Філософія/3. Історія філософії

К.філософських.н. Павлова Т.С.

Дніпропетровський національний університет, Україна

Емпіричний досвід і правова проблематика у філософії Г.В.Ф. Гегеля

Правова проблематика розглядається Г.В.Ф. Гегелем у контексті свого вчення про діалектичний розвиток духу. Об’єктивний дух представлений у його філософській системі як такий етап розвитку, коли дух проявляє себе у людському суспільстві. Гегель розглядає правову проблематику з урахуванням її об’єктивної сторони. Філософський підхід Гегеля до сфери об’єктивного духу є діалектичним підходом. Його метод розширюється у систему. Філософія права, на думку Гегеля, хоча і має свій специфічний об’єкт дослідження, але не має своїх специфічних методів дослідження. Таким чином, Г.В.Ф. Гегель робить право об’єктом філософського дослідження, дослідження права як знання істини про право, а не проста сукупність думок про право.

Можна стверджувати, що поняття права у філософії Гегеля є філософським, а не правовим. Право розглядається Гегелем, як єдине поняття, але воно має багато моментів, які його створюють. Вчення Гегеля про право необхідно розглядати як цілісність, яка складається з компонентів і яка розглядає моральні та суспільно-правові відносини у контексті прагнення до всезагальної моральності. Право розглядається Гегелем як свобода і ідея, як наявне буття свобідної волі. Вчення Гегеля про право являє собою взірець системного філософського дослідження, що являє собою закінчену систему.

Гегель звернув увагу на зв'язок права з реальністю, дієвими силами історії. У своїй роботі «Філософія права», Гегель підкреслює, що основна задача філософії права – пізнання держави і права, а не вказівка на те, якими вони повинні бути. Таким чином Гегель підкреслює, що завданням філософії є осягнення реальності, того, що є, тобто в пізнанні істини про право, а не створення якихось нових теорій. Саму роботу «Філософію права» Гегель характеризує як спробу осягнути і зобразити державу як дещо розумне у собі. У якості філософського твору вона повинна бути подалі від усього того, що щоб конструювати державу такою, якою вона повинна бути [3, 54-55].

Характерним для гегелівської філософської думки є те, що він не принижує ролі емпіричного досвіду. Тобто коли він розмірковує щодо таких питань як право, мораль, моральність, він чітко розуміє, що необхідно брати до уваги особу як емпіричну істоту виходячи із її реального існування, а не лише як певну абстрактну ідею. У філософсько-правових питаннях Гегель приділяє увагу природним схильностям людей, таким як наприклад, співчуття, дружба, любов, вони можуть сприяти моральному розвитку. Можна говорити про те, що Гегель усуває підстави для різкого протиставлення ідеальних основ і дійсних явищ. Обов’язок у його філософській системі виступає як сила, що проявляє себе у дійсності, а не є абстрактною нормою. Тому морально-правова філософія Гегеля має на меті осягнення дійсності, а не як встановлення чогось такого, що знаходиться за межами дійсності. На думку П.І. Новгородцева, у філософії Георга Гегеля опорою для встановлення морального закону дійсність могла слугувати тільки тому, що їй був наданий тут особливий і своєрідний зміст. Дійсність діалектичної ідеї стоїть у Гегеля вище звичайної діалектичної дійсності. Як шлях абсолютного духу, вона є норма і план для тимчасових явищ, їх субстанціальна і вічна основа. Мова йде про те, щоб у видимості тимчасового пізнати іманентну йому субстанцію і вічне, що прибуває у ньому. Ось що означає поєднання обов’язку і сущого у діалектичній філософії. Синтез цих начал здійснюється у сфері абсолютного, а перед сферою емпіричного і відносного буття він повинен залишатися з сумнівом [4, 302-303]. Сам Гегель визначає діалектику, як рушійний принцип поняття, як не лише руйнуючий, але і такий, що породжує відособлення всезагального [3, 91]. Діалектична філософія намагається привести все до єдності цілого, до вищої гармонії абсолютного. Рух від свідомості до абсолютного знання є логічний саморозвиток поняття, яке тлумачиться онтологічно, безвідносно до людського мислення. Розумно розглядати предмет означає виходячи з діалектики Гегеля, розумність самого предмету, а не привнесення розуму в предмет ззовні. На цьому принципі засновується саморух і здійснення поняття в філософії права Гегеля.

Гегель розумів об’єктивний дух, як таку ступінь розвитку духу, коли свобода вперше набуває форму реальності, тобто наявного буття у вигляді державно-правових форм. Він розглядає розвиток об’єктивного духу через розкриття діалектичного руху поняття право: від його абстрактних форм до конкретних. Для Гегеля право є найбільш важливою соціально-культурною формою, яка найбільш повно реалізується у понятті права як свободи, і права, як закону. Саме в його філософській системі процес розвитку права постає як процес збільшення ступеню свободи. На думку Гегеля, метою всесвітньої історії є свобода.

На відміну від інших представників німецької класичної філософії, наприклад, І. Канта, Г.В.Ф. Гегель розглядає правову проблематику не як реалізацію якоїсь нездійсненної, трансцендентної ідеї, а враховує реальність, сучасний йому стан суспільно-правових відносин. Тому право у нього виступає як ступінь розвитку духу, що є об’єктивованим, проявленим зовні.

Література:

1. А.А. Пионтковский. Учение Гегеля о праве и государстве и его уголовно-правовая теорія. М., Госюриздат, 1963, 468 с.

2. А.Т. Дворцов. Гегель. М.: Наука, 1972.

3. Гегель. Философия права. М.: «Мысль», 1990. - С.91

4. Новгородцев П.И. Кант и Гегель в их учениях о праве и государстве/Предисл.: Альбов А.П. – СПб.: Алетейя, 2000.- 320 с. – С. 308)