Политология/10. Региональные политические процессы

Студентка іст. факультету, спец. «Політологія» Руденко А.Ф.

Донецький національний університет, Україна

Кінець ери «кольорових революцій»?

«Кольорові революції» буквально прокотилися в Східній Європі наприкінці 1990-х – початку 2000-х років. Зараз ця хвиля революцій зупинилася. Які їхні наслідки? І чи слід чекати нових революцій?

Метою статті є доведення утопічності «кольорових революцій», які відбулися у низці країн, та призвели до кризових явищ в цих країнах.

Предмет дослідження – «кольорові революції» та явища, процеси, що призвели до них, боротьба за першість між США та Росією.

Об’єкт – наслідки «кольорових революцій» для сучасного світу.

«Кольорові революції» є результатом глобалізації.

Ідейне обґрунтування «кольорових революцій» прийшло з Заходу. Однією з основних робіт стала книга Дж.Шарпа «Від диктатури до демократії. Концептуальні основи звільнення», видана в 1993 році. Шарп розглядає боротьбу з не західно орієнтованими державами як боротьбу з диктатурою [9].

Найбільш класичні типи «кольорової революції» – «Помаранчева революція» 2004 р. в Україні, «Революція троянд» у 2003 р. в Грузії, «Тюльпанова революція» у 2005 р. у Киргизії.

До невдалих спроб «кольорових революцій» відносять дії опозиції в Азербайджані (осінь 2005 р.), Узбекистані (2005 р.), Білорусії («Василькова революція» весни 2006 р.), Вірменії (весна 2008 р.) і Молдавії (весна 2009 р.- «революція мамалиги») [9]. Власне, саме ці «кольорові невдачі» дають змогу говорити про кризу та кінець «кольорових революцій», які призвели країни, де вони відбулися до тривалих політичних, економічних та інших криз, яскравим прикладом цього є внутрішнє становище справ України та Грузії.

Режими, що програли, не мали масової підтримки, вони збанкрутили, це були режими номенклатурно-кримінальні, їх ніхто не хотів захищати – ні народ, ні силові структури [4].

Прийнято вважати, що в країнах, що пережили кольорову революцію, режим керованої демократії був замінений на звичайну демократію. У деяких країнах також відбулася зміна правлячих еліт [6]. Кому це було вигідно? Зрозуміло, США. Оточення Росії країнами НАТО, «кольорові революції» по всій Євразії і війна в Іраку - все це було однією і тією ж американською стратегією, частиною великого стратегічного плану кінець кінцем розвалити Росію раз і назавжди, як потенційного суперника гегемонії супердержави США, що, навіть, не приховують своїх цілей. Доказами є заява екс-Президента США Дж.Буша, який заявив, що «серія нещодавніх демократичних революцій у зарубіжних країнах є лише початком процесу просування свободи по всьому світу, що відповідає національним інтересам США» [10]. Кондоліза Райс, зокрема, сказала: «Ми добиваємося успіху й ми вимірюємо його яскравими демократичними революціями – «троянд» у Грузії, «помаранчевої» в Україні, «тюльпанової» у Киргизстані, «кедрової» в Лівані» [3].

Усі кольорові революції об'єднує єдина характерна річ - це прояв популізму. Одна з причин грузинських подій 2003 р. - хвиля правого популізму, на гребені якого Михайло Саакашвілі і став президентом держави.

Яскравим прикладом популізму є події в Україні. На президентських виборах 2004 р. перемогли «помаранчеві», але ж вони дуже швидко довели слабкість, незграбність і некомпетентність своєї влади. Вона дала надто багато обіцянок народові, а виконала їх дуже мало. Кумівство, корупція в оточенні президента, кадрові конфлікти в уряді, нарешті, відставка уряду президентом — усе це привело до розпаду табору «нашистів». Вони настільки ослабли, що парламентські вибори 2006 р. ледве не програли повністю. Інколи говорять, що майдан змусив владу діяти за законом. Ні, не змусив. Навпаки, під тиском контрольованої маси владні установи приймали не правові, а політичні рішення.

Безсумнівно, «кольорові революції» на просторі СНД призвели до деструктивних наслідків, як у сфері політики, так і у сфері економіки.

Характерними особливостями наслідків «кольорових революцій» у політичній сфері держав є:

· затяжна криза, яка стимулюється новою державною владою;

· загострення конфлікту інтересів всередині політичного блоку, який одержав перемогу. В окремих випадках за розколом політичної партії-переможця слідує розкол у суспільстві;

· зростання політизованості населення. Істотно знижується рівень стійкості до пропаганді і штучного формування громадської думки. Далі слідує відповідне зниження трудової культури;

· відсутність політичної стабільності. Прискорено ротація державної влади та затяжний процес переділу активів повністю виключають можливість динамічного розвитку держави [8].

Отже, «кольорова революція» - це новий тип політичних технологій, що народився у США, по зміні політичної влади. Сьогодні, не можна говорити про ефективність цих технологій, так як мета США не досягнута. Росія не тільки не розвалилася, а консолідувала правлячі еліти та зміцнила центральну владу, а внаслідок консолідувався і російський народ.

Саме з цим і можна пов'язати факт, що «кольорові революції» у країнах СНД з 2005 року не закінчуються перемогою опозиції. Ті країни, де слабкий політичний режим епохи 90-х змінився більш сильним і консолідованим режимом нового зразка, виявилися вже значно стійкішими перед «кольоровими революціями». А, наприклад, на Україні процес формування такого режиму та консолідації правлячих еліт не завершився і сьогодні - тому тут період політичної нестабільності придбав затяжний характер і перетворився на подобу «перманентної кольорової революції» [9].

Отже, зміна влади шляхом тиску організованого натовпу навряд чи йде в напрямку подолання тоталітаризму. Скоріше навпаки. Майдан – як би не писали його з великої літери – це маса, що має інші властивості, ніж особистість, потенційна основа та інструмент тоталітаризму. В будь-якому разі масові акції не можуть замінити внутрішній саморозвиток особистості, індивідуальної дії пізнання, пошуку істини. Бездумне втручання у соціум колективною соціальною дією призводить скоріше до регресу особистості та суспільства, ніж до самовдосконалення [4].

Література:

1. Дмитрий Медведев: «Цветные революции» ведут к нищете» // http://www.molgvardia.ru/nextday/2009/04/17/5953

2. Кольорові революції об'єднує популізм. Грузинські військові «тренувалися» на протестувальниках через невиконані владою обіцянки // http://www.tovarish.com.ua/archive/1021/Chetvertai/Kolorovi_r.html

3. Кондоліза Райс привітала «кольорові» революції, що сприяли демократичним змінам в Україні, Грузії, Киргизстані та Лівані // http://mynews-in.net/news/politics/2005/05/29/534565.html

4. Помаранчева революція» чи перезавантаження матриці? // http://telekritika.ua/media-suspilstvo/view/2007-11-20/35010

5. Социально-психологические аспекты осуществления «цветных революций» // http://www.vrazvedka.ru/wv2/content/view/87/1/

6. Цветная революция // http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/208451

7. Цветные революции // http://www.kasparov.ru/note.php?id=45127B200FFD0

8. Цветные революции: технологии, последствия // http://www.integrum.com/Images/articles_author/analitika1/coloured_riot_RU_april.pdf

9. Цветные революции» в странах СНГ // http://www.rabkor.ru/likbes/3044.html

10. Цветные революции» отвечают национальным интересам США – Буш // http://www.mideast.ru/369/35107