВ,
НАЦІОНАЛИНИХ ПРИРОДНИХ ПАРКІВ ТА РЕГІОНАЛЬНИХ ЛАНДШАФТНІХ ПАРКІВ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я УКРАЇНИ.
Активно почали
створюватися заповідні території з 1990 року. Лише за 10 річний період (1990 –
2001 р.р.) створено стільки природних заповідників, скільки за попередніх 60
років. За період з 1993 – 2002 р.р.
створено 9 національних природних парків або 75% від їх загальної кількості.
Всі 38 регіональних ландшафтних
парків створено за період з 1990
-1999р.р. Водно – болотні угіддя міжнародного значення в Україні, які входять до складу природно –
заповідних територій, складають майже
648 тис. га, або майже 25% заповідних територій. При цьому значна частка заповідних
територій припадає на північне
Причорномор'я.
Для побудови моделі розвитку
заповідних територій у Причорноморському регіоні важливе значення
мають організаційні чинники їх створення, тобто чого створюються ці території і чи досягаються поставленні перед ними цілі.
Так, теоретичною основою створення біосферних заповідників
стала «класифікація
біогеографічних провінцій» розроблена за ініціативою ЮНЕСКО (Всесвітньої організації з питань
освіти, науки і культури) та Міжнародним союзом
охорони природи, яка визначає репрезентативність мережі таких заповідників. Чи не найголовнішим
свідченням, створених людиною біосферних
заповідників, є виконання ними низки екологічних, економічних і соціальних завдань.
Екологічна
складова засвідчує збереженість біологічного та ландшафтного різноманіття, спостереження за природними процесами, що
виникають у процесі антропогенних впливів.
Наприклад, в
Асканії - Новій вчені нараховують 500 найменувань рідкісних реліктових рослин. Причому, багато з них
зростає в неораному степу. Власне, завдяки
біосферному заповіднику Асканія - Нова вчені мають еталон того, яким повинен
бути степ.
Цей заповідник
нагадує базу в пустелі, щоб принадити і зберегти звірину та птаство. Тут зростає 200 видів листяних і хвойних дерев, з усіх
континентів світу можна
побачити тварин, які акліматизувались до складних умов. До складу біосферного заповідного входять дендропарк і
зоопарк.
Економічна складова знаходить своє
відображення в усуненні чинників деградації природного середовища тощо, а
соціальна складова у збереженні культурних цінностей і культурної спадщини регіону,сприянні економічній освіт, екологічному вихованню населення і ін.
Аналогічно цьому, Чорноморський
біосферний заповідник забезпечує збереження унікальних причорноморських ландшафтів, біорізноманіття. У ньому зареєстровано 22 види птахів, що занесені до
Червоної книги України.
Рослинність дуже різноманітна - піщані степи, піщані луки, болота, водна
рослинність, ліси. Тут знаходиться багато ендемічного біорізноманіття – береза
дніпровська, волошка короткоголова,
сліпак піщаний, придніпровський підвид емуранчика звичайного.
Дунайський біосферний заповідник
розміщений у Причорноморській середньо степовій провінції у складі морської
дельти Дунаю, острова Єрмаків, Стенцівсько - ЖебриянІвських плавнів і Жебриянівської піщаної гряди. Тут переважають водна і болотна
рослинність, зустрічаються заплавні ліси. Багатою є фауна птахів, - 43 види з яких занесена до Червоної книги України, а окремі рідкісні види тут мають високу
чисельність.
Природний заповідник «Єланецький степ»
представлений комплексом степових, лісових і болотних арен Причорноморської низини. Рослинний покрив представлений переважно ковилою Лессінга, ковилою
волосистою, типчаком. Днища балок зайняті рослинністю справжніх та остепененних
луків. Ендемічну групу рослин
представляють зіновать гранітна, смілка бузька, тюльпан бузький і інші - всього понад ЗО видів, з
них 6 видів занесені до Червоної книги України. Тут зареєстровано 150 видів тварин, 29 з яких
занесені до Європейського
Червоного списку. На території заповідника гніздиться 16 видів птахів, утримуються у вольєрах бізони, муфлони, козулі і ін.
Азово-Сиваський національний природний
парк представлений косою Бірючий острів, островами на Сиваші, акваторію
Азовського моря та затоки Сиваш. Істотним атрибутом парку є масовий допуск
відвідувачів на частину території, що охороняється. Тут переважають піщані
степи, а на пониженнях водна рослинність.
Рослинний світ представлений такими ендемічними видами як житняки кіммерійський і пухнастоквітковий, мак
азовський, чебрець дніпровський і узбережний, покісниця
сиваська і ін. Фауна характеризується великим сезонним скупченням птахів,
великою чисельністю оленів, муфлонів, куланів тощо.
Регіональний ландшафтний парк
«Кінбурська коса» омивається з півночі водами Дніпровського лиману, з півдня -
Ягорлицькою затокою, а зі сходу -Чорним морем. Грунти парку піщані, з глибиною залягання піску 1,5 - 12 метрів.
На
долю природних заповідників припадає 0,4 %
загальної площі заповідних територій, біосферні заповідники складають майже 43,4%, національні
парки - 13,4%, регіональні ландшафтні парки -
13,5%, заказники - майже 24% та заповідні урочища - 5%. Тільки 0,3% загальної території припадає на
пам'ятки природи, ботанічні сади, зоологічні та дендрологічні парки, парки - пам'ятки садово -
паркового мистецтва.
Регіональний ландшафтний парк
«Гранітно - степове Побужжя» створено з метою
збереження та раціонального використання з рекреаційною, науковою, історико - освітньою цілями
каньойоноподібної долини ріки Південий Буг. Парк розташований у південній частині Східноєвропейської рівнини в межах степової зони. Русло річки Південний
Буг ділить парк на дві майже рівні частини. Глибокий (до 60 м), з крутими обривистими схилами, каньйон Південного Бугу є унікальний за своїми природними особливостями.
Подібних річкових каньйонів, крім гірського Криму і Карпат в Україні не
зустрічаються.
У складі природної
флори парку виявлено близько 800 видів судинних рослин, 28 видів рослин занесені до Червоної книги
України. Крім характерних степових, луко - степових, наскельних видів, тут росте багато прибузьких і
причорноморських ендеміків, рекліктових, рідкісних і зникаючих
видів, які репрезентують унікальний фітогенофонд. Тут відзначено біля 200 видів
птахів, з яких близько 100 видів гніздяться, а решту зустрічаються під час
міграцій, перельотів та на
зимівлі. Поширені у парку широкий список ссавців, іхтіофауни, герпетофауни, земноводних, молюсків, комах і ін.
Регіональний
ландшафтний парк «Тилігульський», представлений Тилігульським лиманом, який є
еталоном північночорноморських лиманів. Його природна екосистема збереглась у найбільшій мірі. Цей унікальний природний комплекс є місцем
зростання степової, болотної і солестійкої рослинності. Тут зростає не менше 28 ендемічних рослин. В цілому генофонд рослин налічує 400 видів. 51 вид
судинних рослин підлягає охороні в Одеській області, із них 11 видів - міжнародного рівня, 21-
державного. До Червоної книги України віднесено таких мешканців лиману, як видра річкова,
горностай, норка
європейська, борсук і ін. Лиман є місцем гніздування водо плаваючих птахів, в тому числі і рідкісних.
Водойма служить в рекреаційних цілях для відпочинку населення у поєднанні з іншими видами такими
як рибалка, катання на човнах,
підводне полювання і ін.
В системі
збереження біорізноманіття важлива роль відводиться екомережі. Враховуючи важливість такої екомережі 21 вересня 2000 року було
прийнято Закон «Про загальнодержавну програму формування національної
екологічної мережі на 2000 - 2015 роки».
У
відповідності до цього закону базовими елементами екомережі, крім природно - заповідних територій, про
які вище згадувалось відносяться водні об'єкти, водно - болотні угіддя, водоохоронні зони, прибережні захисні
смуги, смуги відведення,
берегові смуги водних шляхів, зони санітарної
охорони, ліси, сіножаті, пасовища , полезахисні лісові смуги,
рекреаційні території, землі оздоровчого призначення, землі
сільськогосподарського
призначення екстенсивного використання (частково),
радіоактивно забруднені
землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні, земельні ділянки, які є місцем перебування чи зростання видів тварин і рослин
занесених до Червоної книги України та зростання природних рослинних
угрупувань, занесених до Зеленої книги України.
Реалізація намічених завдань забезпечить досягнення поступальної динаміки стабілізації ландшафтів. Але
показники передбачені загальнодержавною програмою формування національної
екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки не виконуються.
Так, із прогнозованих обсягів створення захисних лісових насаджень у
північному Причорномор'ї на кінець виконання Програми, що складають 155,2 тис.
га виконано менше 20%, полезахисні лісові смуги, площа яких має скласти майже
64 тис.га також не створюються, залуження деградованих та радіоактивно
забруднених земель, площа яких складає 128 тис.га не проводиться. Якщо взяти до
уваги, що у Миколаївській області у 2004 році створено 550 га лісових
насаджень, 2005р - 752, 2006р - 1112, а в 2008 - 1300 га, то не важко
зауважити, що прогнозні показники Програми будуть виконані не раніше, ніж у
2050 році, а не у 2015р. Консервація земель площею 153,25 тис.га передбачена Програмою
не виконується. Практично не проводяться роботи по розробці землевпорядної
документації зі встановлення водоохоронних зон і прибережних захисних смуг. В
тих випадках, коли така проектна документація і виготовляється, то часто в
натурі не переносяться межі, в результаті чого втрачається сама ідея
встановлення прибережних захисних смуг. Із запроектованих у Миколаївській
області для перенесення в натуру прибережних захисних смуг в кількості 8003 км,
роботи виконані на площі тільки 1601 км, або 20% від загального обсягу.
Ґрунтозахисна система землеробства не проводиться, за винятком окремих
випадків, проекти контурно - меліоративної організації території не
розробляються, а ті проекти, що були розроблені у 80- х роках минулого
століття, у зв'язку з проведенням земельної реформи втратили своє призначення.
Це є причиною того, що тільки у Миколаївській області
42,1% орних земель знаходиться на ерозійно небезпечних площах, де середньорічний
змив ґрунту складає 13,3т/га. А структура посівних
площ, що призводить до втрат гумусу 0,5 -0,6 т/га шляхом його
виносу урожаєм культур призводить до погіршення умов проживання живих
організмів у ґрунті, в результаті чого погіршуються його властивості,
втрачається ґрунтовий генофонд.
Головною причиною гальмування процесу розвитку екологічної мережі є відсутність регіональних програм їх формування. Жодна з досліджуваних областей таких
Програм поки що не розробила.
Причин цьому є декілька, але головними з них є
відсутність законних і підзаконних фактів, відсутність коштів на фінансування виконання комплексу
заходів передбачених Програмою, методологічних положень, спрямованих на розроблення екологічної мережі, яка б забезпечувала збереження та відтворення
ландшафтного різноманіття. Проблема загострюється відсутністю організаційного
забезпечення реалізації Програми, зумовленого політичною нестабільністю у всіх
сферах економіки.