Економіка промисловості

Шпонько В.І., Кравцова О.О.

Криворізький технічний університет

Формування інноваційної моделі розвитку економіки України в умовах ринкових відносин

Україна вступила у ринкові відносини у той час, коли кожну хвилину у світі реєструють нові винаходи та ноу-хау, безперервно виконуються наукові дослідження, відбувається заміна обладнання, на ринок виштовхується велика кількість конкурентоспроможних товарів, у виробництво вступають нові носії енергії, раніше невідомі товари. Нерідко прийняття урядового політичного рішення або значні зміни в економіці держави, окремих територій спираються на технологічні і наукові розробки. Винахід та нова технологія – прямий шлях проникнення до будь-якої економіки і впливу на уряд іншої країни.

У розвинутих країнах економічні показники формуються не шляхом мускульної енергії, а у результаті постійної «битви технологій». Перемагає не лише гігантська корпорація, де працюють сотні тисяч робітників та інженерів, а й мале підприємство, в якому працюють 5-8 робітників-винахідників. Таємниця лежить на поверхні. Ключ економічної таємниці міститься у патентах на винаходи і ноу-хау куплених ліцензій.

Економіка України повільно посувається до ринкових відносин через неможливість своєчасного обміну діючих виробничих технологій на основі винаходів та ноу-хау. Це привело до того, що економіка України була відкинута назад на десятки років і стала тривалим економічним боржником передових, навіть невеликих за територією, країн.

Світове економічне співтовариство оцінює зростання кожної країни за такими структурними факторами, як:

- фактори виробництва (природні, трудові ресурси, виробничі фонди);

- інвестиції;

- інноваційна діяльність та інновації.

Тому входження України у систему міжнародного поділу праці залишається сьогодні досить хитким, однак і сценарій перетворення на аутсайдера, що постачає сировину і напівфабрикати, неприйнятний для нашої країни. Єдино можливим є сценарій входження у нову світову економічну систему в якості технологічно розвиненої країни. Зазначені обставини зумовлюють безальтернативність інноваційної парадигми структурної перебудови економіки України. Така перебудова досягається через структурні зміни як в економіці загалом, так і в окремих галузях і підприємствах, що забезпечують технологічний прорив на інноваційній основі.

Вперше з 1992 року в Україні намітилася тенденція підвищення інноваційної активності у промисловості. За останні роки кількість підприємств, що впроваджували інновації, збільшилась на 18,5 %. Реалізуються і наміри щодо спрямованості інноваційної політики. Так, найбільш інноваційно активними виявилися підприємства авіаційної промисловості (де інновації впроваджувалися на кожному другому підприємстві), а також медичної, суднобудівної промисловості, хімічного та нафтового машинобудування (майже на кожному третьому підприємстві). Спостерігалася активізація інноваційних процесів і на підприємствах інших галузей.

Проте питома вага інноваційно активних підприємств, хоча і підвищилася порівняно з 1992 р., все ще не відповідає потребам часу, особливо з огляду на фактичний стан основних фондів вітчизняних підприємств. Тим більше питома вага потенційно активних підприємств постійно знижувалась. Спостерігався досить низький рівень інноваційної активності підприємств електроенергетики, гірничої галузі.

На державному рівні здійснено ряд важливих заходів, спрямованих на забезпечення науково-технічного прогресу, інноваційного шляху розвитку економіки. Проголошено перехід України на інноваційну модель розвитку економіки, яка передбачає більш активну позицію держави у розвитку науково-технологічної сфери, використання нових знань в економіці та інших сферах. Верховною Радою України затверджена нова Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України, прийнято зміни до нового Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». З метою впровадження досягнення науки у виробництво на базі ліквідованого Державного інноваційного фонду утворено небанківську фінансово-кредитну установу – Українську державну інноваційну компанію, яка діє на принципах повної господарської самостійності і самоокупності.

Утворено Державний департамент інтелектуальної власності як урядовий орган державного управління, на який покладено функції з реалізації єдиної політики у сфері інтелектуальної власності, здійснення міжнародного співробітництва у цій сфері, проведення роботи щодо передачі прав на об’єкти інтелектуальної власності та введення їх у господарський обіг.

Нажаль, минулі роки не відзначені початком змін у структурній політиці. Своєрідний «синдром виживання», що поширився практично на всі підприємства, спонукав їх не гребувати жодними можливостями, аби втриматися «на плаву». У виробничій сфері домінують розподільчі і особливо набули від’ємного значення і в значній мірі компенсуються зовнішніми запозиченнями. Низька результативність заходів, що спрямовувались на ринкову стабілізацію, не в останню чергу зумовлена тим, що вони не отримували адекватного інституціонального супроводження. Інституційні перетворення в народному господарстві не забезпечили формування ефективного власника, сучасної ринкової інфраструктури, відповідного законодавчого поля та інших умов, за яких суб’єктам господарювання не потрібно переходити в «тінь» для реалізації ділових ініціатив.

Отже, очевидно, що реального економічного зростання можна очікувати лише внаслідок проведення структурних перетворень економіки, системних інституціональних змін (податкова, адміністративна), принципового оновлення капіталу, активного впровадження інновацій у розробку виробничих технологій. Про необхідність структурних змін яскраво свідчить занадто високий рівень показника енергоємності вітчизняної продукції в умовах підвищення світових цін на енергоносії. Якщо, наприклад, ще на початку 90-х років питома вага паливно-енергетичних ресурсів у собівартості машинобудівної промисловості України становила 5-6%, то сьогодні вона зросла до 30-50 %, що у декілька разів перевищує показники закордонних фірм. Як наслідок – неконкурентоздатінсть вітчизняної продукції на світовому ринку і віддалення перспектив росту.

Україна має вигідне розташування в Європі, розвинуті шляхи сполучення, вихід до морських портів, достатню кількість інженерів, які мають значний науковий потенціал, що може прискорити технологічне переозброєння промисловості. Це потребує узагальнення та подальшого розвитку теоретичних та практичних положень, що пов’язані із впровадженням інноваційного шляху в ринкових умовах господарювання.

Необхідність вивчення та впровадження в практику положень, інноваційних теорій при переході на інноваційну модель розвитку зумовлюється декількома причинами.

По-перше, необхідно виходити с того, що інноваційний шлях розвитку економіки є складовою загальносвітового науково-технічного прогресу. І в цьому розумінні було б неправомірним відривати економічні процеси, які відбуваються в Україні, від світової практики, твердити, що в нашій країні визначено свій, неповторний шлях розвитку науки і техніки, пов’язаний із застосуванням унікальних форм організації та управління інноваціями.

По-друге, перехід від командно-адміністративного управління до змішаної економіки має супроводжуватися відповідними змінами у сфері управління інноваційною діяльністю. Аби уникнути помилок, слід визначити й застосувати на практиці сучасні теоретичні та практичні підходи до використання інновацій в умовах ринкових відносин. Спочатку інновації необхідно впроваджувати в декількох галузях, потім цей процес необхідно поширювати на інші галузі. Почнуть формуватися вертикально інтегровані структури. Конкурентоспроможні галузі, що мають високий інноваційний потенціал, висуваючи зростаючі вимоги до обслуговуючих галузей, а також до машинобудівних, сприяють їх інноваційному зростанню.